Чудо-юдо Пароварка

А: Нарешті наша сім’я отримала ще одну одиницю домашньої побутової техніки :), це ... - ПАРОВАРКА! Коштувало мені багато вговорювань і вмовлянь чоловіка, поки він нарешті погодився почитати про цей агрегат, але потім думка схилилась таки в бік придбання, і зараз ми просто дико задоволені. Стереотип про те, що їжа приготована в пароварці прісна і несмачна, і призначена для людей на дієті - повний абсурд. Думаю, якщо ви не харчуєтесь виключно смаженою їжею, або їжею з фаст-фуду, то обов’язково заціните пароварку по всіх її достоїнствах. Страви виходять напрочуд смачні, зберігається смак продукту, який втрачається при варінні, бо все таки вода відбирає запах і смак продуктів на добрий відсоток. В пароварці цього не відбувається, всі соки та вітаміни залишаються і відповідно навіть солі не потрібно. Ну зрештою нам не потрібно :), ми просто насолоджуємось справжнім смаком продуктів.

Р: перше, що спробували - картопля. Почистили, нарізали дольками, запустили пароварку, за 20 хвилин витягнули. Получилося несподівано - ніби варена, а смак печеної. В результаті ми так і зїли ту картоплю просто з маслом, бо нічого більше до неї не хотілося - природньо солодка, природньо солона, - нічим не хотілося перебивати смаку. Далі була страва від нашого шеф-кухаря (і це поки не Олеся :) ) - Анна взяла кусочки курки, завернула в них курагу (варіант 1) і помідори (варіант 2), проколала шпичкою, і на 25 хвилин - паритися :) - Смакота! - соковите мясо з пропеченою начинкою. Причому пароварка готує дуже бережно - помідори не розлазяться, сік не витікає. Далі була черга стручкової квасолі, яку ми купили в супермаркеті замороженою. До речі пароварка ідеально підходить для готування заморожених продуктів - не потрібно розморожувати, а відразу готуєте, і всі вітаміни там, де вони і мають бути - в їді. А от манти (основна страва для пароварок судячи з інтернет-пошуку) в нас не получилися - тому що ми замінили бараняче мясо телячим, а курдючного жиру в нас взагалі не було :) (ми навіть не знаємо що то таке і де його можна купити). Тому в нас вийшли великі пельмені, які явно зірок з неба не хватали. Вже якщо пельмені, то маленькі, ну або вареники. Готування круп (гречка, рис) в принципі ніякого виграшу не дає - все рівно треба заливати водою і чекати, поки випарується, - на смак точно те саме, що і варене...

А: Як сказав мій коханий чоловік - люди діляться на дві категорії: ті що дуже задоволені пароваркою і ті, які її не використовують ;).

Р: поступово змінив думку з того, що це абсолютно безглуздий пристрій, на ту, що вище :)

А: Замовляли пароварку через інтернет-магазин, Braun FS20R. Дві чаші, два піддони, чаша для рису на 2л і чорна чаша для моркви та буряка, щоб не замазувати білу :). Обійшлась вона нам таким чином на 100+ гривень дешевше, ніж у супермаркетах техніки. Всюди вона коштує 615-630грн, ми заплатили 500 з доставкою, ще і додому нам її принесли ;)!

Р: кілька порад "як вибрати пароварку". Саме простіше - беріть Braun FS20 :) Модель випускають з 2002 року, і про неї писано-переписано, причому всі відгуки - суцільний позитив. Наш +1 до інших. Отже, мають значення: кількість чаш і їх обєм (готувати можна одночасно в кількох чашах), наявність і обєм посудини для рису (вона насправді не тільки для рису, а для всіх рідких чи сипучих продуктів), окремі піддони під кожну чашу (дозволяє уникнути змішування смаків), зручність ручок піддонів (аби можна було витягнути і вилити ще гарячу воду), можливість доливу води (в Брауна такого нема - але саме довше що ми бачили треба готувати 40 хвилин - на стільки більш ніж стає стандартної кількості води)... Є ще маркетингова фіча- прозорість чаш. Ми самі за тим гналися, - навіть читали різні відгуки - одні казали що все запотіває, і нічого не видно, другі - що нічого подібного. Таки запотіває. Спершу сильно, потім волога конденсується, і загалом роздивитися, що всередині можна, але це як через мокре стікло... (в Брауна прозора верхня кришка).

Страви получаються смачнючі, і пароварка легко миється, бо готуємо без жиру. Одним словом дуже і дуже задоволені даною покупкою, тому якщо хтось вагається, чи варто придбати це чудо техніки, то ми кажемо - варто ;)!

Прививки: ми вирішили

Прививки - робити чи не робити своїй дитині? Інтернет зараз каже в основному НІ. Лікарі кричать ТАК. Прихильники доводять потрібність, противники застерігають про можливі наслідки. Прививки в нас вимагаються, якщо дитина йде в дитсадок чи школу, проте це можна обійти законно і не дуже. В першому випадку можна апелювати до гарантованого конституцією права самому вирішувати, що робити з собою і своєю дитиною, і прориватися через бюрократичні заслінки. В другому можна просто купити липові довідки, таким чином покращивши статистику щеплень, але чи не схоже це на Троянського коня ?

Ми також довго приймали рішення. Міняли його на прямо протилежне. Вирішили не робити прививки - надто вже переконливою здалася фраза про російську рулетку зі здоровям свого малюка. А тоді в нас постало запитання - а від чого все таки дітей прививають і пробують захистити. Отже, хвороби, від яких прививають в перші місяці життя:

- туберкульоз (ще в роддомі - цю прививку ми зробили);
- гепатит В (знову ж таки пропонують зробити ще в роддомі, але від тієї прививки ми відмовилися);

- кашлюк, читати тут http://vakcina.com.ua/about/koklyush/ - інфекційна хвороба, передається повітряно-крапельним шляхом, яка виливається в сильний кашель, який не проходить тижнями, і часто призводить до смертельних наслідків в малих дітей. Дорослі переносять взагалі без проблем, тому можна заразити від дорослих носіїв, які навіть про це не підозрівають;

- дифтерія http://vakcina.com.ua/about/difteriya/ - про цю інфекційну хворобу чули мабуть усі. Найбільш страшна історія - коли "заростає горло", і за лічені хвилини уже немає як дихати. Дифтерія може протікати по різному, але загроза смертельного випадку дуже висока;

- правець http://vakcina.com.ua/about/stolbnyak/одна з небагатьох хворіб в цьому переліку, яка не передається повітряно-крапельним шляхом, а через попадання бактерії правцю на пошкоджену ділянку шкіри (назвіть дітей які не риються в землі хоч колись, і при цьому не друть собі руки в кров);

- поліомієліт http://vakcina.com.ua/about/poliomielit/ -  про цю хворобу навіть розказувати багато не треба - параліч м’язів, який призводить до деформацій кінцівок, чи навіть смерті (якщо параліч легенів). Як не дивно, хвороба також інфекційна; 

- гемофільна інфекція http://vakcina.com.ua/about/gemofilnaya_infektciya_hib/ - пряма дорога до менінгіту чи сепсису, і як не дивно - знову передається повітряно-крапельним шляхом, від носіїв, які можуть і не здогадуватися, що вони носії.

Ось вони всі. Перечитавши уважно, ми подумали - якщо робити вакцинацію ЯКІСНОЮ вакциною, то навіть 2-3 дні підвищеної температури, які при цьому допускаються - ніщо, в порівнянні з наслідками хоча б однієї з цих хворіб...

А далі ми подумали, що фактично знаємо про одиничні випадки негативних наслідків вакцинування. Звісно, ті випадки дуже, дуже неприємні, але є ж вакцини, які широко використовують у всьому світі, а не ті, які дають у наших поліклініках. І ніхто ніколи не порахує кількість життів, які вакцини все таки врятували. Як оцінити кількість дітей, які не померли, тому що не заразилися, бо мали імунітет до певної хвороби? Неможливо дізнатися скільки разів біда обійшла вашу дитину стороною, хоча була близько (як знати, що хтось з ваших друзів чи знайомих не є носієм якоїсь з цих болячок? як знати що ви не набралися чогось "дуже доброго", коли ходили на базар чи їхали в маршрутці?)

Коротко про історію вакцинації. Всесвітня організація здоровя в 70-их роках була стурбована різким ростом захворюваності на інфекційні хвороби серед неблагополучних верств населення (наркомани і т.д.). І так як боротися з хворобами уже коли люди дорослі, і контролювати їх поширення фактично неможливо, було прийняте рішення зробити обов’язковою вакцинацію при народженні дітей. Це дозволило до 90-их років взяти ситуацію під контроль, і звести деякі захворювання до мінімуму, чи взагалі перемогти їх. Головна біда перших вакцин - робилися вони наспіх, без років клінічного тестування, викликало дуже багато реакцій, і взагалі були ненайдійними. Звісно, прогрес не стоїть на місці, і зараз є багато вакцин відомих фірм, які пройшли все необхідне тестування. Будь-яка вакцина (як і будь-яке лікарство) містить шкідливі речовини - як то алюміній, формальдегід, і т.д. - те, що треба для зберігання активних компонентів вакцини. Тому будь-яка вакцина це до певної міри і яд, але співвідношення шкоди і планованого виграшу навіть не обговорюється.

Тепер про вибір вакцини і чому він важливий. Зрозуміло, що треба брати вакцину, яка сертифікована, виробляється відомою фірмою, і використовується в інших країнах, особливо Євросоюзу. Крім того, вакцини є різні по складу, і по комбінаціях хворіб, від яких вони захищають. Компонентом, який викликає найбільше реакцій в дітей, є кашлюковий. Тому нові вакцини є ацелюлярними - з подрібненими штамами вірусу кашлюку. Відповідно якщо ви бачите абревіатуру АКДП це вакцина від кашлюку, дифтерії, правця, а АаКДП - така ж, тільки ацелюлярна.

Ми кололи Інфанрікс Гекса, виробництва Бельгії. Один укольчик включає КДП + гемофільну інфекцію + поліомієліт + гепатит В. Робиться прививка в 3-4-5 місяців, і в 18. Просто купити прививку в аптеці не можна, бо зберігати її треба при температурі 2-8С. Відповідно або ви добуваєте спеціальну сумку-холодильник для транспортування (можна і термос, в принципі), або робите її в поліклініці, і сподіваєтеся, що її зберігали правильно. 

У Львові в тому плані трохи легше - є дитяча Чорнобильська лікарня, яка в принципі рахується найкращою в Західній Україні, і де прививки робить дуже багато людей. Тому є надія, що з прививками все ок. В кабінеті щеплень на місці платите за вакцину (один укольчик на один раз - 285 гривень).  Тут є нюанс - прививку зроблять тільки якщо буде дозвіл від педіатра. Тому ви або маєте обстежитися в свого дільничного педіатра, і відразу йти робити прививку, або перевіритися уже на місці, але в лікарні черги набагато більші, ніж в поліклініці...

Лікарі допускають температуру до 3-х днів. Рідко діти стають дратівливими, можуть перестати спати чи втратити апетит - в інструкції до препарату вказані всі можливі побічні ефекти і частота їх проявів. У нас обійшлося температурою 38,2 протягом десь 30 хвилин, ввечері. А потім температура впала до 37,4 яку рекомендують не збивати, і на ранок ми вже забули про укольчик.

Сама процедура це взагалі була хохма. Діти в малому віці по різному можуть реагувати (як сказала лікарка). Олеся почала плакати, коли до неї нахилилася тьотя в масці, яка не хотіла до неї нічого говорити, і взагалі здавалася непривітною. Укол вона навіть, не знаю чи помітила, але заспокоїлася відразу, як до неї засюсюкали мама і татко, які були налякані набагато більше, ніж наша малеча :), а лікарка не змогла знайти слід від уколу аби заклеїти його пластирем.

Звісно, вирішувати тільки Вам, а ми своє рішення зробили. Не знаємо, чи будемо прививатися від кору, краснухи і свинки в рік - то мабуть хвороби, якими краще перехворіти, ніж від них захищатися. Але наразі до того ще далеко, зате після серії прививок можна буде не боятися поїхати автобусом додому.

Відчайдушні глядачі

Вчора ми подивилися останню серію 5-го сезону "Відчайдушних Домогосподарок". Я забанив сезон, Анна хоче продовження :). Моментами серіал саме такий, за що він нам і приглянувся - непередбачуваний, моментами жорсткий, і дуже динамічний. Але в цьому сезоні додали трохи жуйки і санта-барбари, коли події останньої серії можна вгадати в першій.

Ми собі пригадували як ми присіли на цю "голку". Я захворів на запалення легень, і сидів вдома, в Долині, було то зимою 2 роки тому. По ICTV якраз починали показувати перший сезон, і так як хворому особливо робити нема що, крім як сидіти і дивитися телевізор, я повівся на рекламу... Так я привіз ідею дивитися серіал у Львів, попутно зачіпивши всіх, хто тоді у Львові був частиною великої компанії (Софка, Андрій, Юрка). Серіал був поштовхом до того, аби почати ходити додому не в 10 вечора, як це з нами траплялося останнім часом на доброму-предоброму проекті, а перед 8-ою, аби встигати на вечірню серію.

По телику показали перші 2 сезони, але нам було явно мало, тому ми почали шукати продовження. І воно прийшло з інтернету :). Як виявилося, уже був відзнятий 4-ий сезон, тому попереду було багато-багато серій захопливого і моментами драматичного видовища. З серій які ми згадували, - це заложники в супермаркеті, коли тітонька, що взнала про зраду чоловіка (директора супермаркету), вирішила йому помститися, захопивши всіх покупців в заручники. От від тої серії реально рвало мізки. Багато різного було, смішного і печального, і почали ми памятати героїв по іменах :) ...

Сезон-5 явно натякає на сезон-6: закінчується весіллям Майка з... незрозуміло ким. Я кажу що це не Сьюзан, бо тоді це взагалі не Домогосподарки, Анна вирахувала що якщо був присутній колишій чоловік Сьюзан, то це вона наречена, а не Кетрін. Одним словом, кинули камінець інтриги у неспокійні душі поціновувачів. Великий мінус сезону - загадка, яка розгадувалася в першій же серії, і інші 23 просто треба було чекати, аби все сталося, як має бути. Не те. Ну і остання серія це взагалі трохи капець, бо по ходу всіх можна було пристрелити, але поганий герой вирішив зробити по всіх правилах дурних серіалів - пафосно і з розмахом, ну типу так, аби потім все в кінці не получилося і був хеппі енд :)

Ну але Домогосподарки це дуже типажний серіал. З масою ідей для роздумів і потужною філософією.  Якщо ви ще не з нами, то приєднуйтеся! ;) ( а чи будемо дивитися сезон-6 це ще питання, хоча майже і вирішене - не витримаємо без  того )

Пікнік-09. Утрьох

Комуністичні часи подарували нам гарні свята для трудящих - це мабуть останнє, за що ми щиро вдячні великому і нерушимому :). 1-2 травня - рай для лінивців, і ковток свіжого повітря для всіх тих, хто засидівся в офісі і ще не мав можливості насолодитися чарівною весною 2009. Чотири дні вихідних - з пятниці по понеділок прирівняли в тривалості тиждень робочий, і час відпочинку. І цим було гріх не скористатися.

Отже, сезон виходів на природу-09 оголошено відкритим! У "оновленому" складі, великою сімєю. Куди йти довго не вирішували - саме близько від нас Стрийський парк, туди і помандрували. Місцями навіть дивно, що люди в нас так мало відпочивають в парках. В межах міста взагалі мало-де можна відпочити, і, як не дивно, за кожним деревом люди не сидять. Звісно, не Долинський ліс, і потічка нема, аби похлюпатися. І машини десь там далеко чути. Але все решта - те, що треба - спражня весна, великі дерева, кропива, і жучки.

Олеся традиційно спала в колясці, поки ми їхали на місце, але далі спати відмовилася. А ви би спали якби навколо було стільки цікавого і нового, і ви на свіжому повітрі, під великим-великим дубом? Тому всі 3 години, що ми ховалися в траві, наша малявка активно спілкувалася, роззиралася, захотіла їсти, і отримала, що хотіла - минулого тижня ми купили слінг (для тих хто не знає - кусок матерії, що перекидається через плече, фіксується двома металічними кільцями, і утворює для дитини гамак - носите, як хочете - вертикально, горизонтально, спереду і за спиною. Дуже зручно, якщо потрібно дитину погодувати не в хаті - вмощується вона там дуже зручно, і закриває груди повністю, тому ніякої незручності чи дискомфорту. Виробники стверджують, що так дитина перебуває в анатомічно правильному положенні, ну десь так воно і виглядає), тому проблема з годуванням не виникло. Перше годування не в хаті :) Перший пікнік. Перший комар, який хотів залетіти в люльку. 

І взагалі, час коли татусь вдома доні мало випадає поспати - коли вдома, то вона використовує час по максимуму, аби насолодитися увагою обидвох батьків. Спимо хіба коли інтенсивно їдемо в колясці. Якщо зупиняємося - значить, щось цікаве, і треба роздивитися,  що саме :).

Наші досягнення за 2.5 місяці:

 - набрали майже 3 кг;

 - виросли на 10 см;

 - перехворіли нежитем, діатезом, нам прищемили пальчик замком від курточки і налякали всілякими болячками;

 - почали сміятися і інтонаційно відповідати, цілими реченнями, абзацами і диктантами;

 - голову тримаємо скільки нам хочеться, і коли нам хочеться, бо коли не хочеться, то не тримаємо - лінуємося;

 - перевертаємося на бочок і не терпимо лишатися самі, - спершу сваримося своїми дитячими словами, потім кричимо а на кінець плачемо так, аби сусіди чули.

Турботи першого місяця

Перший місяць ми росли в основному в хаті. Було ще доволі холодно, і на роботі якраз виникла затримка з зарплатою, тому покупка колясочки затримувалася. Зате в нас була колиска, яку ми купили давним давно (так-так, всі речі ми покупляли заздалегідь, не слухаючи хто там що казав - і, як і передбачали, поступили дуже правильно - тепер можливості піти щось купити, а тим більше разом, майже немає). Олеся гойдатися в колисці не дуже любить, тому функцію колисання ми відключили, поставивши колиску на стійку опору з 4-ох ніжок.

Грудне гродування було основною проблемою перших тижнів. Анну дуже боліли груди, які Олеся скусала ще в роддомі, під добрим і чуйним наглядом лікарів. А Олесіні апетити відповідали її великій стартовій вазі. Почали пробувати різні мазі і способи годування. Шукали молоковідсоктувач. Тут є де розгулятися, можемо дати рекомендації після того, як самі спробували. Молоковідсмоктувач можна купити самий простий за 20 грн - трубочка з резиновою грушою на кінці. Дієво, якщо це не надовго, бо все рівно пошкоджує ніжну шкіру. З мазей дуже дорогі не підійшли (Pure Lan), підійшов дешевший Бепантен. Але особлива подяка фірмі Філіпс і всім тим товарам для дітей, які вони випускають під торговою маркою Авент. Реально без їх накладок для годування, бутилочок і дурачків просто не обійтися - все зроблено максимально продумано, і вигідно відрізняється від всіх інших пропозицій, хоча і ціна не маленька. Але ми пробували дешевші аналоги, і коли спробували Авент, то усвідомили різницю. Анна і зараз використовує накладки - малявці вони зовсім не заважають, зате дуже сильно знімають неприємні відчуття і можливість пошкодження сосків.

З перших же днів ми перестали любити лікарів. На другий день після народження до нас завітала "патрульна" лікарка. Перевіряти, чи все ми з дитиною так робимо. По ходу та медсестра від нас мабуть молодша, і явно в неї ніколи не було дітей. Якраз коли вона прийшла Олеся собі солодко спала. Вона її розбурхала, і почала ставити на ноги, садити (дитині 5 день від народження!), потім слухати ... причому стробоскоп (чи як він там правильно називається) був холодний, і мала аж відсахнулася, коли вона його приставила до неї. Ну кому таке сподобається? - маленька, звісно, почала плакати і жалітися,а вона "а що це вона у вас така неспокійна"? - Хотілося реально виперти її з хати і придавити ногу дверима. Гадюка. Потім до нас приходила медсестра, і лікарка дільнична. Лікарка ще куди не йшло з першого погляду, але тільки з першого. Вигадала, що в малої невралгія, настоювали на візиті до невролога, і лякала, що треба буде щось пити. Звісно, нічого не підтвердилося. Їздили в роддом, обстежувалися в адекватних лікарів в стаціонарі. Взагалі до лікарів які лікують амбулаторно краще не потрапляти. Вони - суцільні теоретики, які не відчувають ніякої відповідальності за результати свого лікування - шось там приписали, і пішли ви собі додому, лікуватися. А потім доведіть що вам то приписав лікар, і все таке. Тут велика подяка рідній фірмі, яка має корпоративного лікаря, до якого можна завжди звернутися "в разі чого" і потрапити до лікарів, які знають свою справу. 

Довго і нудно ми чекали на зарплату, аби купити коляску. І нарешті це сталося. Готові були до астономічних сум в 4 - 6 тисяч гривень за нормальну коляску. Але все виявилося простіше. Чи то ми ще коляску з старих запасів купили, чи то вона не така знана фірма, і тому не деруть страшно - не знаю, але коляскою ми дуже задоволені. Польска фірма Coneco (по приколу читаємо як Конєко), - коляска-візочок, трансформер. Сама рама з колесами важить 10 кг, що дуже мало, як для колясок. Люлька - 3 кг. Візочок - порядку кілограма. Люлюка кріпиться в два положення - головою до вас і від вас. Коли вона знімається, то коляска складається пополам і фактично не займає місця в хаті. Всі 4 колеса - знімаються. Причому колеса - з надувними камерами, і насосом в додачу. Тому з прогулянки в хату заходити простіше простого - колеса знімаються на коридорі, відносяться в ванну митися. Люлька з малою заноситься в хату, а рама складається і ставиться в куточку (без колес вона важить порядку 5.5 кг). Ми відчули себе людьми! Велика сімейна прогулянка і нові можливості!!! В перший же день ми пішли гуляти - благо, погода дозволяла, і це було суперово! Можна іти разом в магазин, можна гуляти в парку, можна іти в гості, а головне - Олеся дуже любить гуляти. Фактично ми засинаємо ще на стадії, коли нас зносять сходами донизу. А далі інколи просинаємося, якщо хочемо повернутися, чи щось таке хитре зробити.

Ось так і почалася нова ера - з гулянням, швидким ростом, і всілякими першими проблемами. Зловили перший нежить, дуже сильно сопіли носиком, і дуже протестували, коли нам його мама чистила. Дуже не любимо шапочок - просто ненавидимо їх, і дуже гарно і мило навчилися їх скидати. А ще ми тримаємо голову з другого тижня. Ось якось взяли, і підняли її, і тримали набагато довше ніж положених 15 секунд на другому місяці. Несподівано рано почали перевертатися, крутити головою, видавати звуки і все таке. По ходу ми читаємо все на місяць наперед, аби знати, що ж очікувати від нашого карапуза ;). 

А ще ми дуже довго підбирали суміш для годування, і чого ми тільки не пробували! Хіп - почалася висипка, Нан гіпоалергенний - проблеми з травленням, Детолакт - вроді як тоже висипка, Гумана - дуже сильне відригування, Нутрілом - висипали в смітник, бо суміш дуже смерділа і не розчинялася нормально в воді, Малютка - почалися запори. Врешті решт ми вернулися на Детолакт. Мала доїдає не часто, але він їй набільше подобається, і вроді нічого зараз їй від нього нема. Хоча запори від останньої суміші довелося лікувати. Ще у нас були запрілості, бо надворі потепліло, а батареї все рівно продовжували жарити, і ми рятувалися як могли, тримали вікна - двері відкритими, але все рівно не рятувало. Підгузники тоже пробували кількох фірм - Памперси - не підійшли категорично, мала в них дуже запрівала, і від резиночок появилися червоні сліди. Хаггіс - використовували майже 2 тижні, але запрілості так і не проходили, незважаючи на крем. Ліберо - підійшли найкраще, і наші запрілості вже (тьху тьху тьху) майже в минулому.

Три тижні тому ми вже ходили в поліклініку. Лігво зла, чесне слово. Вже давно не репетував ні на кого, але тут довелося. Зайшли, - пусті коридори, все в краших традиціях убогих українських лікарень. Під сходами - одинока коляска, і нам, звісно, треба на самий верх - на 3 поверх. Пообзиралися - коляску лишати тупо - лікарня фактично в парку, хто не-будь заходить, бере коляску і аріведерчі - у нас ніхто ні за що відповідальності не несе. Ну ми довго не губилися, взяли коляску з обидвох сторін і винесли наверх. Зайшли в кабінет з малою, коляску лишили під дверима. І тут вривається вовкулака (читайте медсестра - істота не обтяжена інтелектом, але прагнуча крові), і починає вити (читайте кричати), що коляски в них лишають на першому поверсі. На резонні питання хто буде відповідальний якщо що, і де в них про це написано, виття не припинилося. Довелося і собі перекинутися вовкулакою :). Ще треба буде таки навідатися до їх завідуючої, бо того дня вона не була на робочому місці доступна (мабуть, втомилася від нічного полювання), і написати скаргу в міську раду - кажуть це більш дієво, і може реально вплинути на ситуацію. Лікарка тихенько сопіла собі, а потім почалося - рекомендація пити вітамін Д - тепер манічка така - всім діткам, які народилися зимою, і живуть в місті, виписують вітамін Д. Я ще зі школи знаю, що добова норма вітаміну виробляється за 15 хвилин перебування рук і обличчя на сонечку. Їх мабуть такого не вчили, от вони і пихають штучні вітаміни маленьким дітям - а потім треба буде лічити печінку, нирки і так далі... Стороння консультація підтвердил

а правоту наших міркувань - вітамін Д дуже легко передозувати, а вивести його з організму дитини фактично неможливо, і прирівнюється це наявності тяжких металів... Ну, ви зрозуміли - лікарів слухаємо, і робимо по свому, в обовязковому порядку. Далі лікарка дитину роздягнула, мала до неї шкірилася (бачили би ви цю посмішку!), вона її послухала, і почала одягати. Тут медсестра нагадалася, що вона має малу ще поважити і поміряти, і почала роздягати її знову! Тут мій терпець знову увірвався, і я сказав їй, що про це думаю. Мала, звісно, розплакалася - а вам би сподобалося якби вас вдягнули-роздягнули-вдягнули-роздягнули ? Ми твердо вирішили до них ходити не частіше, ніж треба, а деколи і рідше. Вони нас пробували лякати, що якщо ми не будемо ходити, то вони можуть подати на нас дані в соцзабез, і нам не будуть виплачувати допомогу :) ! Щиро потішили, можуть своїми 130 грн подавитися, хоча я і не уявляю як вони сконтакуються з Долинським соцзабезом, а в нас кожне відділення - то окрема держава, і окрема база даних. Чекати на ті гроші - це померти голодною смертю.

І наше головне досягнення першого місяця - ми почали посміхатися до мами і тата, з чого ми невимовно тішимося!!! 

Перші дні і хрестини (частина 2)

Р: Перший день після народження дався нам досить важко. По-перше він для нас був невіддільним від попереднього дня, адже спати не довелося. По-друге - нові обов’язки, до яких звикати не було коли. Чужих дітей в такому ніжному віці на руки брати страшно. Зі своєю дитиною якось все набагато легше, але все рівно дуже неприємно, коли вона плаче, а перший день малявки плачуть багато - все незнайомо, звуки голосні, світло яскраве, їсти вже треба самому, і в туалет ходити :)

Добре, що хоч з роддомом все було "ок" - в нас залишилися дуже позитивні враження - родзали чисті і гарно обладнані, персонал привітний, особливо якщо давати 10-20 грн після кожного візиту. Анну з малям поселили в двомісній кімнаті, з туалетом і душем. Я міг відвідувати їх кожного дня з 2 до 7 вечора, що і робив - зранку на роботу, ввечері - до сім’ї. Лікарі навідувалися часто, хоча деякі моменти нам все таки не сподобалися. Самий головний - на курсах нам твердо вбили в голову, що перші дні, навіть незважаючи на те, що грудного молока мало, дитина має наїдатися тими каплями, які є. На то ми і орієнтувалися - малявка просила їсти часто,Анна її часто прикладала до грудей. В результаті груди були геть чисто скусані, малявка була дуже голодна, постійно плакала, а ми не знали що робити. Лікарі ж казали що все ок, допоки одного дня не заявили - потрібно догодовувати. Ми були налаштовані категорично проти. Ну знаємо ми всі ваші історії про догодовування - а зараз будете рекомендувати суміш від фірми, яка вам за те платить гроші і все таке (в роддомі там конвеєр - від представника однієї фірми двері закриваються, і уже заходить інший :) ). Мабуть так ми би і впиралися, якби не простий, але дуже дієвий факт. Малявку зважили, і віддали Анні на годування. Вона довго і вперто до 3 годин часу шось собі смоктала, змушуючи маму морщитися від болі. А потім зважили ше раз, і наша донечка виявилася на 20 грам легшою... Но коментс, енергію затратила а нічого не наїлася. Тому почали догодовувати. 

А: Комент від мене - теорія про грудне вигодовування абсолютно і повністю відрізняється від практики. Варто наперед поговорити з знаючою людиною,яка має реальний досвід і може попередити про всі майбутні проблеми, а не з фанатичними мамочками, які нічого вам не розкажуть, тобто форумам тут довіряти не варто і літературі теж і навіть лікарю кандидату медичних наук на курсах в роддомі.

Р: Загалом ті дні пройшли швидко, і ми дуже чекали виписки з роддому - незважаючи на мороз і зиму надворі в палаті було дуже жарко, дуже сухо, і взагалі лікарня то є лікарня. В вівторок ми народилися, в пятницю ми вже їхали додому. Виписка пройшла цікаво - ми відмазалися від майже обовязкових фотографій і "веселої" процедури виписки, яка обходиться в 150-200 грн. Вийшли через чорний вхід, на радостях забули віддячити лікарці, яка мені виносила дитину :). А головний прикол - привізши фактично всі речі Анні і Олесі я забув привезти чоботи... тому виписували ми в тапочках :) - як казали санітарки таке трапляється дуже часто - діткам тати нічого не забувають, а от мамам... 

Перший день вдома тоже не з медом - суцільний хаос - кульки, бардак, і батьки приїхали. Дурдом. Втома. Але вже вдома, і все швидко нормалізується. Порозсовували кульки по шафах згрубша, провели батьків, видихнули з полегшенням - бо ми вже вдома. Провели першу ніч, досить неспокійно, бо просиналися вночі. Але вже краще, ніж в лікарні - можна допомогти один одному, підмінити. Перші дні акцент робився на одному - потрібно відпочити. Інакше дуже важко зберігати спокій і не впадати в паніку.

Пережили, оговталися, і нічого надзвичайного не трапилося. Трохи менше спати, трохи частіше вставати вночі (на нуль до того прохання не ділити, не ділиться :) ). Дуже багато прасування - і просто не уявляю що можна робити без машинки. Батьки в нас були тільки один день, а далі ми з гордістю можемо сказати, що опікувалися всім самі. Ошпарювали руки кипятком, коли робили малечі їсти, стирали руки від прання дрібних речей (поки не почали використовувати гумові рукавички), обпікалися праскою. Але воно того варте!

Хрестини

Вирішили довго з цим не затягувати. І на наступні ж вихідні після виписки з роддому вирішили робити хрестини. Так як з простором в нас дуже обмежено, то були тільки хресні з половинками, і ми. Навіть батьків не було. Допоки не хрестили доводилося кожного дня проводити малій процедуру зняття вроків, і фактично кожного дня щось та й зливалося. Я в принципі не схильний в такі речі вірити, але було що було. З якогось дня ми зрозуміли, що мала крім того дуже любить процедуру - вона почала реагувати на звук стаканів, і води, яку переливають. 

Приготування до хрестин багато не зайняло - все по мінімуму. Купили гарнюній біленький костюмчик - з платтячком, рукавичками і пінетками - все, як і положено на хрестини. День видався сонячний і гарний, як і день народження. Так багато людей в хаті малеча ще не бачила, але гарно реагувала на вуйків і вуйн і на хресних. Перші ознаки соціальності :)

Далі таксі і короткий переїзд в церкву (від нас іти 15 хвилин, але з малою дитиною не находишся). Хрестини в нас були паралельні ще з однією парою - і майже всі присутні були з їх сторони - хрестили хлопчика. Вкотре переконалися, що стандартні процедури дуже залежать від священика і церкви - хрестини були доволі довгі, з цікавими моментами, з обливанням водою і помазанням. Думали маленька буде плакати, але вони трималися молодцями і ні наша Олеся ні чужий Максимко не видали ні звуку за всю майже 40-а хвилинну процедуру. Ну ось, так ми і назвалися офіційно Олесею. Імя ми давно вибрали, якби хлопчик - був би Тарасиком. Звісно, вибирали імена українські, не дуже часто вживані, які би нам подобалися по звучання, і гарно пасували до по-батькові: Олеся Романівна ;)

Гарно провели час за недовгим застіллям, Софійка нам облила півстіни підливкою (ну мусів я це згадати :) ), а далі ми почали рости.