А все таки, Чим вони займаються?

Ось вам фото, і ось вам запитання - чим займаються ті, хто їздить на цій машині? (що: побачили машину (див.фото), де: Шевченківський гай, коли: 17 серпня 08 року)

Аквапарк, затемнення і 24 км пішки

Минулих вихідних до нас в гості приїхав Петрик - в суботу зранку. Трохи поблукали назустріч один одному (він по Науковій, я по Стрийській) - і почалися наші спільні вихідні.

Пунктом 1 стояли відвідини аквапарку. Ми правда почали вагатися чи йти туди, чи на Медик до відкритого басейну. Явна перевага другого варіанту - можливість позагаряти, що в наших полярних широтах трапляється не так то вже й часто. Вибрали варіант 1 бо деколи ставало хмарно, та й дуже вже цікаво була на це чудо (вода у Львові - це дійсно чудо, а коли цілий аквапарк - то щось неймовірне) подивитися. Тиджень перед тим про аквапарк не говорили хіба німі :) (та й ті мабуть на мигах передавали чудо-новину).

Вирішили - зробили. На вихідних 2 години обходяться в 50 грн з людини (в будні - 35 грн). На вході видають браслетик, який треба добре закріпити на руці - за втрату браслету - 100 грн. Цей же браслетик є ключиком до вашої шафки, але до неї ще треба добратися. На касі сказала тьотя грізно - номер і колір браслета відповідає номеру і кольору шафки. Ламаємося за турнікет, - шафки... всі однакового кольору, і номери якісь менші від нашого 400 з копійками. Товчемося на місці, підслуховуємо чужу розмову - такі самі відвідувачі випитують прибиральницю де знайти їхні шафи. Виявляється ми стоїмо не перед шафами а перед роздягалками. Хе, окей, вдаємо що самі догадалися - йдемо передягатися. В роздягалці двоє дверей - в одні заходите з холу, через другі виходите в внутрішнє приміщення аквапарку (добре хоч надписи відповідні на дверях є). Хоча і там прикол - на дверях ні гачка, ні засувки - хоч бери і з двох сторін двері тримай... Бігом передягаємося, і аж тоді Анна дочитується - для блокування дверей опустити планку.... Розглядаємося і знаходимо що на поличці є планка, яка може опуститися вних і заблокувати собою двері (з обох сторін). :) Чудеса техніки.

Далі - веселіше. Приходимо до шафки (через чарівні двері №2). Ключика звісно нема (ну і правильно, що в басейні з ключиками робити). Знаємо, що секрет в браслеті - тільки питання куди його притулити? На шафках світиться кнопочка (червоним) і маленька ручечка. Припускаємо що там же і зчитувач браслетика знаходиться, пробуємо проводити повз. Не катить. Ступор. Ідея - через кілька шафок є якийсь дівайс на якому написано номери шафок - ідемо туди, прикладаємо браслет, замок на твому номері шафки відкривається. О чудо техніки! Кланяємося, ржемо з себе айтішників :)!

Далі все просто - душ. Зроблено прикольно - натискаєте кнопочку і вода тече секунд 10, після чого вирубується. Треба тиснути кнопку ше. Явний недолік - відсутність можливості регулювати температуру води. Коли милися вже при виході назад тік кипяток, то ми під ним так важко досить милися... І нарешті! Вхід в аквапарк! Ніякого медичного контролю чи чисто помилися (плюс чи мінус?) і зразу холодно! Чорт, та тут холодно і купа води навколо! :)

Тепер детальніше про те, що всередині. За тиждень до відкриття читав відгуки що там "дорого і без смаку", типу розкішно зроблені зали, але явно без смаку. Не знаю в кого таке збочене уявлення про розкіш, смак і так далі. Просто гарно зроблені зали - обкладені плиткою, з веселенькими помаранчевими і інших кольорів вкрапленнями. Доволі все простенько, але по-європейськи просторо і чистенько. Зразу кидаються в очі калюжі повсюди і таблички "Обережно, слизько". В Тернополі в аквапарку як розказував Петрик дають спеціальні тапочки - аби болото за ногами не носити, і не слизькатися. А тут явно систему дренажу не продумали, бо вода мала би вся стікати, а не стояти калюжами.

Менше з тим, ідемо в велий басейн. Нас наперед попередили що туди пускають тільки в шапочках. Шапочки можна купити на ринку біля чи в ЦУМі за 20-40 грн (воняють, правда, страшно). Басейн великий - 50 метрів на 20 (6 доріжок - 3 для швидкісного плавання, 2 просто, 1 подвійної ширини - для "жаб"). Хоча глибина нежабяча - десь 2.5 - 3 метри. В воді тепліше ніж на повітрі. Ламаємося плавати, хоча цікаво піти дивитися далі.

Далі - гірки. 6 гірок - 3 з висоти 6 поверху, 3 - з висоти 8. В деяких їдете на попі, в деяких на лодках - одно- чи двомісних. Так як в аквапарку аншлаг, то з лодками біда - треба випрошувати або чекати поки звільниться. До гірок черги по 5-15 хв, тому що пускають з’їжджати тільки коли попередні з’їжджальники уже внизу. Ми каталися в 3 штуках - біла труба на попі - доволі довга, з висоти 8-го поверху, троха кидає, трохи розганяє - загалом непогано, але і не страшно. Далі - чорна труба на лодці. Ну вона не зовсім темна - просвічує сонце (цікаво спробувати вночі, бо працює аквапарк до 10 вечора), а вода чомусь тече гаряча. Тоже цікаво, лодкою покидало в сторони, і на вильоті в басейник виліт з лодки просто обовязковий. Я коли чекав на лодку навіть бачив як з труби вилетіли люди, які загубили лодку по дорозі. Наступні з’їжджальники виштовхнули їхню лодку своєю. Люди були трохи причмарені, мабуть весело з’їхали.

І два топ-атракціони. Перший - труба помаранчевого кольору. Легенький поворот, довга пряма - спуск градусів 25-30. Далі поворот і несподіваний спуск під 45-60 градусів - майже падіння! На весь спуск іде секунд 10 мабуть, а вліт в басейн то жуть - швидкість велика, вода у всі дири. Я якось відразу нирнув, і швидкість погасилася. Стою чекаю Петрика який їде після мене. Він вилетів і пішов в штопор як камінець по воді - плиг плиг плиг, об борт - бах! і під воду. Потім ше треба розчехлитися що сталося. Добре що біля борта завбачливо для цієї труби зробили мяку подушку. Але виглядає з сторони кумедно. До речі, спуск з гірок - в окремі маленькі басейники, і вода там доволі брудна (все таки люди труться об стіни а деякі може ще що і випускають з себе :) фє ). І топ-атракціон 2 - в вигляді букви U - сідаєте в лодку на одному кінці, ваш штовхають і.... летите вниз, там мало не звихаєте собі шию (внизу - вода, аби трохи пригальмувати), підлітаєте далі на другий кінець букви, і далі назад. Мені цей сподобався найбільше, ми навіть два рази з’їжджали. Правда коли їхав ззаді, то було враження що скрутив шию. У Петрика було таке саме - передньому якось легше обходиться.

Ще є два басейни - один для дітей, другий для дорослих без шапочок. В ньому дуже холодна вода, просто крижана. І глибина десь по шию. В нього ж виходить ще одна гірка - вона взагалі низька, а суть полягає в розгоні, а далі - велика центрифуга, по якій крутишся від швидкості, і помалу сповзаєш вниз, як макарон, прямо в холодну воду. Саме більше запам’ятовується саме холодна вода, з якої хочеться вибратися чим швидше.

З аквапарку не запізнюємося - кожна проштрафлена хвилина - 1 грн. Час можна докупити всередині в двох кафешках. Плюс є спортзал (вхід 20 грн) і заняття з інструктором (50 грн за 1 годину). Плюс сауни, яких я навіть і не бачив. Прикол на виході - йдете зворотнім шляхом - душ-шафки-передягалка, і вже в передягалці доганяєте що мокрі плавки нема куди подіти. Ну що ж робити, викручували на підлогу, як потім виявилося ідея прийшла у голову і Петрику також, та і думаю не тільки нам - не нести ж мокрі плавки (геть чисто мокрі) додому.

Чесно, поки бажання іти ще - нема. Хіба в будні, і то більше щоб помитися, враховуючи що теплої води в нас так і нема. Але помитися можна і на роботі. Хіба великою компанією.

Потім ми смачно поїли дерунів в "Таксі. Марсель" і пішли відпочивати. В неділю нас чекав нелегкий день.

Вирішили йти на високий замок. Звісно, пішки, звісно, через центр. В центрі перехопили супер хотдогів - в курсі що це таке? Це коли в хот дозі 2 сосиски. Він стає зразу дуже великий, не лізе в писок, і Анні було явно забагато - половина суперхотдога (тобто один нормальний хотдог) пішла в мусорку. Далі - підйом на високий замок. Гарно там, правда дуже людно. Далі ми шукали як пройти в Шевченківський гай. Я туди ходив давно-давно, і дорогу зовсім не пам’ятав, тільки фрагменти. Найшлися, і попали прямо на свято хліба. Народу було дуже багато, торгували всілякими ласощами, ми собі купили меду гречаного. Біля тітоньки, яка його продавала, бджіл було сила-силенна, там же пасіки недалеко. Тітонька не зважала, ми також перейнялися її безстрашністю і теж залізли поміж бджіл. А вони коли мед чують взагалі на людей уваги не звертають - всі тільки до меду, по тобі лазять і не кусають. Ще був якийсь концерт, ми троха подивилися на хатки історичні, вони правда трохи запущені і сильного враження не справляють.

Так само пішки по Личаківській верталися додому - знову через центр, повернули в Пузату Хату погамати (особисто я - вареники з вишнями, які там їм останніх купу тижнів). На Стрийські був МТС DJ парад, то ще 10 хв послухали музику і пішли мити намучені ножки. За вихідні ми пройшли щонайменше 21 кілометр (при швидкості 3 км в годину), бо з хати вийшли в 13:30, а прийшли назад в 20:45. Думали Петрик нас тихо зненавидить :)

Фото поки нема, як з’являться - докладу. Фраза прогулянки була почута від Петрика: "Ходити багато, дивитися мало" (це про Львів). Такий вже він є, Львів - весь в церквах, весь старий і пошарпаний, тільки центр гарний і відреставрований. Але нам прогулянка сподобалася - особливо коли ти знаєш що в центрі міста, а ніби в лісі. Машин не чути, людей небагато.

Затемнення ви могли бачити якщо були не у Львові. Бо тут до 11 було безхмарно (затемнення якраз розпочалося), а далі набігли хмари і ми нічого не побачили. Подивитися можна тут http://gallery.korrespondent.net/world/767. Було воно в ніч з суботи на неділю, дуже гарних і насичених вихідних.

Місто, яке наганяє роздуми

Поки добираюся на роботу - з роботи маю час поспостерігати за людьми, які населяють Львів. Ну як інакше скласти правдиве враження про місто? - Треба спостерігати за тим, цим це місто живе, чим живуть його мешканці. Враження я вам скажу...

Львівянин з посмішкою на обличчі - рідкість. В основному всі набурмосені до рівня "буду кусати, якщо зачеплять". Можна пояснити нелегким життям, але оптимізму це не додає.

В громадському транспорті постійні ефекти пробок, коли людина "залазить", і зразу біля дверей "прилипає" до стійки - посунути можна хіба давши кучлаком в чоло. І такі люди не виходять на найближчій зупинці - вони їдуть майже до кінця, але стоять з самого краю, заважаючи проходити іншим, падаючи (бо не тримаються) і ще й видаючи коменти чому їх так тиснуть.

Пенсіонери то взагалі окрема раса, яка пересувається "халявним" транспортом і перетворює його на захламлено-засмічений поїзд. Бачили як реагують бабульки-дідульки коли під’їжджає тролейбус? Вони з своїми клунками біжать за ним в буквальному розумінні, перегороджують весь вихід, і пхаються одне перед другого. Чесно не вірю, що люди, які мають стільки енергії на всі ці дії не можуть потім банально постояти. Але іронія в тому, що вони так пхаються, аби сісти! Навіть якщо тролейбус приїжджає повний. Потрібно бачити як вони витягують шиї і дивляться чи є вільні місця, як презренно дивляться на когось молодшого по віку, хто сидить (а людині може бути і реально недобре). А потім, якщо місце все-таки звільняється, потрібно бачити як вони до нього пробираються - по ногах, тягнучи сумки з усієї дурі за собою, перевертаючи пів-тролейбуса.

Базари - львівські продавці (особливо на продуктових ринках) якісь особливо наглі. Впихнути погане, прихваливши - це просто стандарт. Або сказати "Я ж сказала, що молоко свіже!" коли перевіряєш дату виготовлення. Головне тут "я сказала", і тон - треба дякувати, кланятися і обходити ту грьобану будку 10-ою дорогою. Торгівля з землі іде повним ходом, і дивом даєшся як в одному місті поєднується гламурний Південний і "земляний" Привокзальний. Але ж якщо торгують, то значить хтось купує???

Ще є поняття "львівської інтелігенції", від якої мене кидає в шок (люди, які застрягли в 20 роках минулого століття). В центрі на вихідних катають на "бричках", коники какають на дорогу, по клумбах вигулюють песиків (бо нема більше де), за центром починаються райони "після війни", і все це покрито великим шаром гламуру а-ля "Львів - культурна столиця України". В мене особисто такого враження нема - звичайне місто з поганою інфраструктурою, занедбаними пам’ятками, і великими амбіціями на "роль" в державі. "Роль" тримається на пафосі і страшних легендах про бандерівців, хоча реально половина міста російськомовна.

Пишу не для того, аби принизити Львів - просто так почуваюся у ньому.

Дорога на роботу: фотомапа

Наша сімя тепер працює на 2 офіси, і ходимо відповідно туди окремо. Анна з будинку виходить наліво, я направо :). Сьогодні я скучив за тим, як давно я що-небудь фотографував, тому фотографував дорогу, по якій йду на роботу. І ділюся з вами. Взагалі-то якщо знаєте де знаходиться офіс СофтСерву на Пастернака, 5, то можете по цій карті прийти до нас в гості, тільки йти доведеться задом наперед, але я кажу що це можливо. Ну що, пішли на роботу?

- виходимо з будинку, повертаємо направо, далі - за стрілками наліво, і прямо по дорожці. тут машин майже нема, і повітря хороше. можна роздивлятися по сторонах

- повернули, переходимо дорогу. по правій стороні якайсь військова частина, доволі часто звідти чимось воняє (нехорошим), йдемо майже в кінець вулички (там далі тупик, ліс і колія)

- виходимо до гуртожитків Політехніки. тут просто, світло, і завжди є якісь люди. деколи студіки після будуна вигрібають. прикольний тихий район. підходимо до горобини, фоткаємо зблизька - краса

- простір, повітря, зараз буде улюблений кусок дороги - через парк - вниз сходами

- сходи мабуть студенти і проектували, роки вони витримали, правда троха похилилися. а внизу починається дурдом - причому дурдом почався з минулої пятниці, коли туди переїхало (тимчасово, на рік, хоча що буває постійнішим за тимчасове?) польське посольство. тепер кожного ранку там купа машин, попри які ні пройти, ні пролізти... ну і гази, гази....

- і купа купа людей, яким треба до Польщі. сиділи би дома, чи то навіть ще спали зранку. і позабирали би нафік ті свої машини. ідемо прямо по дорозі (тротуари уже зайняті)

- з місцем стає легше, з повітрям гірше. на знак "Стоп" не йдемо, а наліво, вважаємо на машини, дихаємо наполовину, картинка стає розмита - нема коли фоткати, бігом тікаємо з цих вулиць

- біжимо перебігати дорогу і забігаємо в парк вище "Медика"

- знову дихаємо, дряпаємося крученими сходами догори, милуємся на графіті (і домальовуємо своє, знизу)

- тепер весь час майже прямо (вважаєм на трамвай справа, він не обїде, на фотці не видно трамвая, зате колія проглядується)

- далі прямо, хоча по сторонах можна дивитися, ще одне перехрестя (з тролейбусами, ще одні рогаті транспорті засоби, зате не димлять), завертаємо наліво, перебігаємо дорогу (на перехід за 10 метрів не йдемо, нащо ходити лишні 10 метрів)

- і ми нарешта на СофтСерві - великий сірий будинок, де проходить купа життя

Сходи такі, що нездоровий не пройде, ну і прикольно. Ще 5 поверхів догори (а поверхи тут 1.5 -рачні), перші дні задихувався, тепер звик - безплатна зарядка. На роботі все по робочому. Мітинги, тікети, розборки і обід. До речі, обід -я туди, дякую за смачного.

Вихідні в стилі смачного релаксу

Минулі вихідні ми протусувалися у Львові, виключно вдвох, виключно для себе, і про це мова далі. Прийняли стратегічне рішення не їхати додому, бо погоду обіцяли підозрілу. А ми хотіли позагаряти і покупатися. І в суботу погода у Львові не підвела - було тепло і сонячно. Хоча в Долині вже від 4-5 години було хмарно. Бігом зробили уборку (чи то пак - поприбирали, якщо на гарній українській), Анна зварила супер українсього борщику (ням-ням) - і на відпочинок!

Пішли на "Медик" - взимку там каток - а влітку - басейн під відкритим небом. Чесно не знали чого чекати (перший раз зібралися купатися в басейні у Львові), і скільки це буде коштувати. Ціна виявилася доволі демократичною - 15 грн за годину, а якщо з 5 до 8 вечора - 30 грн за 3 години. На це і погодилися, потрапляємо на територію. Басейн великий, вода синя :). З лежаками ми зразу поняли що не получиться - їх дуже мало, а навіть ті що є якоїсть додинозаврівської конструкції, більше схожі на подерті гамаки, ніж на лежаки. Альтернатива (яку вибирають 95% відвідувачів, так як ще однієї альтернативи не дано) - заякоритися на травці навколо басейну. Так і робимо, і бігом ідемо купатися. Вода прохолодна, зразу освіжає і робить цей суботній сонячний день верхом блаженства. Не Туреччина, але все таки перше загорання під українським сонечком цього року (ну і що за літо таке)?

Вода трохи віддає намулом - дається взнаки недавня повінь, або там завжди таке (не маємо з чим порівнювати). Але купатися можна, навіть треба. Доволі людно, грає музичка. Влягаємося на травичці, балдіємо. Недовго, бо починають кусатися мурашки. Перебазовуємося подалі від дерева, де вони, очевидно, живуть. Балдіємо далі, ходимо купатися і взагалі Насолоджуємся відпочинком.

А ввечері купляємо кавун, яблука, масло і йдемо пекти пляцок з яблуками. Консультуємося з мамою по телефону, і вперед! Розтоплене масло в тісто, посипаємо манкою, даємо потерті вичавлені яблука, заливаємо збитим білком, і ше один шар тіста -і в духовку! Зразу скажу що пляцочок ням-ням, і ми його успішно доїдаємо, а духовка в нас справжній жах, газ постійно падає, і треба його підкручувати. Боялися аби це не вплинуло негативно на пляцочок, дали газку по більше. В результаті пляцок в нас відразу з засобом від болю живота - вугіллям :). Вугілля правда небагато, але ми залишилися дико задоволені результатом.

А ще того ж вечора ми робили "шубу" - риба, картопля, морква, бурячок. Завжди дивувалися чому так багато картоплі і мало риби, тому робили навпаки - давали багато риби, але картоплі получилося всеодно багато, ну така вже специфіка того салату, який ми вже також майже доїли.

А в неділю ми нічого не робили. Відпочивали, читали книжки, дивилися Формулу, гуляли і не забували відпочивати постійно. Тиждень тепер іде легко - в очікуванні наступних вихідних. Приєднуйтесь ;) (до очікування)!