Перші дні і хрестини (частина 2)

Р: Перший день після народження дався нам досить важко. По-перше він для нас був невіддільним від попереднього дня, адже спати не довелося. По-друге - нові обов’язки, до яких звикати не було коли. Чужих дітей в такому ніжному віці на руки брати страшно. Зі своєю дитиною якось все набагато легше, але все рівно дуже неприємно, коли вона плаче, а перший день малявки плачуть багато - все незнайомо, звуки голосні, світло яскраве, їсти вже треба самому, і в туалет ходити :)

Добре, що хоч з роддомом все було "ок" - в нас залишилися дуже позитивні враження - родзали чисті і гарно обладнані, персонал привітний, особливо якщо давати 10-20 грн після кожного візиту. Анну з малям поселили в двомісній кімнаті, з туалетом і душем. Я міг відвідувати їх кожного дня з 2 до 7 вечора, що і робив - зранку на роботу, ввечері - до сім’ї. Лікарі навідувалися часто, хоча деякі моменти нам все таки не сподобалися. Самий головний - на курсах нам твердо вбили в голову, що перші дні, навіть незважаючи на те, що грудного молока мало, дитина має наїдатися тими каплями, які є. На то ми і орієнтувалися - малявка просила їсти часто,Анна її часто прикладала до грудей. В результаті груди були геть чисто скусані, малявка була дуже голодна, постійно плакала, а ми не знали що робити. Лікарі ж казали що все ок, допоки одного дня не заявили - потрібно догодовувати. Ми були налаштовані категорично проти. Ну знаємо ми всі ваші історії про догодовування - а зараз будете рекомендувати суміш від фірми, яка вам за те платить гроші і все таке (в роддомі там конвеєр - від представника однієї фірми двері закриваються, і уже заходить інший :) ). Мабуть так ми би і впиралися, якби не простий, але дуже дієвий факт. Малявку зважили, і віддали Анні на годування. Вона довго і вперто до 3 годин часу шось собі смоктала, змушуючи маму морщитися від болі. А потім зважили ше раз, і наша донечка виявилася на 20 грам легшою... Но коментс, енергію затратила а нічого не наїлася. Тому почали догодовувати. 

А: Комент від мене - теорія про грудне вигодовування абсолютно і повністю відрізняється від практики. Варто наперед поговорити з знаючою людиною,яка має реальний досвід і може попередити про всі майбутні проблеми, а не з фанатичними мамочками, які нічого вам не розкажуть, тобто форумам тут довіряти не варто і літературі теж і навіть лікарю кандидату медичних наук на курсах в роддомі.

Р: Загалом ті дні пройшли швидко, і ми дуже чекали виписки з роддому - незважаючи на мороз і зиму надворі в палаті було дуже жарко, дуже сухо, і взагалі лікарня то є лікарня. В вівторок ми народилися, в пятницю ми вже їхали додому. Виписка пройшла цікаво - ми відмазалися від майже обовязкових фотографій і "веселої" процедури виписки, яка обходиться в 150-200 грн. Вийшли через чорний вхід, на радостях забули віддячити лікарці, яка мені виносила дитину :). А головний прикол - привізши фактично всі речі Анні і Олесі я забув привезти чоботи... тому виписували ми в тапочках :) - як казали санітарки таке трапляється дуже часто - діткам тати нічого не забувають, а от мамам... 

Перший день вдома тоже не з медом - суцільний хаос - кульки, бардак, і батьки приїхали. Дурдом. Втома. Але вже вдома, і все швидко нормалізується. Порозсовували кульки по шафах згрубша, провели батьків, видихнули з полегшенням - бо ми вже вдома. Провели першу ніч, досить неспокійно, бо просиналися вночі. Але вже краще, ніж в лікарні - можна допомогти один одному, підмінити. Перші дні акцент робився на одному - потрібно відпочити. Інакше дуже важко зберігати спокій і не впадати в паніку.

Пережили, оговталися, і нічого надзвичайного не трапилося. Трохи менше спати, трохи частіше вставати вночі (на нуль до того прохання не ділити, не ділиться :) ). Дуже багато прасування - і просто не уявляю що можна робити без машинки. Батьки в нас були тільки один день, а далі ми з гордістю можемо сказати, що опікувалися всім самі. Ошпарювали руки кипятком, коли робили малечі їсти, стирали руки від прання дрібних речей (поки не почали використовувати гумові рукавички), обпікалися праскою. Але воно того варте!

Хрестини

Вирішили довго з цим не затягувати. І на наступні ж вихідні після виписки з роддому вирішили робити хрестини. Так як з простором в нас дуже обмежено, то були тільки хресні з половинками, і ми. Навіть батьків не було. Допоки не хрестили доводилося кожного дня проводити малій процедуру зняття вроків, і фактично кожного дня щось та й зливалося. Я в принципі не схильний в такі речі вірити, але було що було. З якогось дня ми зрозуміли, що мала крім того дуже любить процедуру - вона почала реагувати на звук стаканів, і води, яку переливають. 

Приготування до хрестин багато не зайняло - все по мінімуму. Купили гарнюній біленький костюмчик - з платтячком, рукавичками і пінетками - все, як і положено на хрестини. День видався сонячний і гарний, як і день народження. Так багато людей в хаті малеча ще не бачила, але гарно реагувала на вуйків і вуйн і на хресних. Перші ознаки соціальності :)

Далі таксі і короткий переїзд в церкву (від нас іти 15 хвилин, але з малою дитиною не находишся). Хрестини в нас були паралельні ще з однією парою - і майже всі присутні були з їх сторони - хрестили хлопчика. Вкотре переконалися, що стандартні процедури дуже залежать від священика і церкви - хрестини були доволі довгі, з цікавими моментами, з обливанням водою і помазанням. Думали маленька буде плакати, але вони трималися молодцями і ні наша Олеся ні чужий Максимко не видали ні звуку за всю майже 40-а хвилинну процедуру. Ну ось, так ми і назвалися офіційно Олесею. Імя ми давно вибрали, якби хлопчик - був би Тарасиком. Звісно, вибирали імена українські, не дуже часто вживані, які би нам подобалися по звучання, і гарно пасували до по-батькові: Олеся Романівна ;)

Гарно провели час за недовгим застіллям, Софійка нам облила півстіни підливкою (ну мусів я це згадати :) ), а далі ми почали рости.