Багато в одному

Вихідні тільки у двох, це значить:

- спати скільки хотіти, вставати коли дуже хочеться або гамати, або пісяти (перепрошую);

- відпочинок без правил - хочемо, читаємо книжку, хочемо - не читаємо і тулимося один до одного, хочемо - говоримо, і ніякого планування на часу. Треба кудись іти? - а це не може почекати ще мінімум 2 годинки - ну куди реально спішити?

- можна прочитати цілу книжку, з одного підходу. Воно якось навіть швидше читається удвох. Анна прочитала Барбару Делінські "Повернення". Я прочитав Колін МакКалоу "Янголятко". Враження в обох гарні залишилися. "Янголятко" можу порекомендувати тим, хто любить нетривіальне чтиво - дуже динамічно, моментами радикально, врозріз з прийнятими нормами моралі, деколи навіть провокативно, і дуже цікаво. Розвязка навіть трохи містична - рекомендую!

- можна піти в центр. Офігіти від львівського центру. Знаєте що нагадує? - Село, в якому знайшли нафту і не знають, куди діти гроші. Тільки в нашій реальності нафту не знаходили, а витратили гроші, які вибили в підприємців. В центрі ввечері світяться жовті фонарики. Гарно. Далі голубим світять гірлянди. Контрастно. Далі зеленим, червоним, білим, синім, - реклами. Болять очі. Далі по деревах розкидані гірлянди так, ніби СантаКлаус упився разом з оленями і вони відбивалися від львівських дерев перед оперним. Дуже криво, дуже однобоко, просто страшно і ніяк не красиво. А в центрі цього хаосу - вона, головна львівська ялинка. З узором, який не повторюється... 3 секунди (може й менше) - блим, блим, блим, - і далі по колу. Синьо-червона. Крива. Іграшок багато, але домінує колір. Короче ми поприкалувалися, обговорили цільове використання коштів і вирішили більше не потикатися до ялинки цього року

- похід в кіно! "Вольт" (по англійськи Bolt) - умора! реальна умора, чи то ми так любимо мультики? від себе рекомендуємо - дуже дотепно, з безподобним українським перекладом (кицька має 

характерну українську говірку: Готова? - Нєєє! :) ). Мультик динамічний, і багато яскравого гумору, мені дуже сподобався момент, коли Вольт і кицька випадають з машини, скочуються на галявину, і кицька погрожує Вольту куском пінопласта (який, як він думає, є суперзброєю і може сильно зашкодити. А кицька просто хоче втекти від цього супер собаки, який, на її думку, просто дурний :) ). Вольт тоже не дурак, він її обвів таким "Ой, подивися, заді тебе ковбасне дерево". Крім чисто розважальних в фільмі і драматичні повороти є, коли виясняється, що кицька не втекла  з дому за власним бажанням, а хазяї її просто викинули, коли переїждали, і вона риторично питає "І в чому винна бідна киця, навіть без пазурів?"

- спекти торт - Анні вся любов і увага

- отравитися чимось (орієнтовно - чебуреком, хай йому грець, можна було і наступних кілька років спокійно без них обходитися)

- захотіти майонезу до салату з капусти, і поняти що домашня сметана це набагато крутіше, і немає постійної картинки з літер Е перед очима, які просто наповнюють майонез. Спробувати зробити домашній майонез, і спустити його в умивальник (мабуть гірчичного порошку було забагато, хіхі)

- прикрасити хату до Нового року (як не як, гірлянда на 300 лампочок - це по периметру всієї хати, ну майже) і кайфувати ввечері, коли світло виключене, а лампочки собі блимають, і в хаті жара, і нічого не турбує

Побільше таких вихідних і менше робочих буднів. Нас уже троє, але за 1.5 місяця третій/третя тоже зможе насолодитися цим всім уже не з середини маминого животика. Свята наближаються!

Відчуття дежавю

У вас трапляються ситуації, коли ви чітко знаєте, що зараз станеться, хто що скаже, як ви поведетеся, і що ви це все уже бачили, проходили, переживали, а тепер - просто статист того, як саме та сцена розвертається другий раз?

У мене такі відчуття траплялися в дитинстві. Тоді я вірив, що це спогади з минулого життя. Траплялося це доволі часто, і підтверджувало мою віру в реінкарнації однієї людини. А з часом то якось почало забуватися, і ставатися рідше, витерлося з уваги і стало неактуальним.

В старшому віці таке також траплялося, як трапляється і зараз. Але тепер мені здається, що такі спогади приходять з снів чи подібних ситуацій. Все таки в снах ми переживаємо багато можливих комбінації тієї самої події, аби вона більше не турбувала нашої свідомості. Відповідно, коли щось схоже трапляється в реальності, то виникає відчуття "десь це вже було". 

Буквально на днях мене

 "накрило" на мітингу - я вже бачив цей склад людей (хоча саме в такому складі ми зібралися вперше), ми вже обговорювали таку проблему (хоча вона знову ж таки була доволі специфічна), і я апріорі знав що буду говорити далі і чим все вирішиться. А ви як думаєте - це випадковість, глюк, знак вище чи підсвідомість?

Примітки з дороги

В неділю вибиралися до Львова, готові до початку робочого тижня. Викликали таксі доїхати до вокзалу, бо випав перший цього року сніг, і був вітер, і дуже не хотілося свою шкуру виставляти під погодні явища :).

Звідти і почалися приколи. Таксист попросив нас пакуватися на заднє сидіння (з нами ще їхав тато Анни - до автобуса на роботу). Переднє сидіння виявилося зайнятє тітонькою, яку він відрекомендував як контролера. Звісно, ми прифігіли від щастя - викликати машину, і пакуватися з сумками, в зимових куртках на заднє сидіння, - я попросив показати посвідчення контролера, раз така справа. Ну і пішло поїхало - отак всю дорогу до вокзалу (добре хоч недалеко це) таксюга вперто доказував, що якби нас було 4-ро то він би нас 4-ох посадив нормально. Про наші права і їх обовязки він взагалі слухати не хотів, а потім в нього ще вибрикнувся лічильник який почав в онлайні рахувати гроші після того як ми зупинилися на кілька секунд... Висновок - ходити треба пішки, особливо коли недалеко і у вас є час про запас; спорити з шоферюгами - це те саме, що говорити до меблів - мабуть, як до телевізора - скільки не доводь свою правоту, а він буде говорити щось зовсім інше.

Потім був автобус. І кілька відкриттів. Перше - правила дорожнього руху в Україні насправді прикольні - і народ їх знає! Тільки є одне суттєве "але" - для засвоєння правил і їх виконання в нас має механізм дуже відчутного матеріального покарання. От ввели нові штрафи - і на світ (автоматично!) витягнули стільки гарних і добрих правил - як то заборона перевезення стоячих пасажирів - вірите чи ні, але шофер не взяв жодного стоячого! В результаті (так як всі сидячі мічця були зайняті) він навіть не заїжджав до Моршина чи Стрия, і до Львова ми приїхали за рекордні 1:45. Думаю, штрафи варто зробити ще раз в 10 вищими - такими, аби вони були більшими вартості машини (маю на увазі не дрібні штрафи як то не помітив знака, а на порушення, які робляться навмисне - їзда по тротуару, пяні за рулем, проїзд під червоний колір світлофора і т.д.), і оснастити міліцію достатніми технічними засобами аби перевести реєстрацію скоєння неправомірних дій в площину наглядного демонстрування самого факту на відео і аудіо, а не припирання з гаїшником було воно чи не було.

Потім автобус доганяло таксі - воно маячило, підрізало і т.д. - і це на дорозі, яку присипав сніг і прихопив мороз. Шофер довго ігнорував водія (ну все таки автобус проти жигульки), але потім зупинився на заправці. Виявляється, якийсь хлопчина вирішив не йти на вокзал (ну бо ліньки йому, очевидно, зайвих 200 метрів пройти), а зупинити автобус при виїзді з вокзалу, на кольці. І навіть квиток у хлопчини був, що створило в нього враження повної правоти - ну як його з квитком і не підберуть, хай навіть там і ніззя автобусам зупинятися (на вокзалі висить оголошення про те, що на площі транзитним автобусам зупинятися не можна, то стоянка для локальних маршруток). І що ви думаєте, - він закатав скандал! Як так, автобус поїхав і шофер не порахував, що немає всіх пасажирів з квитками, навіть зіслався на витяг з правил (який висить позаду шофера) - що типу треба шоферу його почитати, що там все написано, і що він має право... Ми чесно поржали. І уявили ситуацію як літак не злітає, бо нема пасажира, а потім він таки злітає, але сідає в Долині підібрати чувака, який вирішив, що там йому зручніше сідати... А автобус з вокзалу відправився з 5-ти хвилинним запізненням,  до речі... Деколи пасажири навіть нагліші за шоферів, особливо якщо почали здобувати вищу освіту і їх навіть не вигнали після першого семестру -крила ростуть від власної самовпевненості і крутості.

А далі ми зіграли "рулетку" :). Перед нами сидів пацанчик, який невідривно вдивлявся в свій мобільний телефон. Це така сучасна хвороба - автобус трясе, а вони все одно витріщаються на мобільники, щось там клацають, лазять по менюшках, смсках, либляться і взагалі "живуть" телефоном. Ще в нас діти ходять вечорами самі з включеними на максимум мобільниками і слухають російську попсу. Не один раз виникало бажання стукнути і забрати телефон - в виховних цілях, звісно. Ну так от, пацанчик втикав в телефон втикав, а потім сховав його до кишені. Так як уже навіть в нас стомилися очі від блимання його телефону, то ми вирішили, що довго це щастя тривати не буде, і поставили що до найближчого перехрестя він не витримає. Звісно, то було ну надто вже близько, але до Стрия було їхати хвилин 10, і там то ми вже точно були впевнені без телефону йому не обійтися. І от ми підїжджаємо до Стрия, всі на стрьомі, пильнуємо пацанчика, ... уже буквально місто, ну все, програли... - аж тут пацанчик в кишеню, і до мобільника, ріднесенького ... бугага, і ми виграли!

А потім ми ще подумали, що стали дуже отруйні - роздивляємося навкола, помічаємо всі ці кривості і перекоси, висміюємо їх і іронізуємо. На що Анна резонно замітила, що я мабуть такий завжди і був, а вона уже від мене набралася. Не даремно кажуть "з ким поведешся від того наберешся", тільки чомусь завжди щось менш позитивне перебирається швидше :)

Останні робочі дні

Ну от, здавалося б, нарешті дочекалась :). Залишилось відпрацювати 2 дні і починається моя довгострокова відпустка. Чесно - чекала декрету і останнім часом просто дні вже рахувала, а тепер якось моторошно робиться. Точно сказати на скільки затягнеться цей період не можна, бо все залежатиме від дуже багатьох факторів. Завтра в мене ще і ПДП заплановане пів року тому :), піду до начальства, мабуть обговорю свої перспективи в подальшому після декрету, на скільки це можливо :). Але є відчуття, що в даний колектив і свою робочу кімнату мабуть вже не повернусь. Та і хто його знає, що трапиться за кілька років :).

От напланувала купу справ, які хотілося б зробити, коли на них буде вільний час. Тепер мабуть зміниться все, але точно зміниться все на краще, а як же інакше ;)?

Всім з ким працювала протягом останніх двох років - велике дякую :), було цікаво, чесно :)!

Кар’єру буду продовжувати потім, а зараз берусь до виконання одного з найголовніших обов’язків свого життя :).

Останнім часом

Ну от, до довгоочікуваного декрету, чи точніше декретного лікарняного мені залишилось менше 4-х тижнів роботи. Час біжить, особливо швидко спливають будні, а ще швидше вихідні :). Осінь якось дуже швидко промайнула майже, зилишився листопад по переду. А планів, планів то стільки. Я тільки і чекаю, аби нарешті не ходити на роботу, а зайнятись потрібними речами. Скласти пазл (подарунок Андрія Б. на ДН ;)), спекти пиріжків з сливовим варенням, які все частіше бачу у сні :)))), покупляти всі речі першої необхідності для нашої доні у пологовий, і ще багато, багато чого.
Якщо чесно, то всі робочі переживання, думки про кар’єру і таке інше відійшли на другий план. Зараз мені хочеться максимального домашнього затишку і комфорту. Аналізуючи своє життя за певну кількість минулих років, чи навіть місяців, розумію, що думки і погляди змінились докорінно, але це мабуть і вплив свого відтворення :).
А ще я регулярно їжджу в лікарню здавати аналізи, від чого мене вже, м’яко кажучи просто нудить. От вчора, кумедно получилось, встала о 6 ранку, аби потрапити на ще пусті маршрутки і нормально доїхати в лікарню, зайняти чергу на аналізи ну і щоб все без напрягів. Натомість - 7:14 ранку - маршрутка переповнена, ну а на дворі холодіна, тож думати над варіантами довго не прийшлось. Стою я, тільки двері закрились, мене починає сунути мужчина, років так за 60, солдіного вигляду. Далі питає: "Ви будете виходити на наступній зупинці?", я кажу: "Ні, але коли бус зупиниться я Вас пропущу". Звісно я розмовляю не українською і взагалі мало хто чує, що я говорю, хіба в мене дзвінкий голос, хіба я можу заглушити якщо хочу? Цей мужчинка починає мене просто тиснути, буквально за пів хвилини після моєї відповіді. Тоді вже не стрималась і рявкнула, що я вагітна і щоб не тиснув мене. У відповіді був просто тупий недоумівший погляд і певно що ніякого ВИБАЧТЕ. Зате місце уступили :)))).
В лікарні ще краще, приїхала в 7:33 (не було заторів на дорогах, ранок все таки ;)), і була вже 4-ю в черзі на аналізи. Ну певно що так - 4-ю після бабок. Цього разу коли відкрили лікарню у 8 ранку, то черга вже складалась так з чоловік 30-40 в середньому і всі похилого віку. Встигли між собою чемні і виховані бабусі і погаркатись за чергу, а дідусі просто у більшості випадків приходили і навіть чергу не займали.
Коли двері таки відкрились - це треба було бачити, усі вмираючі і кволі перетворились на сильних і прудких, які просто штурмом брали лікарню. Благо за скарифікаторами в аптеку побігли (це такі голки, щоб пальчик проколоти ;)). За той час і я собі встигла добігти до ліфта і заскочити з тими таки трьома бабками, за якими займала чергу. Ви не подумайте, я поважаю старших людей, але дуже бісить коли вони нагліють, а так як зараз знаходжусь у певному стані, то не вважаю, що не маю права на певні пільги ;). Ото і стояла позаду черга і бурмотіли, що молода в ліфт влізла, а я, якщо чесно, то навіть не припускаю, як вилізти на 7 поверх до лабораторії пішки. На роботу тепер ледве вигрібаю на 4-й :).
І це ще не все, бо виявилось що на аналіз крові я була другою, та тут підійшов мужичок і почав тикати мені своє якесь там посвідчення, а я у відповідь з невинною посмішкою погладила і своє, тобто животик, на що мужчина аж відступився і сказав: "Та я нічо не кажу!" Жіночка, що сиділа поруч просто почала реготати, бо це дійсно було смішно.
Знаєте, я не з того варіанту, що шибко вагтіна і дуже квола, але іноді просто вбиває якась наглість і черствість людей. Коли в маршрутці сидять молоді хлопці і чоловіки і всі при виді твого вже не маленього животика відвертаються до вікна, бо якщо хтось і уступає місце, то це обов’язково або дівчина або жінка. Бабки місце в житті не устпулять, то бабки, вони вічно злі і всім недовольні, але то мабуть їхній "удєл", як то кажуть.
Я не прошу мене на руках носити, чи шось типу того, просто іноді буває погано, але ж не зайдеш в маршрутку і не почнеш бідкатись - ой я вагітна і як мені погано, і ще просити - дозвольте присісти :))).
Але то все дурниці, бо ще трошки і можна буде побачити свою донечку, ці маленькі ручки, ніжки, оченята, носик, губки.
Тому з однієї сторони і час летить так швидко та непомітно, а з іншої, і добре, що він так летить, бо та довгочікувана мить народження нашої крихітки стає все ближчою :)!

ДН '08 - підсумки

Рік 2008 - ще один День народження - звісно, коли їх все більше і більше на пам’яті, то вже не так прикольно як колись, в дитинстві. Проте цей День народження пройшов легко, а тому я його записую в число вдалих, та й подарунків надарували немало (знову ж таки не так очікувано, але приємно).

За кілька тижнів до, мене почала гризти думка що б то такого придумати на День народження. Святкування вдома не пре (особливо та купа посуду яка після нього залишається). Залишалося або піти в якесь кафе-піцерію, або вибратися на природу. Останнє сильно залежало від самої погоди, тому і заглядали ми на прогноз часто-часто. І все склалося - погода на вихідні була просто фантастична, а в неділю взагалі було +20 з копійками вдень.

В першопочатковому варіанті шашликів не планувалося, проте не завжди стається так, як планується, але не можу сказати що вийшло погано - швидше навпаки. Це було єдине, про що слід було подумати наперед, і за нас про це подумали :). Ми ж скупилися всім решта потрібним на пікніку, і понесли себе в ліс, недалечко від хати у складі мами-тати, Петрик, Надька, Анна і я.

Чесно тягали дрова, і було дуже тепло (я ходив у майці)

Ліс о цій порі - взагалі краса (яку можна використовувати на заставку робочого стола, що я успішно і роблю)

Ну і гарна компанія - завжди запорука гарної гулянки. Ми об’їдалися, валялися на траві, насолоджувалися компанією один одного (на фото), грали в стару-добру "собачку" (і хто там грозився бути собачкою весь час? :) ) і ще якісь ігри з м’ячем вигадані по ходу самої гри.

А ще пробували використати новомодну систему для смаження шашликів - з алюмінієвими тримачами і поперечками. В результаті шашлики три рази падали в костер, зате були продизенфіковані неактивованим вугіллям ( у горах ж усе стерильно ). З заходом сонечка (відразу стало холодно) попакували манатки, попалили сміття і рушили додому, відпочивати. Чим не ідеальний варіант святкування ДН?

Тепер про подарунки:
- Анна подарувала крем після гоління (звісно, Адідас) і великий великий пухнастий кольоровий офігенний плед (мусимо подякувати Івану Д. за грандіозну ідею - тепер нам набагато тепліше сірими осінніми вечорами);
- мої батьки подарували (традиційно з фальстартом на 1 день) зимове взуття і 2 сорочки (за взуття ми були в повному шоці - але батьки вгадали капітально);
- Аннині батьки - сорочку і светер-безрукавку;
- Надька й Петрик - комплект постільної білизни (друзі-практики це круто :) );
- Софійка і Іван пост-фактум подарували картину Львова (з трамваєм, тісними вулицями і страшними вікнами в центрі - все по законах жанру :) ), який ми будемо згадувати, коли переберемося до Франківська;
- на роботі отримав навушники Koss, 4 Гб-тну флешку і мікрофон.

Отак я і виявився забезпеченим одягом, взуттям, постіллю, косметикою, технічними засобами і позитивом :).

Позаду навіть вчорашнє виставляння на роботі, що само по собі також дуже класно (піца паті з пивом иа елементами фруктів). Всім дякую, мені 26!

Цивілізація, яка прийшла

Останні 4 місяці ми вперто втілювали простий і геніальний план - поставити в мене вдома в Долині пральну машинку і звільнити маму від потреби прати ручками. Ми з Анною в основному виступали в ролі фінансових донорів - основна робота лягла на плечі батьків, але все таки похвалитися треба :). Отже, в чому полягав план і що було зроблено:

• просимо сусіда знайти джерело на подвірї. Не знаю чи доводилося вам стикатися з цим процесом, але це дуже кумедно. Джерело шукають дротами алюмінієвими, або бусинками. Якщо дротами, то берете два дроти в руку, загинаєте кінці під кутом 90 градусів (аби можна було тримати), легко фіксуєте в руках, починаєте йти. Де води нема "вуса" (тобто дроти) гуляють туди сюди, тягнучись за підземними струмками. Де вода є - сходяться, причому крок вперед від того місця - і вони відразу в сторони, намагаючись повернутися до того місця. З бусинкою простіше - вішаєте на ниточку, і починаєте йти помаленьку. Бусинка висить спокійно допоки ви не підійдете до джерела - там вона починає несамовите розкручуватися за- або проти- годинникової стрілки - якийсь один вид джерел типу негативний, другий позитивний. Причому на тому ж джерелі гарантовано буде крутитися в ту саму сторону. Вірте чи ні, але воду знайшли саме так, і уже тепер, пост-фактум, можна точно гарантувати що все було вірно (джерело виявилося саме там де його "надротобусили"). Дроти і бусинка - самі звичайні. Такі як продають в магазинах господарських товарів і гудзиків. Не у всіх виходить шукати - мабуть якщо у вас надто багато скептицизму то ви не вступаєте в резонанс з енергіями які йдуть від джерела (сусід по цьому спец, він уже 3 чи 4 криниці так допоміг викопати). А те що вони йдуть бачили на власні очі. Все таки як багато ми не знаємо про те що нас оточує!
  

• купляємо бетонні кільця на криницю (стара криниця не підходить, вона поза джерелом і потужне відбирання води її досить швидко висушить) - 5 кілець по 200 грн штука; роботи майже ніякої - приготувати місце

• замовляємо майстра копати криницю (3 дні роботи, і 150 грн за кожне викопане кільце) - обєм робіт тут дуже великий. Майстер гребе круче будь-якого крота, чи навіть стайки кротів. Глину треба кудись дівати - батьки розпихали її по подвірї куди могли, в результаті подвіря стало на добрих 10 см вище. Причому майстер сам копав з 7 ранку до 7 вечора, за той час двоє батьків реально задиралися за ним ту глину розвозити. Самий більший стрьом коли вже кладеться останнє кільце, а води нема і нема, нема і нема. Ще сантиметр, ще кілька, і ... нарешті - пробивається вода. Ура, все це було недаремно значить. Джерело (уже по факту) виявилося потужним, так що води стане не все

• прокладаємо труби до хати. Мабуть це був найважчий для мене особисто етап, бо я два дні був задіяний в копанні траншей. Аби взимку вода не замерзала труби треба класти якомога глибше - одні кажуть про 60 см, другі про 110, ми клали на 90 см. Так як багато рити землю не хочеться, то копаєш ту траншею якраз так аби могти стояти. Виходить вузько. Останні сантиметри це просто капець, нема як ту землю підважити, витягнути і так далі. Плюс окрема проблема - пробивання дирки в фундаменті хати на такій глибині. Намахалися лопатами, землі знову витягнули дуже багато - біля хати була картина справжніх бойових дій. Обладнання + мотор - 1300 грн
  

• переробляємо кухню аби адаптувати її до води, що тече (пародія на американське running water) - стелю було здерто, стіни також, поклали плитку біля умивальника, знову зробили стелю, стіни, - роботи було неміряно, і ремонт дійсно був в напряг, того коли нарешті меблі переїхали на своє звичне місце прийшов кайфффф :) Це все десь ще 2000 грн
  

• ура! усе на місці, воду запущено. Працює, зараза! - УРА! купляємо машинку (2300 грн) і чекаємо на завітне "Ніколи більше не буду прати руками" від мами. Так як описані вище події мали місце уже більше двох місяців тому, то фразу давно почуто-перепочуто, батьки встигли нас вже опередити по кількості вихляпаного порошку (ми свою першу пачку добили от щойно), зацінити переваги автоматичного прання і підтвердити, що руками так вибрати неможливо. Фініта ля комедія, тепер мама хоче витяжку і нові меблі... :)
  

Перші стусани нашої малечі :)

За останню добу сталось кілька дуже вагомих для нас подій. Так от, вчора ввечері я вперше добряче відчула стусани нашої малечі :). Чесно, вже давненько задумувалась, коли ж нарешті відчуватиму дитинку в собі, а вчора, вже коли майже заснула, відчула такі приємні рухи :). Описати їх словами дуже і дуже важко, це щось схоже на лоскотні легенькі копнячки зсередини живота :), але дуже і дуже приємні :). Наш татусь каже, що давно вже відчував ці стусани прикладаючи руку до животика, але вони були дуже легенькі :), а я ось ніяк не могла відчути цього задоволення, та нарешті таки дочекалась :).

А сьогодні ми також ходили на УЗД і дізнались, що в животику росте донечка :). Так так, у нас народиться дівчинка! Ми досі думали що хлопчик, навіть звертались до дитинки, як до хлопчика, а от і ні, виявилось, що таки донечка :). Вага нашої малечі по результатах УЗД ~388 грамів +/-57гр :)))!

А ще нам сказали, що дуже ймовірно наша дівчинка народиться не 14-15 лютого, як ми очікували, а 4-го, що нас також потішило, і у нас насправді вже 21-й тиждень, а не 20-й. Одним словом суцільний позитив :). Фотки, нажаль, зробити не змогли, бо у лікарки не було ні плівки ні паперу, зате самі надивились на нашу крихітку :). Дуже добре було видно хребет і серденько, також гарні довгі ніжки і ручки ну і звісно голівку.

Ми дуже раді що у нас буде донечка, це перша і люба дитинка, пізніше подаруємо їй братика ;). Ось уже будуть бантики, косички і платтячка, а ще купа ляльок :). А поки треба придумати ім’я, щось гарне і милозвучне.

Клонований дощ

Прогноз погоди на найближчі кілька днів нагадує або безкінечний цикл, або копі-пейст збоченого редактора погоди. Дощ, холод, і ніякого сонечка. І де та сонячна і тепла погода, яка стояла минулого року в цей період? Хоча цього року це, звісно не так критично, - все таки одружувалися ми рік назад.

Зранку на роботу йти не охота. На роботі неохота працювати. В вікно дивитися взагалі не бажано - згадуються японці з їхнім харакірі, але так як погода для харакірі недостатня підстава, то просто псується настрій. В Україні почалася рідна, полярна зима. Хоча, мабуть гірше полярної - в нас вища вологість, і часто (майже кожен день) дує вітер, який виймає душу і телепає нею по змерзлому тілі. Анна прихворіла, і ці 2 дні вдома - відповідно в асьці в мене пусто, в гугл толку взагалі мертво. Робочий скайп звісно повниться меседжами, але з чого цей абзац почався - тим і закінчиться - працювати неохота.

Вчора хотіли купити собі тепловентилятора. В результаті купили пилесос - тоже треба, а по тепловентилятор підемо сьогодні. Та, ми знаємо що вентилятор буде висушувати повітря і треба буде провітрювати хату, але хоч щось - краще тепло і сухо ніж холодно і мокро :).

Почався навчальний рік, в гуртожитках повно студентів. Мабуть, їм також холодно, бо під гуртожитками політеху спалили Тойоту-джипа. Прямо під табличкою "Вас вітає студентське містечко". Спершу я подумав машину туди пригнали після ритуалу спалення, але потім додивився що щит так добряче розплавився, - значить, в студентів був вогник :)

Минулих вихідних в Долині був день міста (попутньо з днем нафтовика), була велика сцена і багато всіляких міроприємств, на які ми просто не ходили, - через погоду. Натомість подивилися Хенкок і Вонтед (Особливо небезпечні). Хенкок - супер кіно, динамічне і з приколами. Вонтед - якась чергова туфта від Мукмамбетова, чи як його там. Знову в Хабенського роль повязана з алкоголем, - в нього інші ролі взагалі бувають? Зіркова Джолі в фільмі з примітивним сюжетом і дуже затягнутою дією. Чому головні герої після кожної сутички залазили в крижану воду так і залишилося загадкою. Мабуть, для гарних кадрів. Мене особисто зараз не пре холодна вода, яка тече з неба.

Навіть останні етапи Формули - і то були дощові. А в дощ Феррарі важко виграти, ось і ще один мінус дощу. Через тиждень гран-прі Сингапуру - там буде тепло (+27), ніч, і знову може бути дощ. Цікаво буде подивитися на це місиво машин.

Зараз гарний час аби забитися під ковдру, відкрити книжку, і співпереживати яскравим емоціям героїв книжкових. Остання прочитана книжка - Марія Матіос "Солодка Даруся". Пише жіночка дуже сильно, дуже художньо, та ще й про нас, Західну Україну, правда тих часів, коли сюди прийшла радянська влада. Є і кілька дуже "живих" описів як совіти насаджували колгоспи, як боролися з партизанами і куркулями, які в колгоспи йти не хотіли, бо не хотіли віддавати нароблене роками важкої праці. Зараз її (Матіос) активно рекламують - по всьому місту реклама нової книжки. За "Солодку Дарусю" їй дали Шевченківську премію, а от остання книжка - приклад заробляння грошей на бренді - 30 грн за 60 сторінок. Почекаємо до інтернетівської версії.

Накрилися плани піти в ліс на пікнік відмітити річницю - треба буде залишатися в приміщенні. Але тим яскравішими будуть спогади про минулий рік. З оптимізмом чекаємо весни, хоча зимову морозну погоду можна і потерпіти - тільки швидше перейти від зеленого до білого, а то сіро-мокре дуже важко уживається з комфортом.

А як ви боретеся з дощовим настроєм?

Зазолотилась осінь

Як часто ви зараз гуляєте? Просто, за руку, поруч з коханою людиною? Чи йдете поруч, і насолоджуєтеся прогулянкою, нетривкою тишою між вами, звуками міста, теплом осіннього ранку і одне одним? Таких моментів має бути більше в житті, але коли все складається саме в таку комбінацію, то дуже важко відірватися від коханої і піти на роботу, хочеться ще і ще йти і насолоджуватися чимось таким невимовним і простим.

Я не романтик, і не полюю за враженнями - просто намагаюся не пропустити того, що дарує життя. Кілька тижнів тому ми ходили в лікарню робити аналіз на альфа-фета-протеїн (гормон в крові матері що його виробляє дитятко), а в результаті в нас получився просто таки казковий ранок. Було тепло, як на ранок, сонечко заливало вулиці, які ще дихали нічною свіжістю, дерева тільки почали скидувати ранкову росу, а ми, простоявши недовгу чергу, вирішили прогулятися до центру пішки. Мабуть не має значення в якому місті це би трапилося... хоча, не буду стверджувати напевне... - для такого просто має скластися все разом, і може навіть Львів, який пізно прокидається, і такий незвично свіжий, також приклався до загальної атмосфери, але це було щось.

Ми йшли вниз дорогою, ловили промені сонця, дихали і насолоджувалися. Давно вже так сильно не хотілося не йти на роботу, забути про обов’язки і просто провести день ось так, гуляючи і спілкуючись. Зайшли поснідати в Пузату хату - і це також було незвично - снідати не вдома, встати так рано, і почуватися так добре. І нічого з цього не сталося би, якби поруч не було коханої людини, - рецепт простий...

А ще минулих вихідних в нас вдався осінній пікнік. За літо так і не випало нагоди вибратися до лісу, зате погода і обставини склалися цього разу. Пікнік на двох. Жарені "шпикачки", тепло вогню і рідної душі на малесенькій капі, поруч, між ялинок, сосон і ліщини. Вибиралися з лісу - вже темніло. Зате пропахлися димом, начерпалися гарного настрою і відпочили від міської метушні.

Тестерів і Програмістів вітаємо з професійними святами!

Не знаю чи співпадіння чи закономірність, але день Тестера і Програміста трапилися на одному тижні, з чим вітаємо обидві сторони, і нашу сім’ю в якій обидві професії успішно поєдналися :). Інтересно коли день "манагера". Ну що ж, вітання вам всім, труженикам нуля і одинички, працюйте на славу, не обіжайте один одного, бо тільки протестований код і код для тестування дають гарний результат (нема коду - нема тестування, нема тестування - нема щасливого "кастомера"). Вперед до нових рядків коду, багів і релізів!

І натюрморт з кімнати наших СМів (конфігурейшин менеджерів) на тему професійного свята -

глибоку суть творіння цього здогадуйтеся самі, приймаються коментарі-розшифровки.

А: А у нас в кімнаті, в честь дня програміста сьогодні грає музичка на колонках ;), і признаюсь вам по секрету - настрій зовсім не робочий, ще й америкоси щось такого намутили, що апп ледве грузиться :), то ми і користуємось моментом. Дівчата тут збирають на диско ввечері, а ми додомцю поїдемо, але перед тим не забудемо відсвяткувати професійне свято і особливо п’ятницю :)!

А все таки, Чим вони займаються?

Ось вам фото, і ось вам запитання - чим займаються ті, хто їздить на цій машині? (що: побачили машину (див.фото), де: Шевченківський гай, коли: 17 серпня 08 року)

Аквапарк, затемнення і 24 км пішки

Минулих вихідних до нас в гості приїхав Петрик - в суботу зранку. Трохи поблукали назустріч один одному (він по Науковій, я по Стрийській) - і почалися наші спільні вихідні.

Пунктом 1 стояли відвідини аквапарку. Ми правда почали вагатися чи йти туди, чи на Медик до відкритого басейну. Явна перевага другого варіанту - можливість позагаряти, що в наших полярних широтах трапляється не так то вже й часто. Вибрали варіант 1 бо деколи ставало хмарно, та й дуже вже цікаво була на це чудо (вода у Львові - це дійсно чудо, а коли цілий аквапарк - то щось неймовірне) подивитися. Тиджень перед тим про аквапарк не говорили хіба німі :) (та й ті мабуть на мигах передавали чудо-новину).

Вирішили - зробили. На вихідних 2 години обходяться в 50 грн з людини (в будні - 35 грн). На вході видають браслетик, який треба добре закріпити на руці - за втрату браслету - 100 грн. Цей же браслетик є ключиком до вашої шафки, але до неї ще треба добратися. На касі сказала тьотя грізно - номер і колір браслета відповідає номеру і кольору шафки. Ламаємося за турнікет, - шафки... всі однакового кольору, і номери якісь менші від нашого 400 з копійками. Товчемося на місці, підслуховуємо чужу розмову - такі самі відвідувачі випитують прибиральницю де знайти їхні шафи. Виявляється ми стоїмо не перед шафами а перед роздягалками. Хе, окей, вдаємо що самі догадалися - йдемо передягатися. В роздягалці двоє дверей - в одні заходите з холу, через другі виходите в внутрішнє приміщення аквапарку (добре хоч надписи відповідні на дверях є). Хоча і там прикол - на дверях ні гачка, ні засувки - хоч бери і з двох сторін двері тримай... Бігом передягаємося, і аж тоді Анна дочитується - для блокування дверей опустити планку.... Розглядаємося і знаходимо що на поличці є планка, яка може опуститися вних і заблокувати собою двері (з обох сторін). :) Чудеса техніки.

Далі - веселіше. Приходимо до шафки (через чарівні двері №2). Ключика звісно нема (ну і правильно, що в басейні з ключиками робити). Знаємо, що секрет в браслеті - тільки питання куди його притулити? На шафках світиться кнопочка (червоним) і маленька ручечка. Припускаємо що там же і зчитувач браслетика знаходиться, пробуємо проводити повз. Не катить. Ступор. Ідея - через кілька шафок є якийсь дівайс на якому написано номери шафок - ідемо туди, прикладаємо браслет, замок на твому номері шафки відкривається. О чудо техніки! Кланяємося, ржемо з себе айтішників :)!

Далі все просто - душ. Зроблено прикольно - натискаєте кнопочку і вода тече секунд 10, після чого вирубується. Треба тиснути кнопку ше. Явний недолік - відсутність можливості регулювати температуру води. Коли милися вже при виході назад тік кипяток, то ми під ним так важко досить милися... І нарешті! Вхід в аквапарк! Ніякого медичного контролю чи чисто помилися (плюс чи мінус?) і зразу холодно! Чорт, та тут холодно і купа води навколо! :)

Тепер детальніше про те, що всередині. За тиждень до відкриття читав відгуки що там "дорого і без смаку", типу розкішно зроблені зали, але явно без смаку. Не знаю в кого таке збочене уявлення про розкіш, смак і так далі. Просто гарно зроблені зали - обкладені плиткою, з веселенькими помаранчевими і інших кольорів вкрапленнями. Доволі все простенько, але по-європейськи просторо і чистенько. Зразу кидаються в очі калюжі повсюди і таблички "Обережно, слизько". В Тернополі в аквапарку як розказував Петрик дають спеціальні тапочки - аби болото за ногами не носити, і не слизькатися. А тут явно систему дренажу не продумали, бо вода мала би вся стікати, а не стояти калюжами.

Менше з тим, ідемо в велий басейн. Нас наперед попередили що туди пускають тільки в шапочках. Шапочки можна купити на ринку біля чи в ЦУМі за 20-40 грн (воняють, правда, страшно). Басейн великий - 50 метрів на 20 (6 доріжок - 3 для швидкісного плавання, 2 просто, 1 подвійної ширини - для "жаб"). Хоча глибина нежабяча - десь 2.5 - 3 метри. В воді тепліше ніж на повітрі. Ламаємося плавати, хоча цікаво піти дивитися далі.

Далі - гірки. 6 гірок - 3 з висоти 6 поверху, 3 - з висоти 8. В деяких їдете на попі, в деяких на лодках - одно- чи двомісних. Так як в аквапарку аншлаг, то з лодками біда - треба випрошувати або чекати поки звільниться. До гірок черги по 5-15 хв, тому що пускають з’їжджати тільки коли попередні з’їжджальники уже внизу. Ми каталися в 3 штуках - біла труба на попі - доволі довга, з висоти 8-го поверху, троха кидає, трохи розганяє - загалом непогано, але і не страшно. Далі - чорна труба на лодці. Ну вона не зовсім темна - просвічує сонце (цікаво спробувати вночі, бо працює аквапарк до 10 вечора), а вода чомусь тече гаряча. Тоже цікаво, лодкою покидало в сторони, і на вильоті в басейник виліт з лодки просто обовязковий. Я коли чекав на лодку навіть бачив як з труби вилетіли люди, які загубили лодку по дорозі. Наступні з’їжджальники виштовхнули їхню лодку своєю. Люди були трохи причмарені, мабуть весело з’їхали.

І два топ-атракціони. Перший - труба помаранчевого кольору. Легенький поворот, довга пряма - спуск градусів 25-30. Далі поворот і несподіваний спуск під 45-60 градусів - майже падіння! На весь спуск іде секунд 10 мабуть, а вліт в басейн то жуть - швидкість велика, вода у всі дири. Я якось відразу нирнув, і швидкість погасилася. Стою чекаю Петрика який їде після мене. Він вилетів і пішов в штопор як камінець по воді - плиг плиг плиг, об борт - бах! і під воду. Потім ше треба розчехлитися що сталося. Добре що біля борта завбачливо для цієї труби зробили мяку подушку. Але виглядає з сторони кумедно. До речі, спуск з гірок - в окремі маленькі басейники, і вода там доволі брудна (все таки люди труться об стіни а деякі може ще що і випускають з себе :) фє ). І топ-атракціон 2 - в вигляді букви U - сідаєте в лодку на одному кінці, ваш штовхають і.... летите вниз, там мало не звихаєте собі шию (внизу - вода, аби трохи пригальмувати), підлітаєте далі на другий кінець букви, і далі назад. Мені цей сподобався найбільше, ми навіть два рази з’їжджали. Правда коли їхав ззаді, то було враження що скрутив шию. У Петрика було таке саме - передньому якось легше обходиться.

Ще є два басейни - один для дітей, другий для дорослих без шапочок. В ньому дуже холодна вода, просто крижана. І глибина десь по шию. В нього ж виходить ще одна гірка - вона взагалі низька, а суть полягає в розгоні, а далі - велика центрифуга, по якій крутишся від швидкості, і помалу сповзаєш вниз, як макарон, прямо в холодну воду. Саме більше запам’ятовується саме холодна вода, з якої хочеться вибратися чим швидше.

З аквапарку не запізнюємося - кожна проштрафлена хвилина - 1 грн. Час можна докупити всередині в двох кафешках. Плюс є спортзал (вхід 20 грн) і заняття з інструктором (50 грн за 1 годину). Плюс сауни, яких я навіть і не бачив. Прикол на виході - йдете зворотнім шляхом - душ-шафки-передягалка, і вже в передягалці доганяєте що мокрі плавки нема куди подіти. Ну що ж робити, викручували на підлогу, як потім виявилося ідея прийшла у голову і Петрику також, та і думаю не тільки нам - не нести ж мокрі плавки (геть чисто мокрі) додому.

Чесно, поки бажання іти ще - нема. Хіба в будні, і то більше щоб помитися, враховуючи що теплої води в нас так і нема. Але помитися можна і на роботі. Хіба великою компанією.

Потім ми смачно поїли дерунів в "Таксі. Марсель" і пішли відпочивати. В неділю нас чекав нелегкий день.

Вирішили йти на високий замок. Звісно, пішки, звісно, через центр. В центрі перехопили супер хотдогів - в курсі що це таке? Це коли в хот дозі 2 сосиски. Він стає зразу дуже великий, не лізе в писок, і Анні було явно забагато - половина суперхотдога (тобто один нормальний хотдог) пішла в мусорку. Далі - підйом на високий замок. Гарно там, правда дуже людно. Далі ми шукали як пройти в Шевченківський гай. Я туди ходив давно-давно, і дорогу зовсім не пам’ятав, тільки фрагменти. Найшлися, і попали прямо на свято хліба. Народу було дуже багато, торгували всілякими ласощами, ми собі купили меду гречаного. Біля тітоньки, яка його продавала, бджіл було сила-силенна, там же пасіки недалеко. Тітонька не зважала, ми також перейнялися її безстрашністю і теж залізли поміж бджіл. А вони коли мед чують взагалі на людей уваги не звертають - всі тільки до меду, по тобі лазять і не кусають. Ще був якийсь концерт, ми троха подивилися на хатки історичні, вони правда трохи запущені і сильного враження не справляють.

Так само пішки по Личаківській верталися додому - знову через центр, повернули в Пузату Хату погамати (особисто я - вареники з вишнями, які там їм останніх купу тижнів). На Стрийські був МТС DJ парад, то ще 10 хв послухали музику і пішли мити намучені ножки. За вихідні ми пройшли щонайменше 21 кілометр (при швидкості 3 км в годину), бо з хати вийшли в 13:30, а прийшли назад в 20:45. Думали Петрик нас тихо зненавидить :)

Фото поки нема, як з’являться - докладу. Фраза прогулянки була почута від Петрика: "Ходити багато, дивитися мало" (це про Львів). Такий вже він є, Львів - весь в церквах, весь старий і пошарпаний, тільки центр гарний і відреставрований. Але нам прогулянка сподобалася - особливо коли ти знаєш що в центрі міста, а ніби в лісі. Машин не чути, людей небагато.

Затемнення ви могли бачити якщо були не у Львові. Бо тут до 11 було безхмарно (затемнення якраз розпочалося), а далі набігли хмари і ми нічого не побачили. Подивитися можна тут http://gallery.korrespondent.net/world/767. Було воно в ніч з суботи на неділю, дуже гарних і насичених вихідних.

Місто, яке наганяє роздуми

Поки добираюся на роботу - з роботи маю час поспостерігати за людьми, які населяють Львів. Ну як інакше скласти правдиве враження про місто? - Треба спостерігати за тим, цим це місто живе, чим живуть його мешканці. Враження я вам скажу...

Львівянин з посмішкою на обличчі - рідкість. В основному всі набурмосені до рівня "буду кусати, якщо зачеплять". Можна пояснити нелегким життям, але оптимізму це не додає.

В громадському транспорті постійні ефекти пробок, коли людина "залазить", і зразу біля дверей "прилипає" до стійки - посунути можна хіба давши кучлаком в чоло. І такі люди не виходять на найближчій зупинці - вони їдуть майже до кінця, але стоять з самого краю, заважаючи проходити іншим, падаючи (бо не тримаються) і ще й видаючи коменти чому їх так тиснуть.

Пенсіонери то взагалі окрема раса, яка пересувається "халявним" транспортом і перетворює його на захламлено-засмічений поїзд. Бачили як реагують бабульки-дідульки коли під’їжджає тролейбус? Вони з своїми клунками біжать за ним в буквальному розумінні, перегороджують весь вихід, і пхаються одне перед другого. Чесно не вірю, що люди, які мають стільки енергії на всі ці дії не можуть потім банально постояти. Але іронія в тому, що вони так пхаються, аби сісти! Навіть якщо тролейбус приїжджає повний. Потрібно бачити як вони витягують шиї і дивляться чи є вільні місця, як презренно дивляться на когось молодшого по віку, хто сидить (а людині може бути і реально недобре). А потім, якщо місце все-таки звільняється, потрібно бачити як вони до нього пробираються - по ногах, тягнучи сумки з усієї дурі за собою, перевертаючи пів-тролейбуса.

Базари - львівські продавці (особливо на продуктових ринках) якісь особливо наглі. Впихнути погане, прихваливши - це просто стандарт. Або сказати "Я ж сказала, що молоко свіже!" коли перевіряєш дату виготовлення. Головне тут "я сказала", і тон - треба дякувати, кланятися і обходити ту грьобану будку 10-ою дорогою. Торгівля з землі іде повним ходом, і дивом даєшся як в одному місті поєднується гламурний Південний і "земляний" Привокзальний. Але ж якщо торгують, то значить хтось купує???

Ще є поняття "львівської інтелігенції", від якої мене кидає в шок (люди, які застрягли в 20 роках минулого століття). В центрі на вихідних катають на "бричках", коники какають на дорогу, по клумбах вигулюють песиків (бо нема більше де), за центром починаються райони "після війни", і все це покрито великим шаром гламуру а-ля "Львів - культурна столиця України". В мене особисто такого враження нема - звичайне місто з поганою інфраструктурою, занедбаними пам’ятками, і великими амбіціями на "роль" в державі. "Роль" тримається на пафосі і страшних легендах про бандерівців, хоча реально половина міста російськомовна.

Пишу не для того, аби принизити Львів - просто так почуваюся у ньому.

Дорога на роботу: фотомапа

Наша сімя тепер працює на 2 офіси, і ходимо відповідно туди окремо. Анна з будинку виходить наліво, я направо :). Сьогодні я скучив за тим, як давно я що-небудь фотографував, тому фотографував дорогу, по якій йду на роботу. І ділюся з вами. Взагалі-то якщо знаєте де знаходиться офіс СофтСерву на Пастернака, 5, то можете по цій карті прийти до нас в гості, тільки йти доведеться задом наперед, але я кажу що це можливо. Ну що, пішли на роботу?

- виходимо з будинку, повертаємо направо, далі - за стрілками наліво, і прямо по дорожці. тут машин майже нема, і повітря хороше. можна роздивлятися по сторонах

- повернули, переходимо дорогу. по правій стороні якайсь військова частина, доволі часто звідти чимось воняє (нехорошим), йдемо майже в кінець вулички (там далі тупик, ліс і колія)

- виходимо до гуртожитків Політехніки. тут просто, світло, і завжди є якісь люди. деколи студіки після будуна вигрібають. прикольний тихий район. підходимо до горобини, фоткаємо зблизька - краса

- простір, повітря, зараз буде улюблений кусок дороги - через парк - вниз сходами

- сходи мабуть студенти і проектували, роки вони витримали, правда троха похилилися. а внизу починається дурдом - причому дурдом почався з минулої пятниці, коли туди переїхало (тимчасово, на рік, хоча що буває постійнішим за тимчасове?) польське посольство. тепер кожного ранку там купа машин, попри які ні пройти, ні пролізти... ну і гази, гази....

- і купа купа людей, яким треба до Польщі. сиділи би дома, чи то навіть ще спали зранку. і позабирали би нафік ті свої машини. ідемо прямо по дорозі (тротуари уже зайняті)

- з місцем стає легше, з повітрям гірше. на знак "Стоп" не йдемо, а наліво, вважаємо на машини, дихаємо наполовину, картинка стає розмита - нема коли фоткати, бігом тікаємо з цих вулиць

- біжимо перебігати дорогу і забігаємо в парк вище "Медика"

- знову дихаємо, дряпаємося крученими сходами догори, милуємся на графіті (і домальовуємо своє, знизу)

- тепер весь час майже прямо (вважаєм на трамвай справа, він не обїде, на фотці не видно трамвая, зате колія проглядується)

- далі прямо, хоча по сторонах можна дивитися, ще одне перехрестя (з тролейбусами, ще одні рогаті транспорті засоби, зате не димлять), завертаємо наліво, перебігаємо дорогу (на перехід за 10 метрів не йдемо, нащо ходити лишні 10 метрів)

- і ми нарешта на СофтСерві - великий сірий будинок, де проходить купа життя

Сходи такі, що нездоровий не пройде, ну і прикольно. Ще 5 поверхів догори (а поверхи тут 1.5 -рачні), перші дні задихувався, тепер звик - безплатна зарядка. На роботі все по робочому. Мітинги, тікети, розборки і обід. До речі, обід -я туди, дякую за смачного.

Вихідні в стилі смачного релаксу

Минулі вихідні ми протусувалися у Львові, виключно вдвох, виключно для себе, і про це мова далі. Прийняли стратегічне рішення не їхати додому, бо погоду обіцяли підозрілу. А ми хотіли позагаряти і покупатися. І в суботу погода у Львові не підвела - було тепло і сонячно. Хоча в Долині вже від 4-5 години було хмарно. Бігом зробили уборку (чи то пак - поприбирали, якщо на гарній українській), Анна зварила супер українсього борщику (ням-ням) - і на відпочинок!

Пішли на "Медик" - взимку там каток - а влітку - басейн під відкритим небом. Чесно не знали чого чекати (перший раз зібралися купатися в басейні у Львові), і скільки це буде коштувати. Ціна виявилася доволі демократичною - 15 грн за годину, а якщо з 5 до 8 вечора - 30 грн за 3 години. На це і погодилися, потрапляємо на територію. Басейн великий, вода синя :). З лежаками ми зразу поняли що не получиться - їх дуже мало, а навіть ті що є якоїсть додинозаврівської конструкції, більше схожі на подерті гамаки, ніж на лежаки. Альтернатива (яку вибирають 95% відвідувачів, так як ще однієї альтернативи не дано) - заякоритися на травці навколо басейну. Так і робимо, і бігом ідемо купатися. Вода прохолодна, зразу освіжає і робить цей суботній сонячний день верхом блаженства. Не Туреччина, але все таки перше загорання під українським сонечком цього року (ну і що за літо таке)?

Вода трохи віддає намулом - дається взнаки недавня повінь, або там завжди таке (не маємо з чим порівнювати). Але купатися можна, навіть треба. Доволі людно, грає музичка. Влягаємося на травичці, балдіємо. Недовго, бо починають кусатися мурашки. Перебазовуємося подалі від дерева, де вони, очевидно, живуть. Балдіємо далі, ходимо купатися і взагалі Насолоджуємся відпочинком.

А ввечері купляємо кавун, яблука, масло і йдемо пекти пляцок з яблуками. Консультуємося з мамою по телефону, і вперед! Розтоплене масло в тісто, посипаємо манкою, даємо потерті вичавлені яблука, заливаємо збитим білком, і ше один шар тіста -і в духовку! Зразу скажу що пляцочок ням-ням, і ми його успішно доїдаємо, а духовка в нас справжній жах, газ постійно падає, і треба його підкручувати. Боялися аби це не вплинуло негативно на пляцочок, дали газку по більше. В результаті пляцок в нас відразу з засобом від болю живота - вугіллям :). Вугілля правда небагато, але ми залишилися дико задоволені результатом.

А ще того ж вечора ми робили "шубу" - риба, картопля, морква, бурячок. Завжди дивувалися чому так багато картоплі і мало риби, тому робили навпаки - давали багато риби, але картоплі получилося всеодно багато, ну така вже специфіка того салату, який ми вже також майже доїли.

А в неділю ми нічого не робили. Відпочивали, читали книжки, дивилися Формулу, гуляли і не забували відпочивати постійно. Тиждень тепер іде легко - в очікуванні наступних вихідних. Приєднуйтесь ;) (до очікування)!

Маленьке щастячко на радість батькам

Сьогодні ми були вже на другому УЗД з моменту, коли дізнались чудову новину. Тепер у нас росте маленьке щастячко, якщо конкретніше - то у мене в животі ;). Привезли собі з відпочинку у Туреччині такого собі маленького Турченятка (не сумнівайтесь, дитинка буде викапаний татко, бо вже і поводиться точнісінько так ;)). Вперше дізнались після моря, та все ж не вірилось. Зразу ж пішли на обстеження і УЗД показало манюсіньку дитинку розміром 5,3мм, лікарі назвали її - плідний мішечок, а ми вже казали - наш хлопчик, бо знаємо, що буде хлопчик ;).

Сьогоднішне дослідження показало, що у нас росте міцненький здоровенький козачок (знову ж, лікарі цього ще не бачать, але ми то знаємо ;)). Лікарка сказала: "Ну у вас і пострибунчик, ану дивіться, вушко собі ручкою чеше". Ріст нашої малечі 41мм від тім’ячка до копчика, а ще в нього вже є носик і видно як б’ється сердечко :). Маленьке чудо і щастячко батькам - спершу навіть не повірила, що це таки у моєму животі :). Термін у нас вже 11 тижнів. Дочекатись не можу, коли буде видно животик, буду відчувати його рухи і коли закінчиться те подібне на токсикоз ;).

Р: чесно не думав що на УЗІ так прикольно все видно... видно як стукається серденько (а воно при цьому стає просто білішого кольору, але видно добре-добре!, і стукає часто-часто), і видно 2.1 мм носової кісточки, і ручки ножки які ще також в міліметрах, але вже добре видні, і дитина бігом бігом собі там рухається і щось витворяє, - відчуття не передати!
І маленька поправка - лікарка спершу казала про "пострибунчика", а потім вже дитину називала "козаком", додавши впевненості в тому, хто в нас буде.
І відразу поправка - якщо буде дівчинка, ми її будемо так само любити. Просто хлопчику ми вже придумали імя, з дівчинкою важче :)

Вже в середу ідемо ставати на облік, сподіваємось це буде скоро і без лишніх непотрібних очікувань.

Але як би там не було, ми з нетерпінням чекаємо на поповнення у нашій сім’ї, тепер нас троє :). А поки готуємось до того, аби бути добрими батьками і тільки уявляємо, як там добре нашому маленькому (поки що) щастячку.

6-те чуття і новітні технології

На цих вихідних ми обзавелися дуже потрібною річчю - пральною машинкою! Довго не роздумували над маркою - це Whirlpool, 6-th sense. Чому Whirlpool? - тому що така машинка в Анни вдома пере уже 2 цілі роки, і показала себе тільки з найкращої сторони. І реклама в них була дуже класна :), ми обоє перейнялися довірою до цієї фірми, тому їм і віддали свої чесно зароблені гроші.

Відразу вирішили брати вертикалку, з таких причин:
1) власний досвід - вертикалки класно себе показують в експлуатації, і в них нема люку спереду, схильного до протікання через кілька років експлуатації (особливо якщо не дуже акуратно експлуатувати). Якщо вам не дуже важливо контролювати процес крутіння білизни в пральній машині - то нащо той люк взагалі здався?
2) завантаження білизни. Тут вже кому що подобається - в вертикалці ви закидуєте речі зверху, і так само стоячи рівно витягуєте по одній речі назад, несильно при цьому нагинаючись, і спираючись на саму машину. Якщо любите нагинатися і заглядати в "віконечко" - подумайте про горизонталки.
3) надійність. не знаю, чи звертали увагу, але всі вертикалки дорожчі на 500 - 700 гривень за горизонталки. Не задумувалися чому? - тому що в вертикальній машинці барабан кріпиться на два амортизатори, а в горизонталці тільки на один... Пишуть, що це більш надійна система, і, відповідно, дорожча.
4) ергономіка. В нашій хрущовській ванні горизонталку просто нема де розмістити. Вертикалка влізла між ванною і туалетом, залишивши 15 см вільного простору.... горизонталка по ширині точно би не влізла, тому довелося би ставити впоперек, і віконечко відкривалося б на унітаз... У власній квартирі постараємося її взагалі запхати в якусь шафку, аби не заважала.

Сказано - зроблено. Обхід магазинів розпочався. По рейтингу від найдорожчого до найдешевшого великі магазини можна поскладати так: Фокстрот (стабільно дорого) - Сіті Ком (несподіваного дорого) - МегаМакс і Шок. Це по цінах на пральні машинки тільки, інша техніка може перебудувати цей рейтинг. В МегаМаксі не виявилося в наявності Whirlpool, тому залишився Шок.

Модель AWE7727 в СітіКомі коштувала 2779 грн, в Шоці - 2579 грн. Гарно стартуємо. Недовго придивляємося до машини - що вона може, ми вже і так знаємо... Вирішуємо брати. Доставку обіцяють на сьогодні. Ідемо до каси, отримуємо в подарунок 2 банки засобу від накипу (по 35 грн за баночку), непогано - 70 грн. На касі - лейба СофтСерву, а значить, тут діє дисконтна програма, і ми отримуємо 5% знижку - в перерахунку на живі гроші це ще 110грн. І того машинка нам обходиться в 2470 грн!

Далі були приколи. В останній момент перед розрахунком нас попередили, що доставка буде в понеділок. Чи підходить нам? - Звісно ні, в понеділок ми на роботі, і бігати за машинкою не дуже хотілося. Пропонуємо альтернативу - вони нам гружчика в оренду, а ми - беремо таксі. Гуд, тільки таксі нема, як на зло. Ну десь тоді я і видав фразу, що це 200 метрів від хати, на що консультант каже - ну так домовтеся тоді з вантажником, він вам на возику відвезе. Домовляємося з вантажником (захотів 40 грн), він погружає машинку на візок і ми чемно з нею чимчикуємо (насправді він йшов так швидко що я за ним майже біг!) додому. 5 хв і машинка в хаті.

- між ванною і унітазом... тісно, звісно, але можна і потерпіти

Читаємо інструкції, оглядаємо трубки, і йдемо купляти реманент - ключі, краники, перехідники, паклю і герметик. Вертаємося назад і нарешті піключаємо машинку до води, аби мали звідки питки, і куди пісяти. Добре, що всі входи - виходи в нас були, і роботи було небагато, ура!

А ввечері було прання, прання, багато прання. До півпершої ночі. Перепрали усе що було хоч з натяком на потребу в пранні, і навіть забули що по 12 воду виключають. Добре, що машинка напилася до того, як кран пересох, тому процес закінчився успішно.

Ввечері, коли в ванній кімнаті темно, панель управління пралкою нагадує панель управління космічним кораблем. Купа різних індикаторів, які світяться - красота!

Круглий регулятор по центру - "мозок" шостого чуття від Whirlpool. Вам пропонують вибрати тканину (шерсть, бавовна, джинс, вся хімія), і бажану температуру прання, а також ви можете вибрати режим ручного, делікатного чи щоденного прання. Додаткові функції - подвійне виполіскування, затримка прання (прання стартує коли ви захочете, наприклад вночі, аби не дати сусідам спати), економне прання, делікатний віджим (реально працює - речі майже непомнуті виходять), попереднє прання (для дуже грязних речей)... Плюс індикатор зверху панелі який показує поточний етап і дисплей з часом, що залишився до закінчення прання. Максимальна швидкість віджиму - 1200 обертів в хвилину, ефект реактивного літака (по звуку), і фактично сухий джинс. Добре, що віджим можна і на менші оберти включити - легше для вуха (на 800 шуму майже не чути з кухні), і для тканини. Ну і плюс інтелектуальні системи детекції забруднення зливного фільтру, відсутності води на вході, замикання / відмикання.

Уже є перші цікаві ефекти - в режимі прання "Джинс" з подвійним полосканням і сильним віджимом мої темно-сірі джинси перейшли в категорію світло-сірих. Тепер треба ще буде попрати курточку, аби колір був однаковий :).

Ну і про новітні технології. В Сільпо на вихідних бачили прикольну штуку (фото відсутнє). На потолку висить проектор з датчиками. На землі, відповідно, картинка (наприклад, рибки плавають у воді). Якщо проходить людина - по воді йдуть кола, а рибки втікають. Виглядає дуже класно! Дітей там було тьма, і батьків, відповідно, також. Самому було цікаво пройтися по цьому. Картинка періодично змінюється - то на інші рибки, то на квіточки. Чого тільки не роблять, аби задурити нас до себе, вигадливі супермаркети!

Вихідні і Воллі

Два тижні назад ми провели вихідні у Львові. Оце все збирались написати про ті вихідні, та ручки не доходили, але все ж враження залишились, тому як то кажуть - краще пізно, ніж ніколи ;)!

Вихідні були цікавими і мабуть найяскравішим моментом вихідних були відвідини кінотеатру та мультик "Воллі", який почали показувати як раз два тижні тому :).
Софійка тих вихідних поїхала додому і взяла на себе відповідаль ну місію придбання подарунка для нашого тата на ДН, йому вже стукноло 50, і мамі 50, а мені 25 ;). Хух, тепер з полегшенням можна сказати що ми пережили першу серію ювілеїв, наступний буде у Софки наступного року, але поки ми живемо, бо то ще рік.

Так от, у Львові на ті вихідні ще залишився Андрій Б., з яким ми і компаніювались.
В суботу вирішили однозначно піти в кіно. Подумали, що варто йти на Театральну, за одно і прогулялись Стрийським парком та пішачком побрели до центру. По дорозі мене спіймав запах дерунів і, ну не можу передати цього відчуття - я просто вмирала, як їх захотілось. Ото брели ми по цетру Львова і приглядувались до всіх кафешок, де могли бути деруни. Але спершу вирішили купити квитки на сеанс, а потім пообідати. Коли прийшли в кінопалац, то виявилось, що квитків на "Воллі" уже не залишилось зовсім, що і штовхнуло нас до рішення поїхати в кінотеатр ім. Довженка.

Та відчуття голоду посилювалось, а всі на той момент вже хотіли тільки дерунів ;). Бродили ми по тих кафешках, бродили, так нічого путнього і не знайшли. Бо якщо кафе було нормальним, то дерунів там точно не було. Так ми і поїхали в "Таксі Марсель" на В. Великого і зробили дуже правильно, бо поки ласували дерунами, то пройшла сильна злива, з громами і блискавицями, одним словом все як належить літній грозі. Правда і в цьому кафе не обійшлось без приколів, бо коли офіціантки несли нам довгоочік увані тепленькі деруни, то одна другу ненароком штовхнула і Романова порція розсипалась по підлозі. Ото довелось нам чекати ще і роз’їдати мій тарель на двох, поки не принесли належне коханому чоловікові ;).

А потім було найцікавіше - "Воллі"! Ми залишились просто захоп лені цим мультиком. Попередньо читали про його створення у журналі "Популярна М еханіка" і знали, що мультик буде не абищо. Скажу відверто - ми не залишились розч аровані. Мультик наповнений глибоченним змістом, абсолютно відсутня агресія та злість, що так притаманні сучасному кінематографу. Наповненість просто чудними та кумедними дрібничками - це саме те, бо ми досі згадуємо деякі моменти і щиро сміємось.

Всім хто ще не бачив мультика - дуже рекомендуємо таки переглянути його, повірте цих дві години не будуть витрачені даремно. Правду казали, що мультик хороший і д ля дорослих і для дітей :).

В неділю мене все ще не покидало бажання поласувати дерунами, тому я таки їх приготувала, але власне домашні, суто з картопельки і без кабачків. Приємно було бачити здивування чоловіка, який проснувся зранку і не міг второпати, коли я таки встигла ;). Але і приємно було ними ласувати. Висновок - все таки домашня їжа на багато смачніша і точно корисніша :).

Потім ми пішли в гості до Андрія Б. дивитись Формулу-1, під час якої знову пересиділи літній дощик. А після подались до парку Культури, там був концерт і мали виступати "Гайдамаки". Так звук був просто дуже потужний, але виступали якісь польські гурти, тому рідних "Гайдамаків" ми не дочекались :).

Так і пройшли наші вихідні. Було цікаво і гарно і ми ними абсолюбтно задоволені. Попереду ще одні, яких чекаємо не менше, бо надто вже стомлені і хочеться просто як мінімум добряче виспатись :)!

Святкування з великою родиною

Як правило, всією великою родиною збираються по святах, і це зводиться до якоїсь примусіловки. Купа людей в хаті, день прибирання до, і ніч миття посуди після. Бр-р, як я таке не люблю. Люблю тихі домашні свята, або якщо вже тусуватися, то на нічийній території. Наприклад, в лісі. Подумали ми і вирішили - цьогорічне святкування Анниного ДН провести в форматі "шашликів".

З попередніх приготувань власне покупка мяса на шашлики. Все решта вирішується в день походу. Ну і головне - погода. Нам повезло, і день видався сонячний, хоча і з "але". Зібралося нас всіх 17 (!!!) людей на годину 4 в лісі, почали розкладатися, вогонь розпалювати, і тут як почнеться злива! Причому реагувати на неї просто не було коли - моментально вітер, грім, і дуже сильний дощ з градом. Тільки і встигли що залізти під клійонки і парасолі. Якось-такось затягнули під накриття рюкзаки і речі уже по ходу дощу. Хто лишився на дощі, змок зовсім (я футболку викручував), решта намокли знизу в основному. Зливи вистачило на 10 хвилин, а далі знову пекло сонце, і всі бігом підсохли. Зате враження які залишилися - стихія в своїй красі!

Ми з собою завбачливо притягнули цілий мішок дрів. Трохи вони підмокли, але тільки ззовні, тому з розведенням вогню проблем не виникло, і вже біля 7 години ми смакували першу партію шашликів. "Мангал" був взагалі ноу-хау, виставляю фотку як є - опори гойдалися, а дві великі опорні палки по ходу висихали і прогиналися до землі, плавно регулюючи силу жару - поки багаття ставало холоднішим, шашлики автоматично опускалися донизу. От до чого дойшов прогрес ;). Звісно, всі казали що це впаде і все таке, але я вірив в силу цієї системи, і вона витримала перевірку продакшином. Реліз відбувся успішно, система з покладеними на неї функціями справилася, і пішла на звалку історії.

Шашликів було стільки, що ніхто не вірив, що ми їх зїмо усі. Але пиво, вино, коньяк, і вони плавно перейшли в свою кращу стадію :) А ще в програмі свята був футбол, родинні посиденьки, прогулянки по лісі, рубання дрів (для розігріву після дощу, хто не пив коньяк), і вітання іменинниці:

Свято вдалося на славу! З лісу вибиралися по 10, вдома ще був торт (вірніше, зразу 3 торти), і нарешті відпочинок ввечері. Незадоволених не було, тільки задоволені і змучені від активного відпочинку! Анна, ще раз з Днем народження, хай в тебе буде багато таких от яскравих подій!

Нова робота, нове роб. місце

Минулого тижня я змінив тім, з яким працював останні 4 роки (до речі, 7 червня було 4 роки як ми працюємо на SoftServe, з чим всіх тих, хто почав того дня 4 роки тому працювати, і вітаю), офіс, кімнату, телефон і проект. Все решта в житті залишилося стабільно, і це дуже добре.

Минулий тиждень так і пішов на знайомство з людьми (30 нових чоловік це як в школі, тре бігом всіх вивчити аби не плутати імена і не строювати собі незручних ситуацій). Виглядає процес доволі кумедно - ходив з карточками, на яких писало з ким маю поговорити, де та людина сидить, і ще постійно заглядав до СС Експлорера аби подивитися як людина виглядає. Плюс вїжджання в суть проекту. Плюс переїзд. Речей в мене на роботі виявилося на рюкзак і ше трошка, що порівняно небагато з тим, скільки ми натягнули на квартиру в Львові.

Явні переваги нового офісу - тепла вода в кранах, дуже чиста кухня і туалети, і уйма поличок на робочому місці, куди я розіпхав весь стаф, і тепер пазл Формули-1 стоїть прямо над монітором... Фотка зроблена вчора, до того як я зібрався додому, тому звиняйте за бардак - так реально виглядає моє місце до кінця робочого дня, а потім я його чищу і лишаю порядок ;). Жіноча сумочка (ви не подумайте :)) ) то Анни, яка зайшла в офіс аби ми йшли додому.

Так ми тепер і живемо на 2 офіси, ввечері йдемо один по одного, аби вже разом йти додому. Незручно, і нема з ким піти чайку попити посеред дня, і просто потрендіти, але робота є робота, і тут спрацював один єдиний фактор - на новому (більшому) проекті і зарплата більша, та і вибору особливого не було. Приймаються побажання успіхів і т.д. :)

Туреччина. Враження

Ну ось, про події ми вам загалом розповіли. Тепер пройдемося по враженнях.

Ми дуже, дуже відпочили. 12 днів - період, за який встигаєш і до клімату звикнути, і від алергії видужати, і від сонячного удару оправитися. Так-так, усе це з нами ставалося. На другий день на морі ні з того ні з сього в Анни вилізла алергія,- червоні крапельки по верхній частині тіла, які свербіли і пекли одночасно, типу кропивниці. До вечора вроді як пройшло. Наступного дня - гірше. Подразнених ділянок стало більше, неприємні відчуття посилилися, і алергія перелізла до мене також. Ми прифігіли, і почали думати (що на морі дається ой як непросто :) ). І надумали що то не може бути на сонце, море чи сонцезахисний крем, бо раніше ніколи в нас такого не спостерігалося. І єдине, що ми собі додали непривичного - розслаблюючі масажі на ніч перед сном, з олійкою Johnson & Johnson для малюків... Олійка - дуже класна, але як вона реагує на сонце ми побачили на собі. Відмінили олійку і миттєво повернулися в форму. До речі, аналогічну історію чули ще від двох людей - така сама алергія, тільки вони так і не здогадалися, що це була олійка, хоч також її використовували. З ударом все куда банальніше. Роман вирішив трохи погрітися на прямому сонечку, ну хвилин 20-30... Вигрівся на удар, на вечір температура була під 40, ще 2 дні голова нагадувала коробку з цвяхами, які боляче кололися при зміні нахилу голови чи повороті в горизонтальній площині :). І це ми також пережили, і часу для відпочинку все одно було більш, ніж достатньо.

В червні сонце - суцільна агресія. В вересні (минулого року) було реально легше, можна було вилазити з-під накриття, і море було більш прогріте. Цього року за ніч море трохи вистигало, тому зранку купатися можна було, але не дуже довго. Зате під вечір воно набирало температуру, і було зовсім як у вересні - тепло, ми гойдалися в хвилях і топили один одного (то для профілактики горла, носа, вух і очей :) ). Тьху тьху тьху, з попередньою профілактикою взимку серйозно не хворіли (дрібний нежить не в рахунок).

В Туреччині все дуже подорожчало. Навіть порівняно з попереднім роком. Бензин в них як був так і залишився по більш ніж 2 долари за літр (гід казав, що це сама більша ціна в світі, не знаю чи правда тільки). Якось вже звикли до їхнього заманювання в магазини і розхвалювання кожної речі, на яку кидаєш оком :), можна сказати в нас виробився імунітет. Ми розледачилися дуже-дуже, знову не ходили на дискотеки (хоч з вікна було видно), просто відпочивали, ледве-ледве дотягували до 10 вечора і валилися спати, гуляли по пляжу, фоткалися автоспуском з мусорних бачків...

- зацініть кольори дня, який згасає на морі

Реальна перевага ***** - велика кількість фрішних сервісів і величезна територія, по якій можна гуляти, гуляти і гуляти. Морозиво вдень, столики біля басейну ввечері (з подушками на сидіння і під спину) - зацінили найбільше. Хотіли попити коктейлю (так гарно і кольорово вони виглядали), але потім придивилися як його роблять (водка - сок - водка - сок - водка) і передумали, такі як ми пияки від такого краще триматися подалі, ще нам алкогольного отруєння бракувало :)!

Загаряли, читаючи книжки, спілкуючись, слухаючи музику і насолоджуючись кожним моментом. Дивилися на море і пробували закарбувати картинку у ту пам’
ять, що не витирається. Процедуру повторювали ледь не кожного дня, пробували схопити дух відпочинку і закрити трохи для себе, аби коли прийдуть будні заглянути до сховку, і поніжитися його тепло-соленим духом. Поки ще такої потреби не було, але комірчина зсередини аж світиться.

Нам повезло з номером (вид був дуже класний, все працювало і нарікань ніяких, недалеко від ліфта), і з відпочиваючими. Так як в них було купа недоліків, то ми їх страшно любити обговорювати і хіхікати з них :). Принципово говорили на українській з москалями, тут просто не можу згадати сцену в ліфті. Зайшли значить ми і москалька, і вона питає - "ви на втарой?", а Анна у відповідь "так, ми на другий". В неї ледь баньки не повилазили від розумового перенапруження, а ми вивалилися з ліфту і гиготали. В одній з книжок вичитали сакраментальне - "Злість - цікаве почуття. Триває довго і самому з собою завжди цікаво". Ото ми собі гнали на москалів, німців, підмічали всі їхні повадки, глузували і надіялися ніколи не стати такими ж, як вони :).

Реально загоріли дуже сильно. Правда, морські відтінки загару уже відступили, треба буде доганятися рідним, річковим українським. І ще в порівнянні з німцями ми виглядали просто блідношкірими зі своїм найбільшим загаром. На фотках дуже важко зловити загар, бо майже всі фотки або на сонці яскравому, або вночі. І там і там колір шкіри якось не дуже помітний. Є одна з фойє, предмет гордості, виставляю

- реально дуже загоріла Анна

Останній день на морі був супер гіпер бонусним - і типу пофік що нас потім совали з літаком. Літак з пам’яті витерся, а от відчуття відпочинку більше ніж було заплановано - ні. Ми чмокали море на прощання і обіцяли швидко повернутися. І хай там що, а заради цього варто працювати рік. Аби поїхати і залишити далеко-далеко всі будні, пожити в режимі тільки для себе з флажком ол інклюзів.