Права, Правила і Я (доповнено 30/03/07)

Приколи приколами, а я записався на курси водіння. Правда самому то би було мабуть скучно, а так, вдвох, скучно не буде (Анна і я). По дорозі ми вже встигли загітувати Вадима Р. (колега по роботі), а він свого друга. Тепер тільки дочекатися прав, і влаштувати дорожні перегони аматорів-початківців ;-). Уже виникли перші дискусії на рахунок того, хто краще буде їздити, мені все таки страшно, коли жінка за рулем ;-) - але, з другої сторони це стимулює вчитися краще, аби потім не червоніти за помилки на дорозі (червоніти в прямому і переносному смислі).
На вихідних знайомився з українськими правилами дорожнього руху. Загалом поняття скучне, за винятком кількох моментів, як то слова антиукраїнсього походження: состав, формена одежа. І це посібник, рекомендований Міністерством освіти і науки України! До речі як буде "состав" по українськи, я так і не придумав, але "формену одежу" я би назвав краще.
Але це, звісно ж, не так цікаво як глюки смислові. Наприклад фраза типу "з дорожньою розміткою чи без неї" несе в собі колосальне смислове навантаження, і крім глузливої посмішки не викликає більше ніяких навчальних емоцій.
Але виховний (просвітницький) ефект проявився з першого ж дня, коли я відкрив правила. По-перше, я переглянув всі знаки. І тепер, йдучи по вулиці, я з відвертою цікавістю розглядаю знаки, а їх виявляється в нас доволі багато, натикані густо, і деколи з помилками. Цікаво вгадувати наперед знак, коли він до тебе "спиною", а ще цікавіше зустрічати знаки, яких нема в правилах. Наразі я вже таких в "колекції" маю 2:
1) знак головного кільця - перехрещені лінії сходяться до кільця, виділеного жирною лінією, і це все - на білому квадраті;
2) правильно орієнтований рівнобедрений трикутник (тобто з основою внизу) - з білою серединою і червоною полосою по контуру. Якщо би він був перевернутий, то це би було "дати дорогу", а так - велике запитання, пишіть хто що на це думає ;)
По-друге, я дізнався обовязки пішехода. Інтересно, хто з пішоходів, які не мають прав, догадуються, що для них є багато правил руху? З школи я виніс фундаментальні знання куди спершу подивитися, коли переходиш дорогу, і з якої сторони до нерухомого транспортного засобу підходити, якщо треба перейти дорогу. Все таки хотів би я колись побачити групу пішоходів вночі, з ліхтарем білого кольору попереду, і червоного позаду, на відстані 15 метрів від основної групи. Як отримаю права - задавлю того, що з червоним ;-), аби інших не лякати :-)
А ще я взнав, що в Україні є автомагістралі, по яких не можна ходити і їздити на велосипедах. І на них можна навіть розганятися до 130 км, але то мабуть цілком теоретично. Знак мені сподобався, зелененький такий :-).
На вихідних ми навіть фільми дивилися в тему - Тачки (РЕКОМЕНДУЮ! - мультик те що треба, з гарним легким гумором, і дуже якісною графікою) і Офіс Спейс - правильний настрій для правильних програмістів (до цього фільму дійсно варто час від часу повертатися).
Тема водіння оголошується відкритою, далі буде...


* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

Заняття 1 продемонструвало, що це буде скучно. Для початку - я вже прочитав перші 7 розділів правил, і вивчив всі знаки, а на занятті ми проходилися по розділу 1, причому проходилися це сильно сказано. Ми повзли, переповзали, слухали як наш викладач, заїкаючись, читає ті нещасні правила, розказує про всі аварії, в які він попав (по крайній мірі про перших дві) і відверто прикалувалися з нього і правил.
По українських правилах якщо з автомагістралі вкрасти знак Автомагістраль, то вона нею перестає бути. Взагалі-то висновок (загальний) такий - по дорозі треба забирати всі знаки за собою, тоді ніякий даішник вам нічого не докаже. Все базується на знаках, а їх відсутність відміняє будь-які правила (враховуючи, що розмітка на українських дорогах це дуже тимчасове явище).
Перлина уроку (як я ще називаю - "отсєбятінка"), цитата: "дорожні умови - умови, які залежать від дороги ..."
Мрія уроку - мати ТАКУ роботу. Чувак (себто викладач) не знає куди подіти час, і ми разом з ним. Ніякої спішки, флегматично пофігістичний настрій і розуміння, що так можна би було закиснути за 2 дня. А люди так ковбасяться все життя ;-)

Велика весняна прогулянка

Ура! Весна уже розлилася по Україні сонцем, квітами і зеленою травичкою, яка вилазить з-під минулорічного листя. Зараз взагалі унікальна пора – в лісі можна пошарудіти листям, а можна вдихнути свіжого аромату квітів, що витягують свої ніжні головки до ще не дуже теплого, але вже такого ласкавого сонця. Вітер поки ще не рятує від жари, а навпаки несе в собі прохолоду зими, надуваючи в голову весняних думок і емоцій.
Зрозуміло що ми з Анною не могли не піти на підсніжники. Я вже скільки себе пам’ятаю не забуваю піти весною на підсніжники, так само як зимою по ялинку :-). Гарна традиція останніх років – ходити туди вдвох. Ми вирішили поділитися фотографіями з нашої прогулянки, віддавши фотографії квітів Анні, а фотографії весняного лісу мені. Тому –дивіться на блогу Анни великий варіант фотографій, і її варіант розповіді. А я в себе вивішую анонс – поле підсніжників і крокусів, гордо стверджуючих, що весна вже відбулася.
Не можу спокійно дивитися на цю красу, хочеться біля неї і зостатися.

Ліс уже проснувся, забарвившись своїми весняними кольорами. Жовте листя, зелена трава, і вода, яка змішує всі кольори, утворюючи новий, і передаючи кожен неповторно. Вода це така сама невід’ємна ознака весни, як і … а що ще для вас є ознакою весни? Я витримаю інтригу, і покажу вам це на фотографіях.

Мене завжди манила вода. Мабуть недаремно я кілька раз мало не втопився, але так само фанатично продовжую любити воду. Воду різну - спокійну …

Воду в русі …

(остання фотографія – об’єкт особливої гордості: вода в фокусі, картинка позаду злегка розмиту, даючи можливість сконцентруватися виключно на воді, підкреслюючи її силу)

Воду як колиску життя …
(це жаби не забули подбати про своє потомство, відклавши ікру. Місце вибрано ідеально – не дуже глибоко, не в течії, про жабенят гарно подумали - факт. Зблизька видно чорну цятку всередині кожної кульки – це і є пуголовок, що ось-ось почне махати хвостиком в ритм життя)

Воду як фантасмагорію …
(самому було важко розібрати де ж що насправді)

Ну як, не забули ще про особливу ознаку весни? Ось вона – мій собака на прогулянці в лісі разом з нами !!! :-)

Ну це, звісно, жарт, а ще один невід’ємний символ весни - бджоли на квітах! – що може бути більш весняним, і звучати більш весняно?

Я пішов вибирати, що з цього всього поставити собі на заставку, адже весна уже за вікном, і отже, на роботі ;). А ще 21 березня - 1,5 роки як ми з Анною разом. І як не сказати, що весна – пора краси і кохання?
P.S. Приймаються ахи, охи, і вітання :-). Пишіть.

ВЕСНА І КВІТИ

Весна прийшла і помітно покращила самопочуття всіх, хто таки до неї не байдужий. Не знаю, хто більше радіє весні, чи молоді, чи старі ;). Мабуть з віком і з досвідом люди починають цінувати світ, який їх оточує на багато більше, аніж в дитинстві чи в молодості. Бо часто так трапляється, що діти ще всього не розуміють, а підлітки забивають собі голову всякою всячиною, яка потім і не дає їм побачити той чудний світ навколо.
Що стосується походу за підсніжниками, то це заняття я таки дуже люблю. Колись у нас була традиція - ходити з батьками на підсніжники, але оскільки ліс від нас трохи далеко, а ще, як відомо, завжди доплюсовуються ті чи інші причини, традиція ця якось занепала. І хто міг знати, що колись я знову почну ходити весною на підсніжники і насолоджуватись красою лісу, який тільки прокидається від зимового сну? За це велика і особлива подяка тому, з ким ми ось уже півтора року разом ;), сподіваюсь, що це тільки перших півтора, а таких буде ще багато і багато ;), зрештою мені б цього дуже хотілось :).
Так часто буває, що в житті людина не задумується про дуже багато важливих для неї речей, а потім ті речі, чи то вже події зустрічаються на її шляху і тоді вона розуміє, що це саме те, чого так бракувало. Бо чомусь такі ми вже люди, що зазвичай хочемо і думаємо і мріємо зовсім не про те, що нам потрібно і що зробить нас щасливими. Веду до того, що походи на підсніжники, чи мабуть правильніше - по підсніжники, це та подія, яка має місце тільки ранньою весною і зазвичай тільки раз на рік, а може навіть і кілька разів, але все одно, той перший раз у році найпам’ятніший і найдорожчий.
Я справді обожнюю весну, з її зеленими кольорами і першими квітами. Колись, як чула питання про те, яка твоя улюблена пора року, то не могла його зрозуміти, мабуть просто не могла розібратись у собі, і в принципі, кожна пора мала для мене свій магніт і свою родзинку, але тепер добре усвідомлюю, що весна - це все, це найкраще - початок нового життя, пробудження, прихід світла і тепла, надій, хорошого настрою і звісно кохання. Весна дарує ще один шанс реалізувати те, що не встиглось у минулому році і просто розпочати все з чистого листка.
А ліс ранньою весною особливо привабливий. І квіти - квіти, квіти, квіти. Найрізноманітніші, починаючи від підсніжників та анемон ранньою весною, закінчуючи мальвами та хризентемами пізньою осінню. Весна приносить той час, коли можна насолоджуватись дивним ароматом та ніжним виглядом квітів, які є нічим іншим, як тільки чудом, ще однією досконалістю на цій землі. Можна довго дивитись і насолоджуватись красою молодих ніжних квітів, можна навіть зірвати їх і забрати додому, але зрештою вони зів’януть і пропадуть. І як тоді шкода тих маленьких чудасій, які так радують очі. Тому, як на мене, то гарний спосіб милуватись квітами - пофотографувати їх і потім час від часу переглядати фотографії :), що в принципі у нас виходить не погано ;). Всі фотографії у виконанні Романа, цього разу похвалитись вам своєю майстерністю не вдасться ;). Крокуси, що на останніх фотографіях ростуть прямо перед хатою в Романа і ці квіти таки розумні ;), бо коли виходить сонечко і обгріває їх своїм промінням - вони розкривають свої бутони, а коли сонце заходить, то відповідно і квіть закриваються :). До речі, природа показує нам багато прикладів такої розумної поведінки рослин, у яких далеко немає сформованого мозку ;).
Споглядайте, читайте і просто насолоджуйтесь. Пізніше ця пора не буде приносити стільки задоволення, як тепер ;).
І взагалі, варто таки жити сьогоднішнім днем, насолоджуватись поточними моментами, і брати від життя все зараз, не відкладаючи молодість і життєвий вир на потім, бо хто знає, що нас чекає ;), а варто зробити все так, аби потім не шкодувати за змарнований час :).
Оце і все на сьогодні любі малята ;)!

Кіно яке мені сподобалося

Минулих вихідних подивилися Апокаліпсис Мела Гібсона. На Страсті Христові я так і не наважився, релігійний підтекст фільму і наперед відомий сюжет, а також надмірна реальність, про яку казали всі, хто фільм дивився, зробили свою справу (тобто відбили бажання дивитися). Про Апокаліпсис казали приблизно те саме, критикували що племена вийшли ну дуже вже дикунами, але що від дикунів очікувати?
Кіно дуже колоритне. Багато жорстокості, але правдивої, не в стилі Вбити Біла, де вона просто безглузда. Жорстокість як правило виживання. В фільмі мене найбільше підкупила постановка, коли я (глядач) повинен звертати уваги на дрібниці, аби зрозуміти суть дійства. Нема примітивної (і такої звичної) розшифровки подій коментарем в кадрі. Фільм насичений живим дійством, він і екшин, і етнік, і трилер (з погонею в лісі). Один недолік - кінцівка. Хепі енд видався доволі логічним, але зробили ого мерзенно. Як на мене, то шансів вижити і врятувати родину в головного героя не було. Математичних, але не кіношних. В кіно можна все ;-).
Головне враження від кіна - нема коли скучати. Постійний рух чи психічна нагрузка. Якісна постановка. Якісні жорстокості. Нічого правда для себе не виніс з цього фільму, але воно вартує його подивитися

Три дні в одній історії

7-8-9 березня - ось три дні про які зараз піде мова.

7 березня - день підготовки до свята, свято на роботі - це був однозначно гарний день. Привітали дівчат, по-моєму незадоволених подарунками не було. Квіти були такого абалдєнного кольору (див. дружній блог Анни :-) ), що і мені сподобалися :-). Запланована дискотека в МІ100 виявилася локал атстоєм, хоча стільки про цей клуб говорили. Сам заклад зроблений з претензією на шик, але з того шику багато пафосного пшику. Вхід був для нас безплатний - то мабуть єдиний плюс, ах ні- вихід також був безплатний, що навіть куди краще. Дискотека - хотів би я плюнути межи очі тому, хто її планував, якщо туди хочуть запхати більше 20 людей. Звук сильний і якісний, це правда, але відсутність місця аби потанцювати, посидіти, а також духота і стиль музики, який вони крутять, відбили бажання хоч ще раз туди потикатися. З мене досить, діджею я вроді незадоволення висловив, він вроді почув. Ах да, ща за безплатно в мене перед очима "потанцював" напівголий мужик з прищатою спиною, пласмасовою сережкою в брові і повною відстністю поняття стриптизу. Якщо в вас перед носом трясуть яйцями, стоячи на мостику, і при цьому ви пісяєте в колготки від задоволення - то ви трансвестит-збоченець, і киш з мого блогу! Мені було огидно. Паті було показово невдале. Не були на Васильцеві, казали, що народ веселився.

8 березня... о-о, народ, це довгий день. Якщо коротко: встав в обід, поснідав / пообідав з усією дружньою братвою ням-ням жареною картоплею. Без імен - всі хто були і так про це знають, для статистики - було нас 3 хлопчика і 3 дівчинки. Далі ми з Анною влаштували марафон до міста. В 2 вийшли, до 7 ходили. Магазини, Високий замок, лавочки - це було змістовно і відпочинково. Знову зустріли толпу в Пузатій Хаті, навечерялися і знову розбіглися. Хто на Таксі-4 (не ми), хто на Відчайдушних Домогосподарок і Мартіні (це ми). Домогосподарок, до речі, не було, на нас 2 коханих більше часу лишилося ;-). Про Мартіні ви не чули, і так не дамо :-). Велике воззєднання хлопчиків і дівчаток відбулося десь по 12, всі 6 учасників зібралися в вихідній точці, грали карти, дивилися на Мартіні і прикалувалися.

мені давно подобається цей будинок у Львові

А ще ми на вулиці під час гулянь наткнулися на самого справжнього Ягуара. Я не буду розказувати про всі попутні думки (за які гроші?) а просто висловлю захоплення з того ЯКА ця машина. Дивіться фото.
9 березня - гарні були 2 останні дні. Тільки спати не було дуже коли, і робота сьогодні ну взагалі не пре! Душа хоче свята :-)

ВЕСНА НА ДУШІ :)

Мені дуже хочеться розказати про 8 березня з тої позиції, з якої бачила і відчувала цей день я ;), а було це так :):
Проснулась у 8:00 ранку, бо до Софійки подзвонила наша подружка, яка вже виїжджала до нас, себто до Львова. Правда після її дзвінка я ще трішки поспала. А потім от почалось :).
Власне, проснулась я з відчуттям повного задоволення і просто щастя :), бо чудовий сонячний ранок обіцяв принести незабутній гарний весняний день :). Як виявилось пізніше, інтуіція мене не підвела, бо цей день я буду пам’ятати завжди, як, в приницпі і багато інших днів, подарованих мені коханою людиною ;).
Ну от, спершу ми всі гарно пообідали, і це мушу сказати, було якось так святково і весняно, так як буває вдома :). Мені особисто згадалось дитинство, бо пам’ятаю такі ж чудові миті саме з нього, коли крізь вікна пробиваються сонячні промінчики і на душі просто свято :). Це було дуже гарно :).
Пізніше ми з Романом вибрались у місто, бо давненько вже хотілось просто погуляти вдень, коли нічого не висить над головою, і не обтяжують ніякі обв’язки :). Ми подались до центру, і гуляючи вулицями добрели до Високого Замку. Завжди, коли потрапляю на Високий Замок, то з’являється відчуття польоту, так і хочеться полетіти над містом, споглядаючи на старовинні будинки з висоти пташиного польоту :). Це було дуже гарно і так романтично :).
А потім ми знову пішли гуляти вулицями центральної частини міста. Ходили по магазинах, сиділи на лавочках і просто насолоджувались гарним днем проведеним удвох ;).
Наткнулись на ягуара (див. блог Романа), я б від такого не відмовилась :), бо машинка супер, як з картинки журналу :), спершу навіть не повірила очам, але коли підійшла ближче, то сумнівів не залишилось.
А потім ми пішли в "Пузату Хату" і там смачно повечерявши трішки відпочили :). Прийшли всі наші друзі, але посиділи ми разом не довго, бо вони йшли на кіно, а ми додому, припускалось, що теж на кіно ;).
А от вдома ми нарешті змогли розслабитись, бо по-правді кажучи, ножки мене досі болять, таки дався в знаки день походів по місту :), а вчора вони боліли ще більше ;).
Мартіні, яблука, цукерки і ніжна романтична музичка по ХІТ-FM, це те, що треба.
Мартіні це звичайно супер :), жоден інший напій не смакує так м’яко. Тепер нас можна назвати справжніми шанувальниками мартіні, бо це для нас з Романом напій №1, повірте він того вартий, бо "Є Мартіні - є паті" ;).
А коли прийшли всі наші друзі додому, то ми ще довго сиділи, грали "Вірю, не вірю" і просто насолоджувались завершенням чудового дня, який абсолютно всім приніс купу гарнюцьких вражень і емоцій :).
Не можу знайти в нашій компанії людини, яка б залишилась незадоволеною вчорашнім днем. І хоча сьогодні всі почуваються дуже стомленими, але настрій у всіх на 100% гарний і задоволений :). Справді, і цілий тиждень був класний і особливо вчорашній день :). І я щиро вірю в те, що на кожного з нас ще чекає багато багато таких чудних суперових днів, коли весь світ буде посміхатись і на душі буде просто казка :).
Давайте продовжимо свята ;))))!!!

ПРОДОВЖЕННЯ СВЯТКУВАННЯ 7 БЕРЕЗНЯ ;)

Як і обіцяла, розказую вам дорогенькі про продовження святкувань ;).
Спершу розкажу про корпоративну паті, хоча це і не найприємніша частинка святкування :).
В принципі, ми не дуже горіли бажанням іти на вечірку у славнозвісний клуб "МІ100", незважаючи на всю рекламу і зусилля нашого відділу HR, але зваживши всі "ЗА" і "ПРОТИ", таки наважились, тим більше, що вхід по супер-дисконтних картках був безкоштовним ;). А відбувалось це так: групка молодих людей, після вже звичного перегляду моднячого серіалу "Відчайдушні домогосподарки", який транслює канал ICTV, таки нелюдськими зусиллями піднялась і понеслась нічним Львовом до клубу, де на нас мала б чекати гіпер модна дискотека з сюрпризом для жінок :). Мушу зауважити, що прогулянка нічним містом вартувала того, що ми таки вибрались на паті, чого вже не скажеш про саму вечірку, бо м’яко кажучи, враження від неї не дуже позитивні.
Найперше, місця було маловато, якщо не сказати, що його взагалі не було для 100 чоловік максимум, не кажучи про всіх майже 700 працівників серву ;). А от DJ гнав по повній ;), бо хоч я і вважаю себе любителем клубної музики, та це було занадто. Мабуть фанатик своєї справи, що ще тут скажеш, і може вже це не так погано для нього самого, але як для людей, які прийшли просто відпочити і потанцювати, ця вища матерія залишилась таки недоступною і незрозумілою :).
Наступним був сюрприз для жінок - так так, саме чоловічий стриптиз :), який в принципі важко назвати стриптизом, бо це було щось незрозуміле, на кшталт - випустили зголоднілого збоченця на сцену, який перед всіма потирав соски та тряс своїм "достоїнством", а якщо чесно, то в ті рідкісні моменти, коли він навіть пробував виконувати якісь танцювальні па, на нього не було приємно дивитись, бо справив він враження навіженого придурка :), якому чогось таки бракує ;). Здається мені, що наші люди вже минули той період, коли стриптиз був новизною і ми не могли оцінити, що красиво, а що пошло, і всі немов навіжені кидались на це шоу, бо раніше такого не бачили. Якщо слідувати широкорозповсюдженій рекламі і взагалі думці про те, що стиприз це мистецтво, то як можна назвати таке "почудіє" частиною цього мистецтва? Нам не потрібна пошлість, її купа кругом: на вулицях, в під’їздах, в громадських туалетах, і навіть у верховній раді. Тоді чому ж ми не можемо переступити через цю планку і зробити навіть такий вид розваг красивим, таким, який би милував око, і дивлячись на цей танець з роздяганням у людини залишалося б гарне враження?
Та на це мабуть ще знадобиться трохи часу, доки люди зрозміють, що якщо ти робиш свою роботу, то виконувати її потрібно якісно і відповідально, нехай це виробник, вчитель, лікар, продавець, чи навіть стриптезер, він же таким способом також заробляє гроші ;).
І от, ледве не забула, ще на цій "диво-паті" засвітились дві дівчини, очевидно PJ-ї ;), які мали б розважати присутню публіку своїми професійними танцями без стриптизу, але окрім того, щоб вилізти на бар-стійку і покрутити голими дупами (пробачте за відвертість) перед людьми, які і самі мають такі органи ;), вони не зробили нічого. Тривало це дійство за участю PJ десь хвилини 3, але гадаю всі змогли помітити їхню зверхність і наглість, коли вони таки стоячи на тій же бар-стійці попивали якийсь напій, навіть не навантажуючи себе таким заняттям, як рухатись у такт музиці ;).
І якщо чесно, то і клуб не являє собою нічого особливого, не вірите ;), переконайтесь: http://mi100.lviv.ua/, але попереджаю, сайт застарілий, ще від 2004 року ;). Одним словом, починаючи з наглих охоронців, та тіток в гардеробі, весь персонал вів себе зверхньо, і якось не вдалось нам отримати фан від цієї паті. Не знаю, чи то було спровоковано нашим враженням, можливо ми просто ще не доросли до таких пихатих закладів, де кілєнтів не мають за людей і абсолютно всі працівники зі сфери обслуговування поводяться так, наче роблять тобі грандіозну послугу, дозволяючи у них спуштошувати свої кишені. Мабуть таким шляхом ми ще довго будемо пробиратися до Європи, чого особисто я, аж ніяк не бажаю таки нам ;).
Одним словом, маючи нагоду оцінити і порівняти справді хороші нічні молодіжні клуби, хочу сказати Вам, що "МІ100" далеко не крутий заклад, яким він себе подає ;). І мабуть нам пора задуматись над тим, що не все, що нам пхають звідусіль це добре, пора дивитись реально на речі і не приймати за золото те, що якийсь, так само атстойний чувачок, назве золотом, хоча і сам він не вибирається далі свого носа ;). Ми ж не стадо баранів, яке ковтає все, що їм дають і мабуть будова країни починається з нашого вміння правильно побачити і проаналізувати ситуацію, а не рівнятись під загал, боячись висловити те, що ти думаєш насправді ;).
Та не все так погано, бо у наступному пості на вас чекає розповідь про справді гарний день 8 березня ;).

Славіку присвячується

Хто ще не знає - тепер я живу в Львові на квартирі сам, якщо не враховувати бабки ( :-) ), бо Славік повернувся до Івано-Франківська. Це майже як зміна сімейного стану, бо жили разом з ним ми майже 3 роки (не дотягнули зовсім чуть чуть). Довше в свому житті разом я живу з батьками, і жив з Костіком. 3 роки в вимірі часу назад - це дуже довго, довго настільки, що багато подій просто важко згадати. Головне - що було багато хороших подій, багато цікавих подій, були просто буденні дні, а про всі "інші" дні я вже забув ;).

Згадаю хіба кілька самих яскравих:
- перша квартира - без вікон, проживання в режимі виселення і повна хата людей, які сплять на підлозі :-)
- квартира в центрі, де ми не мали ключів до дверей в підїзд (якщо ЦЕ можна назвати підїздом :-) ), і одного дня, коли ми вперше засиділися на роботі до енної години ночі, ми просто не змогли пробратися всередину. Попробували поспати на лавочці, не получилося - і класно! а то пропустили би такий перфоманс на високому замку. Дотепер це все яскраво памятається - двоє абсолютно нереальних по буденним міркам чуваків з Києва, які поверталися з відпочинку дикуном в Криму. Попереду в них були Карпати, а наразі вони з своїми барабанами будили сонний Львів. Це було драйвово, головне, що просто, але просто супер! (добре що наступний день був пятниця :-) ). Барабани я вам скажу то сила!
- о, наступна квартира то ціла епоха. Більше 2 років, ліжко, яке могло розїхатися в будь-який момент, навіть посеред ночі, що воно успішно і робило :-), син хазяйки, який міг прийти пяним в будь-якій годині ночі, що він успішно і робив, і привести страшних-престрашних "родичок". Тут ціла історія - нас з Славіком запідозрили в "не тільки дружніх стосунках", зато ми відмазалися від їх гулянки на всю ніч, і получили в презент книжку "100 правил сексу" ( чи щось в тому роді ), яка потім довго ще стояла в нас на шафі, і мабуть хазяйка про нас також думала не найкращим чином :-). Як було приємно звідти все таки забратися :-), Славік згадай як там пахло в ванні :-)
- читання книжок по ночах - оце був марафон! Спробуйте почитайте "Черный отряд" Глена Кука, всі 10 частин, і ви зрозумієте як це довго.... :-) Зате скільки обговорень і фану

Якось не було часу підсумувати цей період життя в безспосередній розмові, тому роблю це на блозі. Славік, хай люди, які живуть поруч, получають фан не менший, ніж ти, не згадуй про мене погано ;-), до нових зустрічей по роботі і просто.
А ви, хто читає, приходіть в гості до мене і бабки ;-).

СВЯТО НАБЛИЖАЄТЬСЯ ;)

Сьогоднішній день розпочався з досить приємних подій. Властиво, а як же інакше ;), це ж 7 березня :))).
Зранку я проснулась з дуже сильним відчутям задоволення, адже завтра не потрібно вставати раненько - вихідний, а сьогоднішній день обіцяє багато приєних несподіванок :) і я не помилилась, а почалось все з ранкової смс, яку я дуже зацінила ;) (спасибі любому автору ;)). Це був перший позитивний момент дня, що розпочався, який, я б сказала дав таки добрячий заряд енергії на день і просто супер-хорошого настрою ;).
Йдучи на роботу, звичайно, потрібно було гарно зібратись, оскільки сьогодні до дівчат буде прикована особлива увага (зрештою нам би так хотілось ;)), і всі мої оці особливі париготування пізніше назвали "особливою бойовою розкраскою" (особлива подяка Ю.П. ;)), але так як я людина добра, і коментатора особливо люблю ;), то сприйняла це як комплімент, тим більше, що мені ця розкраска подобається, а значить оточуючим мабуть також :))))).
На робочому столі мене чекав особливий сюрприз - подарунок фірми, який складався з листівки і коробки "ніжних та легких" цукерок Рафаелло :). Гарно, приємно і головне романтично ;), цікаво таки хто придумав такий варіант :).
Але це ще було не все, адже наші мужні чоловіки не оминули дівчат тіму своєю увагою і замаскувавши під стратегічно важливий мітинг тіму заскедьюлили нам сюрприз (правду кажучи ми здогадались ;), хоча таємничість залишилась) . А сюрприз просто супер :), я навіть і не знаю, як по-іншому можна описати. Просто грандіозно - ніжно-рожеві тюльпани :), які ж вони все-таки молодці, що не дарували червоних троянд, а вибрали такі особливо ніжні квіти, такого чудного кольору :). Це, до речі, свідчить про те, що наші хлопці вже не належать до того страшого прошарку населення, яке живе застарілими стереотипами, що особливо тішить мою душу :). І як я люблю квіти, просто обожнюю, це так чудово ніжно і просто приємно :). Але наші джентельмени і на цьому не зупинились. Кожній дівчині дістався мякий песик, такий світлий і пухнастий :), просто лапочка ;). Листівки правда були спершу без привітань "від руки", але і тут наші герої виправились - вони на ходу всім залишили свої побажання. Мушу зазначити, що таких добровольців було вже і не надто багато, та все ж вони були, хоча і залишилась частина таких, які просто втікли, сховались, або сказали, що у них поганий почерк ;). Та ці дрібниці памятати не будемо, простимо, зважаючи на ті приємнощі, якими вони нас сьогодні таки наділили :).
Солодкий стіл, посмішки кругом, це таки приємно і звісно позитивно, адже в повітрі відчувається свято і так гарно дивитись довкола, коли люди посміхаються ;).
І це ще не все, бо вечір тільки починається, а фірма рідна дарує нам сьогодні розважальний вечір у клубі "МІ100", на який ми обовязково завітаємо :). Детальніше про вечір розкажу мабуть вже після нього ;), гадаю залишиться купа вражень і емоцій :).
Ну от, а завтра обіцяє бути не менш цікавим, про завтра я вам теж розкажу, мабуть, вже після завтра ;), хоча скажу по-секрету, що завтрашнього дня я дуже чекаю і дуже хочу, щоб він був сповненим приємних подій ;).
А от що скажу вам на завершення: нехай і кажуть, що це свято Клари Цеткін і свято комуністів, і не для українських жінок, але так приємно, коли тебе огортають увагою, вітають і дякують за те, що ти просто жінка, дарують квіти і солодощі і просто посміхаються, що в думки зовсім не лізуть думки про те, хто заснував це свято і з якою метою, а просто відчуваєш себе щасливою і радієш життю. Тому не варто відбирати у жінок це свято, бо для багатьох це єдиний день у році, коли вони себе по-справжньому можуть відчути жінками, бодай навіть на роботі, і можливо єдиний день, коли чоловіки дарують свою увагу. Гадаю, жінки заслуговують на нього, бо не кожній щастить мати біля себе справжнього чоловіка, який не зважаючи на будні залишається ніжним, чуйним і уважним ;). СПАСИБІ ЧОЛОВІКИ ;)!!!
Тепер ось так виглядає моє робоче місце ;).

... різне

Захотілося написати щось філософське. Не просто описати останню яскраву подію (хоча це робити найлегше і найцікавіше), а пороздумувати на теми, які приходять в голову, коли не маю чим себе особливо зайняти:

- про весну. Нарешті починаються наших українських 6 місяців літа. Мені не подобається, що в нас так мало тепла, але зараз, на початку весни, це не так актуально. Зараз можна просто відчувати себе людиною, що радіє теплому повітрю, весняному сонцю, і просто дихати на повні легені, не кутатися в куртку, не втягувати голову в плечі, не морщитися від колючого вітру. Весна міняє настрій і приносить відчуття полегшення після втомливої зими. І як це не банально – на душі стає по-весняному радісно. Хочеться посміхнутися першому ліпшому перехожому, але рідко хто посміхнеться у відповідь. В нас люди не помічають змін – вони продовжують виживати, носити свою пиху і ненависть до кожного хто не живе на одній з ними житловій площі. Чому люди в нас такі злі, переважно? Риторичне запитання, яке не змусить мене забути про весну.

- про нашу державу. Навесну вилазить все те, що ми, українці, так безпечно кидали собі під ноги, не доносили до мусорників, і пахне це все по-нашому, по українському. Вилазять наші ями, дороги, багато чого вилазить, і за тим всім не видно просвітку. Влада займається тільки собі зрозумілою боротьбою за владу, всі наші ВВП і національні багатства, якими в нас звикли хвастатися ще з дитсадка, обертаються незрозуміло де і осідають незрозуміло в чиїх кишенях. І виходу тут нема, і не буде, поки ми, українці, щось тут не змінимо. Я наприклад не розумію чому в моєму місті розпоряджаються люди, про яких я фактично нічого не знаю, крім того, що за рік чи більше свого правління я не помітив нічого доброго зробленого ними. А чому я маю платити їм за це податки? Чому я не можу організувати з групою людей, які думають так само, прозору організацію, яка би збирала податки, розподіляла кошти, дбала про місто. І щоб це було прозоро, документувалося і вивішувалося в інтернеті, друкувалося в газеті – все, до кожного кроку – що зробили, куди витратили кожну гривню. Ідеалістично, нереально хоча б того, що зараз не відчуваю потреби витрачати себе на подібне. Наші люди, як на мене, не готові ще ні до яких суспільних ініціатив. Мені шкода їх в своїй замкнутості і обмеженості, але поки вони не перестануть викидати мусор собі під ноги – далі ми не просунемося. Мені не подобаються ціни на житло в цьому не дуже кліматично привабливому регіоні з незадовільними побутовими умовами. 70 квадратних метрів багатоповерхового курятника за 50 тисяч доларів – це поточна величина української жадності і тупості. Одні просять такі шалені гроші, а другі платять… За кілька років на кожну українську сім’ю буде припадати по кілька квартир, якщо щось не зміниться в демографічній ситуації. І ніхто не може пояснити що ж відбувається. Це мабуть сама типова ознака нашої держави – відсутність будь-якої логіки.

І тим не менше мені важко уявити, де я би ще міг так жити – вільно і неконтрольовано. В нашій державі можна зникнути, можна вийти на роботу і не повернутися, а можна губитися так як ми це всі робимо кожного дня. Що про нас знає наша держава? Та майже нічого. Паспортний стіл знаєш номер нашого паспорту, податкова – паспорту і коду. Вони знають адресу прописки, де я можу жити 2 дні на тиждень. Але я не відчуваю себе контрольованим. Я відчуваю, що всі ми живемо окремо від держави, вона від нас, і мене наразі це дуже подобається. Ми не живемо прогнозовано, бо як можна прогнозувати чи планувати з нашим рівнем кредитних ставок? Якщо американець знає що він піде, купить собі в кредит, буде жити, працювати і виплачувати гроші, то в нас жоден з цих пунктів не є гарантованим. Кредит – петля, про яку не потрібно казати багато. Жити і працювати – гарна ілюзія, коли віце-президент однієї з найбільших в Східній Європі компаній заявляє, що він не впевнений чи ця компанія виживе, може завтра бізнес стане невигідним, і його доведеться закривати. Хіба виходить тут говорити про роботу і планування. Та американцю не допомогли би навіть всі їх заспокійливі, а це – наш побут, і ми навіть не звертаємо на це уваги. Дуже близько до справжньої, природної боротьби за існування, через те ми і цінуємося в світі – при мінімальних затратах з нас можна вичавити максимум, бо так ми живемо кожного дня. Америка це не для мене. Там би мене нудило. Так само, як нудить тут, але тут – це вдома, і я вже звик до цього підвиду нудоти.

- про роботу. Робота не має бути основною частиною життя. Це – спосіб забезпечення того самого життя, відповідно ще має залишатися час ним жити. 20:30 кожного дня з роботи – я погоджуюся це пізно, але зате це кожного дня, а не випадкова величина. Це важко – перебудувати себе психологічно, залишати роботу в тому стані, яка вона є на цю годину. Можливо це певні ознаки трудоголізму, але я дійсно не хочу відчувати себе винним за те що 9 годин на добу (без врахування перерви на обід) я віддаю себе всього роботі, а потім просто встаю і йду додому. І я не відчуваю себе винним, коли наші партнери по роботі, які не забувають в 17 годині піти додому, вирішують, що мітинг в 9 вечора – це те, що зараз ну дуже їм потрібно, і я кажу ні. Якщо я сиджу до 8 вечора, значить вони можуть прийти на 7 ранку. Або хай всі ходять на роботу з 9 по 6, і не буде додаткової (до різниці в зарплатах і об’єму виконуваної роботи) дискримінації. Робота має давати відчуття фінансової стабільності, допомагати в реалізації творчих і особистих амбіцій, але не затіняти чи перекреслювати інші аспекти життя. Скажемо чесно – при існуючій системі пенсійного забезпечення, коли всіх зрівняли під одну мірку, і получають наші люди 450 гривень, і при існуючих рівнях інфляції, навіть нема суті намагатися відкласти собі щось на пенсію. За 30 років, які ще не зрозуміло чи вдасться дожити, будь-які накопичені гроші пропадуть, а надіятися на державу і її забезпечення якось не доводиться. Власна справа відкрита на зароблені тепер гроші – ось що для мене є виходом з цього кола. Але не хочеться аби потім мої до 30 згадувалися як суцільна робота. Добре, що я це розумію, і пробую систематизувати.

- про друзів. Дружба, як і будь-які інші стосунки між людьми – дуже тонка матерія. Важко і невдячно бути категоричним в цих судженнях. Нове спостереження недавнього часу – дружба або живе активно, з спільними подіями і планами, або починає тускніти, поступово зводячись до таких добрих, але все таки тільки спогадів. І вже важко судити чи людина далі тобі друг, адже нічого такого що би могло це заперечити і не відбувається, чи просто вже просто знайома(ий). Нема чіткої межі, все визначається бажанням поділитися своїми поточними справами, ймовірністю запланувати щось не тільки на себе, але і на ту людину також. Якось не доводиться чекати до важкої ситуації, аби перевірити чи людина тобі друг чи ні. Просто якщо таке станеться, то будеш шукати допомоги в людей, які поруч, а не заморочуватися високими матеріями перевірки друзів. Ніколи не любив ту приказку показника дружби. Якщо бути надто категоричним в судженнях, то можна взагалі втратити всіх справжніх друзів. Якщо бути надто непринциповим, то справжнім другом можна вважати кожного, з ким спілкуєшся не просто привіт па-па. Справжніх друзів треба пам’ятати, і намагатися не втратити допоки це можливо. Хай час робить свою справу, він крім того, що лікує, ще й гарно перевіряє. Якщо люди цікаві один одному, то вони знайдуть як це показати. А якщо інтереси вже не ті, то треба не боятися про це говорити.

- про плани. Планів так багато, і це правильно – більше планів, більше вдасться реалізувати. Вже не перший рік в планах іспанська, тепер – водіння, танці десь з літа мабуть, і самий реальний план – море влітку, до цього вже починається помалу звикатися. Коли плануєш що-небудь, пропадає відчуття тупцювання на місці. Людині взагалі мало потрібно, аби відчувати себе з рукою на пульсі життя. Треба себе займати чимось.

Всі хто добрався таки до кінця цього монологу – молодці ;-). Читайте на блозі скоро про події 7-8 березня, це обіцяє бути цікаво (в межах цензури, звісно – особистого не буде, не сподівайтеся :-) ).

ПРИЙШЛА ВЕСНА :)

Давненько я чекала на весну. На ніжний вітерець, що бавиться моїм волоссям, на лагідне сонечко, що зігріває своїм теплом, а промінчики пестять щічки. Свято на душі, весна прийшла і так хочеться, щоб вона вже не ховалась від мене ні на мить. Щоб завжди була поруч. Мрію про ті теплі весняні вечори під зоряним небом. Про свіжість яскраво зеленого лісу і аромат анемон, які розсипаються білим шифоном по ніжно зеленому килимку в лісі. Пора надій, пора оновлень і пора кохання. Весна символізує пробудження землі, а від так і душі, початок нового життя. Все частіше погляд вловлює зорану свіжу землю, яка готова прийняти у своє лоно насіння, аби незабаром одарувати нас своїми щирими плодами. Все навколо пробуджується, абсолютно все, і так хочеться аби в серцях людей відтаяла та льодинка, що заважає нам щиро радіти життю.
З’являються нові стимули, нові ідеї та мрії. І хочеться летіти, летіти високо в небо, понад горами, понад хмарами, за далекі горизонти, де незвідані краї, де можна розпростерти крила і насолоджуватись своїм польотом, польотом під сонцем, між небом і землею, коли теплий та сильний вітер огортатиме і окутуватиме у свої обійми. Мрії, мрії, мрії...
Життя готує нам багато несподіванок, і хочеться прожити так, аби не втратити жодного моменту з цього дорогоцінного часу, який відведений тут. Летіти у мріях далеко далеко, спробувати зробити те, чого раніше боявся і просто насолоджуватись можливістю переживати ще одну весну, насолоджуватись присутністю близьких та рідних людей, насолоджуватись тим, що любиш, що люблять тебе і віддавати всю свою любов зповна. Не закриватись, не ховатись, не тікати, не втримувати у собі свої почуття, не закривати долонями очі, коли можна дивитись у душу коханому, і бачити там ті ладекі горизонти, куди так манить внутрішня сила і летіти, летіти, летіти.
Не хочу повертатись на землю, до постійних буднів та турбот. Хоча б не зараз, не цієї весни, не можна втрачати жодного моменту, бо час біжить, а життя проходить.
Весна кличе, весна манить і дарує нові сили на здійснення всіх бажань. Безмежний простір життя чекає, тільки відчуй його і лети, лети назустріч долі і весні...