Турботи першого місяця

Перший місяць ми росли в основному в хаті. Було ще доволі холодно, і на роботі якраз виникла затримка з зарплатою, тому покупка колясочки затримувалася. Зате в нас була колиска, яку ми купили давним давно (так-так, всі речі ми покупляли заздалегідь, не слухаючи хто там що казав - і, як і передбачали, поступили дуже правильно - тепер можливості піти щось купити, а тим більше разом, майже немає). Олеся гойдатися в колисці не дуже любить, тому функцію колисання ми відключили, поставивши колиску на стійку опору з 4-ох ніжок.

Грудне гродування було основною проблемою перших тижнів. Анну дуже боліли груди, які Олеся скусала ще в роддомі, під добрим і чуйним наглядом лікарів. А Олесіні апетити відповідали її великій стартовій вазі. Почали пробувати різні мазі і способи годування. Шукали молоковідсоктувач. Тут є де розгулятися, можемо дати рекомендації після того, як самі спробували. Молоковідсмоктувач можна купити самий простий за 20 грн - трубочка з резиновою грушою на кінці. Дієво, якщо це не надовго, бо все рівно пошкоджує ніжну шкіру. З мазей дуже дорогі не підійшли (Pure Lan), підійшов дешевший Бепантен. Але особлива подяка фірмі Філіпс і всім тим товарам для дітей, які вони випускають під торговою маркою Авент. Реально без їх накладок для годування, бутилочок і дурачків просто не обійтися - все зроблено максимально продумано, і вигідно відрізняється від всіх інших пропозицій, хоча і ціна не маленька. Але ми пробували дешевші аналоги, і коли спробували Авент, то усвідомили різницю. Анна і зараз використовує накладки - малявці вони зовсім не заважають, зате дуже сильно знімають неприємні відчуття і можливість пошкодження сосків.

З перших же днів ми перестали любити лікарів. На другий день після народження до нас завітала "патрульна" лікарка. Перевіряти, чи все ми з дитиною так робимо. По ходу та медсестра від нас мабуть молодша, і явно в неї ніколи не було дітей. Якраз коли вона прийшла Олеся собі солодко спала. Вона її розбурхала, і почала ставити на ноги, садити (дитині 5 день від народження!), потім слухати ... причому стробоскоп (чи як він там правильно називається) був холодний, і мала аж відсахнулася, коли вона його приставила до неї. Ну кому таке сподобається? - маленька, звісно, почала плакати і жалітися,а вона "а що це вона у вас така неспокійна"? - Хотілося реально виперти її з хати і придавити ногу дверима. Гадюка. Потім до нас приходила медсестра, і лікарка дільнична. Лікарка ще куди не йшло з першого погляду, але тільки з першого. Вигадала, що в малої невралгія, настоювали на візиті до невролога, і лякала, що треба буде щось пити. Звісно, нічого не підтвердилося. Їздили в роддом, обстежувалися в адекватних лікарів в стаціонарі. Взагалі до лікарів які лікують амбулаторно краще не потрапляти. Вони - суцільні теоретики, які не відчувають ніякої відповідальності за результати свого лікування - шось там приписали, і пішли ви собі додому, лікуватися. А потім доведіть що вам то приписав лікар, і все таке. Тут велика подяка рідній фірмі, яка має корпоративного лікаря, до якого можна завжди звернутися "в разі чого" і потрапити до лікарів, які знають свою справу. 

Довго і нудно ми чекали на зарплату, аби купити коляску. І нарешті це сталося. Готові були до астономічних сум в 4 - 6 тисяч гривень за нормальну коляску. Але все виявилося простіше. Чи то ми ще коляску з старих запасів купили, чи то вона не така знана фірма, і тому не деруть страшно - не знаю, але коляскою ми дуже задоволені. Польска фірма Coneco (по приколу читаємо як Конєко), - коляска-візочок, трансформер. Сама рама з колесами важить 10 кг, що дуже мало, як для колясок. Люлька - 3 кг. Візочок - порядку кілограма. Люлюка кріпиться в два положення - головою до вас і від вас. Коли вона знімається, то коляска складається пополам і фактично не займає місця в хаті. Всі 4 колеса - знімаються. Причому колеса - з надувними камерами, і насосом в додачу. Тому з прогулянки в хату заходити простіше простого - колеса знімаються на коридорі, відносяться в ванну митися. Люлька з малою заноситься в хату, а рама складається і ставиться в куточку (без колес вона важить порядку 5.5 кг). Ми відчули себе людьми! Велика сімейна прогулянка і нові можливості!!! В перший же день ми пішли гуляти - благо, погода дозволяла, і це було суперово! Можна іти разом в магазин, можна гуляти в парку, можна іти в гості, а головне - Олеся дуже любить гуляти. Фактично ми засинаємо ще на стадії, коли нас зносять сходами донизу. А далі інколи просинаємося, якщо хочемо повернутися, чи щось таке хитре зробити.

Ось так і почалася нова ера - з гулянням, швидким ростом, і всілякими першими проблемами. Зловили перший нежить, дуже сильно сопіли носиком, і дуже протестували, коли нам його мама чистила. Дуже не любимо шапочок - просто ненавидимо їх, і дуже гарно і мило навчилися їх скидати. А ще ми тримаємо голову з другого тижня. Ось якось взяли, і підняли її, і тримали набагато довше ніж положених 15 секунд на другому місяці. Несподівано рано почали перевертатися, крутити головою, видавати звуки і все таке. По ходу ми читаємо все на місяць наперед, аби знати, що ж очікувати від нашого карапуза ;). 

А ще ми дуже довго підбирали суміш для годування, і чого ми тільки не пробували! Хіп - почалася висипка, Нан гіпоалергенний - проблеми з травленням, Детолакт - вроді як тоже висипка, Гумана - дуже сильне відригування, Нутрілом - висипали в смітник, бо суміш дуже смерділа і не розчинялася нормально в воді, Малютка - почалися запори. Врешті решт ми вернулися на Детолакт. Мала доїдає не часто, але він їй набільше подобається, і вроді нічого зараз їй від нього нема. Хоча запори від останньої суміші довелося лікувати. Ще у нас були запрілості, бо надворі потепліло, а батареї все рівно продовжували жарити, і ми рятувалися як могли, тримали вікна - двері відкритими, але все рівно не рятувало. Підгузники тоже пробували кількох фірм - Памперси - не підійшли категорично, мала в них дуже запрівала, і від резиночок появилися червоні сліди. Хаггіс - використовували майже 2 тижні, але запрілості так і не проходили, незважаючи на крем. Ліберо - підійшли найкраще, і наші запрілості вже (тьху тьху тьху) майже в минулому.

Три тижні тому ми вже ходили в поліклініку. Лігво зла, чесне слово. Вже давно не репетував ні на кого, але тут довелося. Зайшли, - пусті коридори, все в краших традиціях убогих українських лікарень. Під сходами - одинока коляска, і нам, звісно, треба на самий верх - на 3 поверх. Пообзиралися - коляску лишати тупо - лікарня фактично в парку, хто не-будь заходить, бере коляску і аріведерчі - у нас ніхто ні за що відповідальності не несе. Ну ми довго не губилися, взяли коляску з обидвох сторін і винесли наверх. Зайшли в кабінет з малою, коляску лишили під дверима. І тут вривається вовкулака (читайте медсестра - істота не обтяжена інтелектом, але прагнуча крові), і починає вити (читайте кричати), що коляски в них лишають на першому поверсі. На резонні питання хто буде відповідальний якщо що, і де в них про це написано, виття не припинилося. Довелося і собі перекинутися вовкулакою :). Ще треба буде таки навідатися до їх завідуючої, бо того дня вона не була на робочому місці доступна (мабуть, втомилася від нічного полювання), і написати скаргу в міську раду - кажуть це більш дієво, і може реально вплинути на ситуацію. Лікарка тихенько сопіла собі, а потім почалося - рекомендація пити вітамін Д - тепер манічка така - всім діткам, які народилися зимою, і живуть в місті, виписують вітамін Д. Я ще зі школи знаю, що добова норма вітаміну виробляється за 15 хвилин перебування рук і обличчя на сонечку. Їх мабуть такого не вчили, от вони і пихають штучні вітаміни маленьким дітям - а потім треба буде лічити печінку, нирки і так далі... Стороння консультація підтвердил

а правоту наших міркувань - вітамін Д дуже легко передозувати, а вивести його з організму дитини фактично неможливо, і прирівнюється це наявності тяжких металів... Ну, ви зрозуміли - лікарів слухаємо, і робимо по свому, в обовязковому порядку. Далі лікарка дитину роздягнула, мала до неї шкірилася (бачили би ви цю посмішку!), вона її послухала, і почала одягати. Тут медсестра нагадалася, що вона має малу ще поважити і поміряти, і почала роздягати її знову! Тут мій терпець знову увірвався, і я сказав їй, що про це думаю. Мала, звісно, розплакалася - а вам би сподобалося якби вас вдягнули-роздягнули-вдягнули-роздягнули ? Ми твердо вирішили до них ходити не частіше, ніж треба, а деколи і рідше. Вони нас пробували лякати, що якщо ми не будемо ходити, то вони можуть подати на нас дані в соцзабез, і нам не будуть виплачувати допомогу :) ! Щиро потішили, можуть своїми 130 грн подавитися, хоча я і не уявляю як вони сконтакуються з Долинським соцзабезом, а в нас кожне відділення - то окрема держава, і окрема база даних. Чекати на ті гроші - це померти голодною смертю.

І наше головне досягнення першого місяця - ми почали посміхатися до мами і тата, з чого ми невимовно тішимося!!!