Як ми кафе шукали

Минулих вихідних в нас відбувся черговий раунд скуповування базару, якщо вже дивитися в перспективі назад, то купили ми дійсно немало, і все потрібне; поприбирали в хаті (власне, коли прибирали, вилізли нові речі, які треба купити - наприклад та ж тріпачка); відіспалися; а в неділю вирішили прогулятися, і посидіти в якійсь кафешці.

В центрі в кафешки вирішили не потикатися, в силу заповненості їх в неділю, і цін. Тому просто прогулялися, і пішли шукати "Стейк Хаус". Туди якось возили наших американців, і готують там смачно. Проблема полягала в тому що з розташування ми знали тільки вулицю і приблизний напрямок. Як не дивно, знайшлися швидко, але далі... То був мій перший візит до "Хауса", і точно останній :). Почалося все не так погано - ми зайшли, приміщення непогане, народу багато, але вільний столик є. Поставили речі, йдемо замовляти. Офіціантка наливає пиво з бочки. Ми чекаємо. Офіціантка пішла на кухню. Чекаємо. Прийшла, щось принесла на підносі, робить каву. Ще чекаємо, але я вже нервуюся. Офіціантка і далі нас ігнорує... Інша вийшла з кухні хвилин за 5, тоді і вдалося зробити замовлення. За той час я встиг трохи понудитися за нашим столиком, якщо там було коли нудитися.

Збоку бухали 3 дядєньки старшого віку. Бухати почали вони мабуть кількома годинами раніше, бо язики в них сильно запліталися. І десь в тому районі часу один з них видав фразу, яка кардинально не сподобалася іншому. Той переключився на режим "ти мене не уважаєш" автоматично, і став апелювати до третього, що або йде геть "образник", або він... Історія, від якої в мене емоційний тиск зашкалює. Для повноти картини доповню, що горлали вони на повний голос, тому я навіть погано чув що казала Анна... Вшилися ми звідти рівно за 20 секунд. І ... пішли шукати де би то поїсти. І до того на ногах обійшли половину Львова, але виявилося, що десь в тих краях (незважаючи на безпосередню близькість медуніверситету) знайти нормальний заклад, де можна поїсти - майже нереально.

Ходили ми ходили, намотали коло і загребли до "New York Pizza". Як не дивно, там також бухають. Бухають водку до піци, чи просто до соку. Ціни в середньому діапазоні, їда на вигляд смачна, а по факту дешева (гарячий шоколад в мініатюрній кружечці на 30 грам коштував 6 гривень, а варився на воді....), стільчики побиті і майже в кожного відпадає сідушка.... 50 гривень, які ми витратили - не шкода. Шкода було наших шлунків і часу.

Вкотре переконуюся - цей бізнес у нас ще майже радянський. Жахливі умови, майже цілковита відсутність закладів харчування поза центром міста, дилетантська кухня і поставновка процесу. Думаю закордонним вболівальникам Євро (не вірю, правда, що воно таки відбудеться у Львові) краще привезти гамати з собою, бо чекати до години на не дуже смачну їду в не дуже хороших умовах їм навряд чи захочеться.

А: "Стейк Хаус" то була моя ідея. Я там попередньо була всього один раз, разом з америкосами нашими і мені ну просто надзвичайно посмакував стейк, який там готують. То реально смачнюча штука. Ідея сходити туди ще раз виникла зразу ж в процесі споживання першого замовлення ще тоді, далекого літнього дня :). Але все не було часу і можливості вибратись :). Я чесно попереджала Романа, що сервіс там не дуже, відверто кажучи, хороший, але стейк того вартий. Коли ми вже гуляли біля мед універу, то коханий чоловік мене добряче посоромив, сказавши: "... то це ти стільком людям рекомендувала цей заклад з його сервісом...". Дорогі люди, яким я дійсно рекомендувала цей заклад, згадайте, я кожному з вас казала, що сервіс там доволі низького рівня, але стейки хороші ;)))). Тому якщо ви ще не встигли там побувати, то спершу подумайте добряче, чи витримаєте офіціантку яка вас відверто ігнорить, бо якщо такі речі вас дістають, то певно ви точно скажете, що винна я ;). А хто таки не проти поласувати тим добрячим стейком, то не соромтесь і діліться своїми враженнями опісля ;).