І знову щастя

Не знаю, знаєте ви чи ні, але по пятницях ми влаштовуємо happy hours - збираємося всім проектом у своїй кімнаті (власне, весь наш проект - 9 людей, в одній кімнаті і поміщається) і влаштовуємо "щасливі години". Ідея перші тижні приживалася, по-різному бувало, але тепер всі від ранку пятниці чекають на ці години. Чудова нагода поговорити не про роботу, поспілкуватися з колегами після напруженого робочого тижня, і навіть побігати якусь стрілялку опісля. Пємо пиво, Wins чи BeerMix, розказуємо приколи і з гарним настроєм розходимося по хатах.

Наразі ми ще й практикуємо SCRUM, кожного дня в нас дейлі-стендап мітинги, на англійській, і з 11 до 6 ми спілкуємося виключно на англійській. Модифікуємо процеси під свої потреби, працюємо і допомагаємо один одному. Звісно, це можливо тільки тому, що робота не займає 130% часу, а якраз робочу норму. Тому є час для покращення процесу, для випробовування нових підходів. Саму ідею "щасливих годин" подали також замовники - коли вони їхали геть, то останньої пятниці виставляли пиво, і то було посеред робочого дня ;)

ЦІкаво, як би відреагував наш менеджмент, якби вони прийшли в кімнату, коли ми пили пиво з замовниками? Думаю, сказав би, що гарна ідея... А що би було, якби замовників там не було? Думаю, провели би потужне мізковтирання. Для прикладу - сьогоднішня ситуація. Ми закомітили з самого ранку чортову купу коду, позаду два тижні дуже напруженої роботи. А сьогодні получився майже релаксовий день - залишковий тестінг, дрібні фікси... Зрозуміло, що ніхто не гонить, бо клієнт і так проснеться тільки по 4... Гарний шанс почитати що в світі коїться. Зайшов до нас один топ, до нашого шефа. А коли виходив, показав на моє і сусіда робоче місце і видав афігенне "Ці два місця нічого не роблять". Сказати вам моє враження чесно? Та пішов він... Я міг збиратися на обід, міг відпочивати тих 10 хв на годину, які мені відведені законодавством, міг просто не звітувати цей час, міг запустити билд, і чекати, поки він закінчиться. Я міг робити все що завгодно, якщо від того клієнт не стає менш хеппі. Цікавий підхід до менеджменту, вам не здається? Але так завжди трапляється, коли випадкових людей виносить на верх, і вони починать керувати "по панятіях". Щиро ненавиджу отаких от тупорилих.

Щастя цього тижня було і в черговій нагоді построїти наш ХР (відділ персоналу). Ну лаханулися вони з овердрафтом - написали, що нам по замовчуванню підключили його на зарплатні карточки, і дали мейл чувака з банку, якого контактувати для відключення послуги. А овердрафт не фіговий - під 21% річних. Тобто якщо хтось краде твою карточку і знімає гроші, плюс вицапує суму по овердрафту, то краще зразу кидатися в біга, інакше банку ще і винний будеш... Зав’язалася не дуже ввічлива з сторони банку переписка, яка закінчилася їхніми ж вибаченнями, присоромленням ХР, додатковим листом з абсолютно зміненою суттю (виявляється овердрафт по замовчуванню відключений, а чувака треба було контактувати для підключення). Кумедно було, але банківський чувак ще потім пробував писати мені листа, дослівно: "Пане Романе можливо в нас відносини наладяться коли ми поспілкуємось по телефону в живу.???? Бо розмова по мейлу не виходить …. ". Хм, а про що мені з ним говорити? Зате зявилася чудова нагода висловити все, що я думаю про їх банк (див. попередній пост), і прийшло щастя :)

Одним словом щастя - поруч, кожного дня. Незалежно в якій формі, позитив це чи великі розборки, злети чи падіння. Його просто треба відчувати, заходіть на хеппі години!

Як ми кафе шукали

Минулих вихідних в нас відбувся черговий раунд скуповування базару, якщо вже дивитися в перспективі назад, то купили ми дійсно немало, і все потрібне; поприбирали в хаті (власне, коли прибирали, вилізли нові речі, які треба купити - наприклад та ж тріпачка); відіспалися; а в неділю вирішили прогулятися, і посидіти в якійсь кафешці.

В центрі в кафешки вирішили не потикатися, в силу заповненості їх в неділю, і цін. Тому просто прогулялися, і пішли шукати "Стейк Хаус". Туди якось возили наших американців, і готують там смачно. Проблема полягала в тому що з розташування ми знали тільки вулицю і приблизний напрямок. Як не дивно, знайшлися швидко, але далі... То був мій перший візит до "Хауса", і точно останній :). Почалося все не так погано - ми зайшли, приміщення непогане, народу багато, але вільний столик є. Поставили речі, йдемо замовляти. Офіціантка наливає пиво з бочки. Ми чекаємо. Офіціантка пішла на кухню. Чекаємо. Прийшла, щось принесла на підносі, робить каву. Ще чекаємо, але я вже нервуюся. Офіціантка і далі нас ігнорує... Інша вийшла з кухні хвилин за 5, тоді і вдалося зробити замовлення. За той час я встиг трохи понудитися за нашим столиком, якщо там було коли нудитися.

Збоку бухали 3 дядєньки старшого віку. Бухати почали вони мабуть кількома годинами раніше, бо язики в них сильно запліталися. І десь в тому районі часу один з них видав фразу, яка кардинально не сподобалася іншому. Той переключився на режим "ти мене не уважаєш" автоматично, і став апелювати до третього, що або йде геть "образник", або він... Історія, від якої в мене емоційний тиск зашкалює. Для повноти картини доповню, що горлали вони на повний голос, тому я навіть погано чув що казала Анна... Вшилися ми звідти рівно за 20 секунд. І ... пішли шукати де би то поїсти. І до того на ногах обійшли половину Львова, але виявилося, що десь в тих краях (незважаючи на безпосередню близькість медуніверситету) знайти нормальний заклад, де можна поїсти - майже нереально.

Ходили ми ходили, намотали коло і загребли до "New York Pizza". Як не дивно, там також бухають. Бухають водку до піци, чи просто до соку. Ціни в середньому діапазоні, їда на вигляд смачна, а по факту дешева (гарячий шоколад в мініатюрній кружечці на 30 грам коштував 6 гривень, а варився на воді....), стільчики побиті і майже в кожного відпадає сідушка.... 50 гривень, які ми витратили - не шкода. Шкода було наших шлунків і часу.

Вкотре переконуюся - цей бізнес у нас ще майже радянський. Жахливі умови, майже цілковита відсутність закладів харчування поза центром міста, дилетантська кухня і поставновка процесу. Думаю закордонним вболівальникам Євро (не вірю, правда, що воно таки відбудеться у Львові) краще привезти гамати з собою, бо чекати до години на не дуже смачну їду в не дуже хороших умовах їм навряд чи захочеться.

А: "Стейк Хаус" то була моя ідея. Я там попередньо була всього один раз, разом з америкосами нашими і мені ну просто надзвичайно посмакував стейк, який там готують. То реально смачнюча штука. Ідея сходити туди ще раз виникла зразу ж в процесі споживання першого замовлення ще тоді, далекого літнього дня :). Але все не було часу і можливості вибратись :). Я чесно попереджала Романа, що сервіс там не дуже, відверто кажучи, хороший, але стейк того вартий. Коли ми вже гуляли біля мед універу, то коханий чоловік мене добряче посоромив, сказавши: "... то це ти стільком людям рекомендувала цей заклад з його сервісом...". Дорогі люди, яким я дійсно рекомендувала цей заклад, згадайте, я кожному з вас казала, що сервіс там доволі низького рівня, але стейки хороші ;)))). Тому якщо ви ще не встигли там побувати, то спершу подумайте добряче, чи витримаєте офіціантку яка вас відверто ігнорить, бо якщо такі речі вас дістають, то певно ви точно скажете, що винна я ;). А хто таки не проти поласувати тим добрячим стейком, то не соромтесь і діліться своїми враженнями опісля ;).

Трохи про все

Хай! Щось в нас тихо на блозі, і якщо гроші люблять тишу, то блоги люблять писанину. Тому трохи писанини. Другі вихідні підряд (коли ми буваємо вдома) ми інтенсивно дивимося "Відчайдушних домогосподарок", 3-ій сезон. Серіал нас рве абсолютно, от цих вихідних попалася серія "Bang" - про захоплення супермаркету збожеволівшою домогосподаркою, яку зрадив чоловік... Звісно, головні герої не постраждали, але серія була настільки реальною, а закінчилася словами "... Ти нічим не можеш мені допомогти. Просто насолоджуйся чудовим днем, адже в нас їх не так і багато...". За це ми і любимо "Домогосподарок" - вони іронічні, непередбачувані, дуже динамічні і глибокі. Кожна серія - окрема тема для роздумів. Період, коли кіно сприймалося як просто видовище, пройшов. Хочеться ось таких от глибоких речей. Цих вихідних ми подивилися 7 серій :) А ще ми "обкатали" банкомат Укрсиббанку в Долині (це банк, з яким наша "кампані" зв’язалася, на наші бідні голови). Перший "блінчик", як і годиться, гливкий. Банкомат радував знайомим інтерфейсом віндовз, правда віндовз накладався на картінку власне самого банкомату зверху, тому оце чорне вікно, яке видно на фотці, заступало геть усі відображення операцій на екрані. І якби ми не знали що за чим натискати вже просто напам’ять, то фіг би ми зняли гроші. Для більшої переконливості на прощання я вліпив смачний "фак" у камеру, сфоткав оце диво техніки і ми пішли далі. І хто приймає рішення працювати з такими банками? Мабуть останні зимовий краєвид зими 07-08 з Долинського озера. Вихідні були доволі теплі, ми з задоволенням погуляли по свіжому повітрі (після Львова особливо відчувається, яке повітря в рідному місті). Уже другий день підряд по дорозі на роботу ми милуємося 4 карточками поповнення Київстару на 300 гривень, які хтось порозкидував по дорозі через 3 метри. На жаль, поповнення вже використане. Але те що фактично під ногами валяється 1200 гривень якось незвично :) Серед тижня ходили до Арсену. Купили всього по чуть-чуть, і тішилися що там на кілька копійок, але дешевше (ну хоч є виправдання, чого до того Арсену пхатися). А потім Анна зробила відкриття - до переліку трохи дешеших товарів нам ще додали "Націнку" 85 копійок. Що таке "Націнка" і з чим її їсти ми ще не взнали, але наступного візиту до Арсену - обовязково взнаємо, ви ж нас знаєте ;) Отак і живемо :).

Жахи українських доріг

Сьогодні наш співробітник добирався зі Стрия на роботу, і сів на маршрутку Долина-Львів. Це та, якою ми самі часто їздимо зранку. За Миколаєвом маршрутка пішла колом, злетіла з дороги і зупинилася глибоко внизу. Жертв нема, але побилися люди сильно.

Про все по трішки.

Так давно нічого не писала на блог, що сьогодні захотілось викласти свої думки на розсуд людський.
Почну мабуть з роботи. Значить три тижні назад, ой, вже майже 4, у нас відбулось поповнення і в наші ряди взяли двох студенток. Звичайно, не обійшлось без постійного "мозговтіранія", але воно вроді дає свої результати, що не може не тішити, бо сили не потрачені даремно.
Зараз у нас досить інтенсивний період і завжди є що робити. Цей факт також тішить, бо насправді коли більше роботи, то і самоорганізація людини покращується, а продуктивність підвищується. Тому на даному етапі роботою я задоволена.
Наступне - нова квартира. Ну та, тема заїжджена ;), але мене ці поїздюки вже задрали. Останні ночі я чую ті самі шумні, які їдуть з повними цистернами. Звичайно, мені вже не сниться в ті моменти кінець світу, але звикнути якось дуже тяжко і я просто прокидаюсь.
Погода - ну що тут скажеш, лютий лютим. А які гарнюні були сонячні дні, як повеселіло і повіяло весною. Та наша зима не така вже дурненька тітонька, зараз нагадує, що вона ще повноправно володіє землею і нема чого вам роздягатись з теплих одежин, бо накаже вас як мінімум простудою, а максимум - страшнючим грипом, чи запаленням.
Ну от, а тепер про день Валентина - це практично сімейне свято, бо у моїх батьків в цей день річниця їхнього шлюбу, вже 27 років. Круто :). Але як показують мої особисті спостереження, то це свято швидше актуальніше для тих, хто ще в пошуках своєї половини, або щойно тільки її знайшов. Не прошу нікого погоджуватись, це моя суб’єктивна думка ;). Бо коли люди кохають одне одного і вже живуть разом - це швидше виглядає на щось дуже штучне. Поясню - насправді для закоханих кожен день - це день Валентина і ніхто їм не забороняє виявляти і показувати свою любов одне до другого і просто не потрібно чекати одного єдиного дня в році, аби це показати, бо тоді це якось взагалі неправильно і получається, що любов насправді несправжня. Але повторюсь - це моя суб’єктивна думка. І я зовсім не проти того, аби це свято святкувати якось символічно, просто мабуть не до кінця розумію той ажіотаж, який створюють всі медіа, та скажем відверто, продавці довкола цього свята. Класний взагалі привід збити з людей купу грошей додатково ;). І мушу визнати я перша - хто на це ведеться :)!!!
Так от, я просто вже дочекатись не можу весни і теплого яскравого сонечка, зелених листочків на деревах, першої ніжної травички і анемон. Тіло хоче тепла :) і від цього нема куди дітись :)!
Весняного настрою всім ;)!!!

Ворони і дивні люди

Ми насолоджувалися сімейно-домашніми вихідними, і цей пост буде не про них, а про деякі цікаві спостереження, які ми зробили.

Найперше - наш район (де ми тепер живемо) - досить такий непоганий. Прямо в нас під носом гіпермаркет електроніки Шок, а також купа всіляких банків - Аваль, Укрексім, по дорозі Укрсиб, тобто всі, з якими працює СофтСерв, точно трапляються, і це класно, коли треба готівку. В Шоці на 2-му поверсі є прикольне бістро - велике, просторе і чисте. І з помірними цінами, ми двоє поїли за майже 20 гривень. А ще там же на другому поверсі - меблі з Італії. Ми придивилися комлект для спальні за 100 000 гривень ;), але купляти мабуть не будемо - пошукаємо українські аналоги і поздираємо етикетки :).

Друге - ворони. Вони, здається, до вирію не літають. І взагалі я не знаю де вони зимують, але зараз в них якийсь пік активності. Ворон усюди тьма-тьмуща, і коли ми вчора гуляли в Стрийському парку, то спершу вони кучкувалися сотнями, а під вечір - тисячами. Реально це було аж моторошно. Ворони утворили гігантську воронку над податковою (хто бачив Нічні і Денні дозори, то памятає, що це означає (хто не бачив - в таких місцях концентрується зло)) - дуже символічно, як на мене. Спершу ми дивувалися тому, як загаджена земля в деяких місцях парку. Але потім, коли побачили цю ораву ворон, здивування пройшло, залишилося сподіватися, що вони або на вечір не їли, або вже в туалет сходили (якось образно, якщо говорити про ворон), - всі ці зграї літали над головою, і якби що, то куртки простіше було ви викинути, ніж випрати. Пронесло, але враження сильні - темніє, і хмари ворон усюди.

Третє - люди. Ми в суботу помалювали балкон. І багато чого зробили. Сусідів не засікли, і діяльності їх також. А в неділю почалося. З усіх сторін - грюкають, свердлять, одним словом - працюють на повну. Наголошую - неділя надворі. І це вже у другому будинку підряд. На попередній квартирі була точно та сама ситуація - в суботу штиль, а в неділю (або велике свято) починалося. Навколо або якісь суботники, або жиди, або люди подичіли. Я розумію що всіляко буває, і деколи і в неділю треба щось зробити, але свердління і забивання цвяхів можна перенести і на інші дні. Того на всіх сусідів приліпили лейбу уроди, і на тому крапка.

I am Scrum Master

Приймаються офіційні вітання з приводу зарахування мене до багатотисячної армії Scrum Master-ів, про що в мене тепер є навіть гарнюній сертифікат:

Трейнінг зайняв 2 дні, і був цікавий. Scrum легко зрозуміти, важче почати його застосовувати, і ще важче - в умовах, коли фірма від Scrum-у далека :) Але я радий, що мав можливість на такому трейнінгу побувати, і однозначно виніс з нього багато корисного.

А тут ще лінка на мій профіль на сайті Скрам-Альянсу http://www.scrumalliance.org/community/csms_only?alpha=L&page=23 (скоро вона стане невалідною, бо додадуть нових людей, але вже)

Погляд: Львів

Ми переїхали, уже оцінили свою нову квартиру по всіх параметрах, оцінили масштаб переїзду як акції, і вкотре оцінили Львів.

Почнемо з переїзду. Нам чесно здавалося, що у Львові в нас майже немає речей. І чесно, тих речей вийшло на 21 величезний кульок. Були там і кілька кульків на 50 кілограм, і до фіга на 20, і взагалі коли речі повитягувалися з шаф, тумбочок, диванів і так далі, то вийшло їх стільки, що зайняли більшу частину великої кімнати попередньої квартири. Ми тихо прифігіли, і збирали то все добро майже 3 вечори. Завчасно взнали де можна замовити бус для перевезення речей, але, як завжди буває, ніхто не уточнив, що буси ці працюють до певної години. Тому коли в день переїзду ми спробували бус видзвонити, то всі вже відпочивали. Але ми відносимо себе до числа везучих, тому бус таки вдалося знайти, і ввечері 31 січня ми переїхали на нову квартиру.

Головний прикол переселення трапився за годину до того, коли ми підписували договір з орендаторами. Значить Анна, я, орендатори і представник агенства - всі зібралися, обговорюємо деталі, така собі доброзичлива атмосферка... і тут всім починає закладати вуха, будинок починає вібрувати, а стікла в вікнах дзеленьчати ... по колії, яка 100 метрів від будинку, їде поїзд. Це була німа сцена. В них в голові крутилося на скільки баксів ми зараз зіб’ємо ціну на квартиру, і чи взагалі не відмовимося від оренди. В наших головах крутилося чи не відмовитися б то взагалі, чи на скільки збити ціну за квартиру :). Але поїзд їхав недовго, на попередній квартирі літали літаки, так що ми, рахувати, майже звичні. Вирішили не псувати стосунки зі старту. Зате ми не платимо квартплати, і вода холодна виявилася цілодобовою, а не по графіку, і гаряча не з 6 до 9, а з 6 десь до 11... Першу ніч поїздів ми не чули. В понеділок після домашнього спокійного сну ми їх чули, кілька раз на ніч. Чим більше ми стомлені, тим менше ті поїздюки куди-небудь впираються. Поїздюки то тепер фірмова назва. Поїздюк їздить багато, і деколи хочеться влаштувати диверсію :). А ще поїздюки гадять чимось чорним і смердючим (суміш мазуту з туалетом) колію, в результаті в тому районі є специфічний запах, не сильний.

Нарешті якісь фотки - так виглядають велика кімната і кухня. Кухня знову червона, на власній квартирі нам мабуть теж доведеться купляти червону, бо вже звикли за стільки часу. Зате враження від переїзду стерлося - кольорова гама майже та сама. Ну і дошку вже купили для різання в тон кухні, так що тепер кухню точно доведеться робити червоною, не буде ж дошка з нею контрастувати.
Квартирою ми задоволені. Особливо анлімом води. І будемо знати розклад поїздюк на Івано-Франківськ (з власного досвіду, так сказати). Телика нема, слухаємо радіо, читаємо книжки, сидимо на кухні і взагалі балдіємо тому, шо нас двоє :)

А тепер до теми Львова. З переїздом на нове місце довелося шукати нові магазини, переплановувати закупи, і ходи по нових доріжках. Останнє - це не те слово. Ми проходимо майже всю вулицю Володимира Великого. І це широка вулиця, не закоулки (хоч і не центр). Але ходити там важко. Постійне болото, якісь балки поперек доріжки (аби машини не їздили), ефект мякої землі (коли знизу постійно рве труби) і так далі. Магазини, що по дорозі - дорогі або атстойні. До супермаркета вже якщо сунути, то далі треба їхати, бо йти з кульками важко. Машини їздять куда хочуть, часто просто на тебе ззаду. Вода по розширеному графіку - це, рахувати, нам круто повезло. І круто повезло, що йти всього півгодини.

Я все більше схиляюся до думки, що Львів люблять ті, хто буває тільки в центрі проїздом. А хто живе, кожного дня добирається, мучиться, переживає на собі хронічну нестачу якісної води (ту, що з крану, пити неможливо - після кипятіння на дні лишаються білі плями), має якщо неявно, то в душі щиро ненавидіти це по-радянському незручне місто. Це центр, де культурно мучаться люди.

Хохма

Вчора розпочалася тиха війна з системною адміністрацією. Ну тиха не тиха, але нам забанили аську, і повідомлення було вислано уже після того, як власне акт забанення стався. Мені чесно на фіг треба аськи на роботі, але факт як рути поступили, який від них прийшов емейл і пам’ятка про те, ЯК нас заставляють працювати (клієнт усе, усе заради клієнта, клієнт завжди правий), а ніхто інший в компанії цього не дотримується, дав про себе знати, і я почав "священну" війну. Не знаю чи залишаться скоро на цій фірмі відділи, з якими в мене буде хоча б поганий мир, а не війна :). Мені пофік, зате жити цікавіше. Проблема в ставленні, в атмосфері, і навіть - в грамотності людей. А тепер про хохму (вступ був просто обовязковий). Щойно від сис. адмінів прийшов лист такого змісту:

"Шановні користувачі!

Сьогодні наблюдаєтся масова розсилка віруса за допомогою поштових повідомлень. Поштове повідомлення приходить від імені банку (чи іншої фінансової установи) з проханням перевірити ваші дані, дані нібито знаходяться в прикріпленому .pdf файлі. Насправді в цьому файлі знаходиться вірус, тому подібні листи потрібно одразу видаляти і не намагатися відкривати прикріплений файл. "

Сам по собі лист уже умора, бо співробітники стали користувачами, 'спостерігається' конвертувалося в 'наблюдається' з пропущеним мяким знаком, але я не про те. Всі в кімнаті прочитали листа, і тут співробітниця Х. питає співробітницю С.
Х:- С., це ти на цей вірус попалася? С:- А з чого ти взяла? Х:- Ну я чула ти там весь ранок з якоюсь фінансовою установою говорила... Я уже тихо ржу, бо знаю контекст, а С. преспокійно витягує листа (справжнього паперового листа), і показує його в кімнаті - от вам і хохма. Мабуть про такий поворот подій рути не подумали (віруси від укрпошти в пдф форматі це стильно, зразу згадалися часи коли таким популярним було прислати трохи сибірської язви в конверті) :).