Ну от, до довгоочікуваного декрету, чи точніше декретного лікарняного мені залишилось менше 4-х тижнів роботи. Час біжить, особливо швидко спливають будні, а ще швидше вихідні :). Осінь якось дуже швидко промайнула майже, зилишився листопад по переду. А планів, планів то стільки. Я тільки і чекаю, аби нарешті не ходити на роботу, а зайнятись потрібними речами. Скласти пазл (подарунок Андрія Б. на ДН ;)), спекти пиріжків з сливовим варенням, які все частіше бачу у сні :)))), покупляти всі речі першої необхідності для нашої доні у пологовий, і ще багато, багато чого.
Якщо чесно, то всі робочі переживання, думки про кар’єру і таке інше відійшли на другий план. Зараз мені хочеться максимального домашнього затишку і комфорту. Аналізуючи своє життя за певну кількість минулих років, чи навіть місяців, розумію, що думки і погляди змінились докорінно, але це мабуть і вплив свого відтворення :).
А ще я регулярно їжджу в лікарню здавати аналізи, від чого мене вже, м’яко кажучи просто нудить. От вчора, кумедно получилось, встала о 6 ранку, аби потрапити на ще пусті маршрутки і нормально доїхати в лікарню, зайняти чергу на аналізи ну і щоб все без напрягів. Натомість - 7:14 ранку - маршрутка переповнена, ну а на дворі холодіна, тож думати над варіантами довго не прийшлось. Стою я, тільки двері закрились, мене починає сунути мужчина, років так за 60, солдіного вигляду. Далі питає: "Ви будете виходити на наступній зупинці?", я кажу: "Ні, але коли бус зупиниться я Вас пропущу". Звісно я розмовляю не українською і взагалі мало хто чує, що я говорю, хіба в мене дзвінкий голос, хіба я можу заглушити якщо хочу? Цей мужчинка починає мене просто тиснути, буквально за пів хвилини після моєї відповіді. Тоді вже не стрималась і рявкнула, що я вагітна і щоб не тиснув мене. У відповіді був просто тупий недоумівший погляд і певно що ніякого ВИБАЧТЕ. Зате місце уступили :)))).
В лікарні ще краще, приїхала в 7:33 (не було заторів на дорогах, ранок все таки ;)), і була вже 4-ю в черзі на аналізи. Ну певно що так - 4-ю після бабок. Цього разу коли відкрили лікарню у 8 ранку, то черга вже складалась так з чоловік 30-40 в середньому і всі похилого віку. Встигли між собою чемні і виховані бабусі і погаркатись за чергу, а дідусі просто у більшості випадків приходили і навіть чергу не займали.
Коли двері таки відкрились - це треба було бачити, усі вмираючі і кволі перетворились на сильних і прудких, які просто штурмом брали лікарню. Благо за скарифікаторами в аптеку побігли (це такі голки, щоб пальчик проколоти ;)). За той час і я собі встигла добігти до ліфта і заскочити з тими таки трьома бабками, за якими займала чергу. Ви не подумайте, я поважаю старших людей, але дуже бісить коли вони нагліють, а так як зараз знаходжусь у певному стані, то не вважаю, що не маю права на певні пільги ;). Ото і стояла позаду черга і бурмотіли, що молода в ліфт влізла, а я, якщо чесно, то навіть не припускаю, як вилізти на 7 поверх до лабораторії пішки. На роботу тепер ледве вигрібаю на 4-й :).
І це ще не все, бо виявилось що на аналіз крові я була другою, та тут підійшов мужичок і почав тикати мені своє якесь там посвідчення, а я у відповідь з невинною посмішкою погладила і своє, тобто животик, на що мужчина аж відступився і сказав: "Та я нічо не кажу!" Жіночка, що сиділа поруч просто почала реготати, бо це дійсно було смішно.
Знаєте, я не з того варіанту, що шибко вагтіна і дуже квола, але іноді просто вбиває якась наглість і черствість людей. Коли в маршрутці сидять молоді хлопці і чоловіки і всі при виді твого вже не маленього животика відвертаються до вікна, бо якщо хтось і уступає місце, то це обов’язково або дівчина або жінка. Бабки місце в житті не устпулять, то бабки, вони вічно злі і всім недовольні, але то мабуть їхній "удєл", як то кажуть.
Я не прошу мене на руках носити, чи шось типу того, просто іноді буває погано, але ж не зайдеш в маршрутку і не почнеш бідкатись - ой я вагітна і як мені погано, і ще просити - дозвольте присісти :))).
Але то все дурниці, бо ще трошки і можна буде побачити свою донечку, ці маленькі ручки, ніжки, оченята, носик, губки.
Тому з однієї сторони і час летить так швидко та непомітно, а з іншої, і добре, що він так летить, бо та довгочікувана мить народження нашої крихітки стає все ближчою :)!
