Ми переїхали. У Львові це вже енний переїзд, але не самий поганий варіант. Тепер у нас багато місця, велика кухня і кімната, нормальна підлога і футуристичний вигляд з вікна. По факту ми посунулися далі по тій самій вулиці. Причина - з власниками попередньої квартири домовлялися, що живемо до вересня. Термін підходив до кінця, і в них були інші плани на квартиру. Тому ми вирішили переїждати зараз, поки студенти не створили ажіотаж на ринку нерухомості. Мушу сказати що жилося нам комфортно, і хоча і було тісно, але спогади залишилися хорошими. Саме там ми прожили перші дні і місяці з Олесею. І власниця була дуже хорошою людиною. Навіть незважаючи на те що ми заплатили на місяць наперед вона нам повернула гроші. Ми на них особливо не розраховували (бо в теперішній час то дійсно рідкість), але так приємно знати, що є нормальні люди.
Квартиру ми шукали неповні два тижні. Поселилися в першу, яку подивилися (і чому так трапляється в більшій частині випадків - повертаєшся до першого варіанту?). Правда, за час пошуку встигли кілька разів поміняти думку щодо цієї квартири. Попалася якась ну дуже слизька ріелтор, яка постійно плела про інших людей, що хочуть також цю квартиру, і про зайнятість власника, який вийшов такою напівміфічною істотою. З квартирою проблема була одна - не було ліжка. Був варіант купити самим (в рахунок оренди), але ми вирішили не заморочуватися. В результаті нам привезли не дуже новий диван (не дуже новий то м’яко сказано), але загалом жити можна. Меблі, сантехніка, - практично нові (4 роки юзані). Підлога хороша, вікна хоча і дерев’яні, але нові і подвійні. 7 поверх, але працюючий ліфт. Ну і основне - це новий будинок, збудований 5 років тому, з новим (правильним) плануванням і купою місця (тут коридор - це як ще дві квартири, можна ганяти футбола). За все про все 1700 гривень в місяць + комунальні послуги по лічильниках.
Переїзд то стихій
не лихо, особливо коли ви за кілька років стягуєте купу всіляких речей до хати. Благо переїжджати було недалеко, і велика подяка І. і С. за допомогу і
чудо-транспортний-засіб. Своя машина то своя машина, і переїжджати було не те що в задоволення, але доволі спокійно. Нікуди не спішили, і все повозили за 4 заходи. Сімейний автомобіль має бути з великим багажником, для ситуацій такої як ця. Добре, що возитися було недалеко, - порядку півкілометра-кілометра, і ми справилися з усім за 2.5 години. Кульків, звісно, було на півхати, і в нас пішло 3 дні аби вечорами то все розпакувати, розіпхати, і привести до нормального вигляду.
Були і приколи. Пральна машинка. Анна пожалілася що після переїзду вона почала дуже тарахкотіти при викручуванні. Я подумав, що значить погано вирівняв, озброївся мірним стаканом з водою (ну нема у нас поки рівня, і навряд чи будемо купляти ще один негабаритний предмет на орендовану квартиру), вирівняв машинку, і з почуттям виконаного обов’язку передав машинку назад Анні на користування. Коли наступного дня відбулося те саме і машинка перестрибнула через половину ванної кімнати, я нарешті згадав, що транспортна скоба залишилася там, де я її поставив переї переїздом, тобто в машинці. Відповідно вся вібрація замість того, аби поглинатися амортизаторами, ішла на корпус. Добре що на тому і закінчилося :). Холодильник. Холодильник той, що був на квартирі. Марки МИР, - про такі знають тільки дуже старі майстри :), він десь мабуть в роках 80-их виготовлявся (не проводив дослідження на цю тему), але доволі в пристойному стані. Після запуску він у нас працював добу, не виключаючись. При цьому морозив (тобто з мотором, насосом і газом все ок), але не відключався. Попробував бавитися з реле - коли виключати вручну, то холодильник виключається. І потім навіть включається. А от автоматично не відключався. Ми резонно припустили, що так він і згоріти може, і перейшли на ручний режим управління (вкл викл). Почали шукати майстра. Добре, що попав я на якось нормального мужичка, який вислухавши проблему і почувши марку холодильника сказав, що ми не перші такі. Ці холодильники хочуть, аби камера обмерзла льодом, і тільки тоді відключаються. А так як надворі стояла жара дика, плюс ми періодично лазили всередину, то холодильнику вийти на такий режим не вдавалося. Тепер ми знаємо його фічу, і вже не переживаємо. А холодильник з вдячності, що ми розгадали його таємницю, працює, як і має бути. Міжкімнатні двері. На них не було ручок. Вирішили купити і самі поставити (ну на крайняк потім можна буде забрати :) ). А вже коли купили і я почав їх ставити, зрозуміли, чому їх не поставили раніше. Товщина дверей більша, ніж довжина болта, яким ті ручки мають на дверях кріпитися. Але програміст є програміст, і воркераунд було знайдено - я прикріпив ручки напряму до дверей гвинторізами, і ніби вже два дні як тримаються і не повідлітали :).
Ще довелося трохи фіксати воду, мити світильники і чистити хату, але ми впоралися. І сьогодні перший день насолоджуємося спокоєм вихідного дня, коли не треба собою товкти.
Ну і вид з вікна. На військову частину. Величезна площа, відведена під ракетні війська. Прямо під будинком - 3 гармати, по одній з версій - салютні. Ще видно зачехлені БТРи. Вдень доволі сіро, плюс солдати марширують, і співають (безплатний цирк). А вночі нас пре, що ми в Туреччині. Це треба бачити. Будинок навпроти - ну прямо тобі турецький готель (також новобудова), тільки рушничків на перилах балконів бракує. Площа і будівлі вночі дуже акуратно освічуються, створюючи враження упорядкованих прогулочних доріжок. А навколо все зелене, і здалеку вночі не видно пальми то чи рідні українські каштани :). Тому в нас тепер улюблене вечірнє заняття перед сном - кружка молока на балконі, чи сирковий десерт. А вчора ми спостерігали блискавки - на півнеба, які розряджалися як в землю, так і просто в хмари. Вилися гадюками і освічували півсвіту, і це при тому, що звук грози до нас не долинав. Погода з ілюзіями допомагала - було тепло якось не по-українськи.
Рік сподіваємося тут прожити спокійно, а тоді лаштуватимемося до Івано-Франківська. Вкотре згадували переваги-недоліки І.-Ф. в порівнянні з Львовом, і все таки хочемо до "міста неземного кохання". Питання з роботою залишається актуальним, але і воно якось вирішиться. Тепер ми раді бачити в себе гостей, бо нові житлові метри дозволяють їх приймати. З ліжками і далі не склалося, а з старим надувним матрасом довелося попрощатися. То також цікава історія - він вирішив "поламатися" посеред ночі, коли ми мирно на ньому спали. Одна перегородка просто пішла по швах, і в результаті на матраці видувся великий горб. Спати на ньому вже неможливо, а от купатися ще мабуть можна буде. Чи на пікнік ходити. Ну, заходіть, одним словом :)
- але і без тата не обійтися :)
