ПРО ЛЮБОВ

До тему всіх коментів мого попереднього посту я вирішила написати ще одну статтю на тему роздумів про любов :).
Але спершу - ВЕЛИЧЕЗНЕ ДЯКУЮ ВСІМ ЗА ЩИРІ КОМЕНТИ! Це справді приємно бачити, що твою писанину читають ;).

Так от, в яку б сторону не схилялись мої дописувачі, але виглядає, що тема ця зачепила багатьох, при чому зачепила так, що захотілись поділитись і своїми роздумами :). Це позитив, бо значить людям не байдуже, значить хоч якось вони відчувають, що таке любов, хай навіть і пояснення досить різноманітні.
Веду власне до того, що можна пробувати критикувати це почуття, ставитись до нього скептично, чи романтично, але все ж воно є. І насправді, в кожної людини, абсолютно в кожної, настає той момент, коли вона починає розуміти, що саме це чисте і єдине почуття її нарешті накрило, при чому накрило з головою.
Правда, бувають моменти, коли почуття не взаємне, що якраз і змушує найбільше страждати. Деколи це породжує в людях скептицизм, деколи цинізм, а іноді взагалі лицемірність. І все тільки через те, що дуже болить. Головне не зациклитись на цій болі, не допустити, аби вона стала привичною нормою життя...
Хочу також сказати, що на мою думку не варто порівнювати любов з такими простими речами, як хімічна реакція, чи ще щось. Не варто, бо це надто світле і щире почуття, яке навіть описати важко, не те, щоб так роз’яснити. Це абсолютно не в обіду сказано, просто коли таке справжнє почуття вас спіткає, то стане зрозумілим вся його суть. Життя досить несподіване і деколи може змінювати всі обставини і нас самих, тому мабуть не варто бути надто категоричним у чомусь. Гадаю, багато хто зі мною погодиться.
Вважаю, що не варто закриватись від почуттів і не варто налаштовувати себе на те, що їх не буде, чи що вони закінчаться, бо як кажуть Мудреці - життя складається в залежності від того, чого ти від нього хочеш і як себе налаштовуєш :). І я вірю в цю істину ;).
Сонячного вам настрою і полюту душі від задоволення своїм коханням, а хто його ще не зустрів, то відкритості і відчуття його приближення.
Все в житті має свій початок і кінець, все крім ЛЮБОВІ!!!

ПРО ...

Гарна можливість і настрій написати щось на свій блог. Давненко тут не було нічого нового, від чого не дуже приємно, але мабуть все через те, що не завжди вистачає часу, аби викласти на розсуд людський якісь свої думки.
Зараз вечір, проминув ще один день і вже менш, ніж за тиждень нас огорне золота осінь - мабуть улюблена пора від недавна. Улюблена тому, що золота і тепла, радісна і весела не тільки своїми кольорами і променями сонця, але і посмішкою коханої людини, що зажди поруч.
Життя - це доволі складна річ і періодично нам трапляються випробування, які часом висмоктують всі сили. Здається, що цього не пережити і це не закінчиться ніколи. Болить серце, болить душа, в горлі постійний комок... Здається, що ніхто тебе не розуміє і не зможе зрозуміти. Не видно просвітку в кінці тунелю, не видно сонця і вітру, є тільки пустота, яку нічим не заповнити. Але проходить час і всі рани загоюються, залишаються ще шрами, які часом поболюють, але і вони змиваються. Зараз звучить нереально, але так воно і є.
Якби всі були однаковими, якби не робили боляче одне одному - то світ не знав би страждань і мабуть був би ідеальним. Але нажаль, це не про нас.
До чого я веду - та до того, що життя іде полосами - чорні, білі, сірі, червоні, жовті, зелені, блакитні і різно- різно- кольорові. Тільки коли проходить час можна зрозуміти що було добре, а що було зле. Мабуть якщо не кожному з нас, то більшості доводиться проходити через муку своїх почуттів і це нестерпно боляче. Але час все лікує і всі страждання винагороджуються щастям, яке хоч і приходить опісля, та все ж приходить.
Приходить і накриває велетенською хвилею, яка вже нікуди не дівається, а залишається поруч, назавжди... Тоді важливо не згубити тої хвилі, насолоджуватись нею щоміць і не відпускати, не відпускати нікуди і ні за що, бо втративши її втратимо те, до чого самі так довго йшли.
Не плач, бо з тобою плаче небо і плаче природа. Не тобі відведено плакати, ти не мусиш, це не твоя участь. Радій, радій всьому, що оточує тебе.
Життя неодмінно принесе тобі твоє, і щастя огорне тебе так ніжно, як тільки можна собі уявити. Все у житті має свій початок і кінець, все окрім Любові. Повір, вона тебе знайде і залишиться у твоєму житті назавжди.

Файне місто Чернівці

Минулої суботи ми їздили до Чернівців - "екскурсійним" поїздом Львів - Чернівці, що їде через Долину. Виїжджає він в 21:44, прибуває в 8:45. Для порівняння - Перемишль - Чернівці виїжджає на годину пізніше, а приїджає в 4 ранку. Зате на "екскурсійному" можна всю ніч розглядати зупинки, навіть маленькі екскурсії робити, головне в 20 хвилин стоянки вкластися.
Дорога це мабуть саме цікаве і важке, що з нами відбулося. В Стрию був цирк - стоїмо ми вже хвилин 20, тьотя оголошує - прибуває "!ШВИДКИЙ!" поїзд Чоп - Київ. Оголосила раз - ноу поїзд. Тьотя оголосила другий раз, ну тут понеслася... як ми тільки той поїзд не називали, і що ми про нього не вигадували, і що він сісти не може (зашвидкий), і що уже відчуваються вібрації повітря, ось ось швидкий примчиться, а поїзда нема і нема. Взагалі получився гарний стьоб над сучасним станом Укрзалізниці, яка, я не уявляю як, за кілька років має возити європейців на Євро. Якби це було Афро, то мабуть було би легше. А так... спершу на сусідню колію прибула "Рута", з швидкістю "не налякай пяного", а тоді ще за 5 хвилин прибув швидкий, аби постояти і швидко (хвилин так за 15) поїхати на Київ.
Культура людей в поїзді оголює проблему української культури взагалі, правда в нас сусідами були поляки (з обох сторін), то можна було спати. З ранку, правда, якісь коломийські рагулі сіли мені на ноги (в буквальному розумінні), і я до тепер шкодую, що їх не поматюкав - не розчехлився просто зранку, а поки збігав в туалет, рагулі пішли по своїх рагульських справах.
Чернівці - прикольне місто. Бачили ми його конечно в основному з вікон маршруток, але точно є річка, окремі вулички похожі на Львів, окремі на Франківськ. Трохи обдерто, але дуже навіть нічо, зважаючи що зелено. Місто велике, по колу ми їздили годину, коли вибиралися назад - не туди приїхали просто. На вокзалі касирка тоже не відрізнялася культурністю, гавкнула щось на зразок "я все сказала", але люди були ввічливі, охоче допомагали знайти дорогу.
Загалом буде цікаво повернутися ще раз і все гарно обдивитися.