ПРО КАКТУСИ

Пам’ятається, якось раніше я виставляла на блог фотки своїх кактусів, так от, пропоную частину№2 ;). Кактуси підросли і їм стало тісно в одному горщечку, тому я їх розсадила по, тепер уже, окремих домівках :). Багато місця - багато можливості для росту і розвитку. Тепер у мене плантація, а співробітникам не терпиться розпочати бізнес зі сплавляння кактусів, деякі навіть грозились зробити розсилку по серву під час моєї відпустки :). Але я їх нікому не віддам ;).
А Світлана Г. купила собі теж чудненький вазоночок, правда ми не пам’ятаємо, як його обзивати - назва, чуть не матюк ;), тому хто впізнає, кажіть :).

Насолоджуйтесь спогляданням нашого зеленого куточка :).

Кінг: майстер жанру

Субота пройшла під знаком Стівена Кінга і його "Зони покриття" (Stephen King "Cell"). З часу, коли я останній раз читав Кінга, пройшов десь мабуть рік, може більше. З того, що найбільше пам’ятається – безперечно "Мізері". Кінг пише так, що відірватися неможливо, якщо тобі подобається і ти це сприймаєш. Я в захваті від його брутальної правдивості, переплетеної з вигадкою, і власного світу Кінга. В анотації до "Зони покриття" Любко Дереш написав, що Кінгові треба вірити, пускати його створений світ до себе в мозок, і тоді не буде враження, що ти читаєш – ти будеш жити в новій реальності.

Сюжет – в стилі Кінга. Одного дня всі мобільні телефони отримують Імпульс, і кожен, хто користується мобільником, отримує витерті мізки в подарунок. Іронія і жах полягає в тому, що коли перші жертви починають демонструвати всю свою оголену сутність, що роблять інші? Правильно, хапаються за мобільник, аби попередити рідних чи друзів. Відчуваєте градус сюжету? Перших сторінок 20 це опис надзвичайної руйнівної сили людини-без-мізків. Але Кінг не примітивіст, він вміє описати так, щоб заінтригувати і не надоїсти. Сюжет не зводиться до винищення мобілоїдів, а плавно переходить в область опису їх телепатичних здібностей і колективного розуму.

Для себе я почерпнув цікавий варіант можливого шляху розвитку людства. Ми еволюціонували в напрямку індивідуальності і вербального спілкування (мовою). А могли ж еволюціонувати як зграя, і спілкуватися телепатично. Реально? – Так, якщо прочитаєте "Зону покриття". Я вже читав десь недавно, що людина втратила свою первинну здатність відчувати інших людей. Не остаточно, деколи людині сняться віщі сні, і вона відчуває, коли хтось з рідних попадає в халепу. Але це не той рівень, що був колись, не колективний розум, якому людина могла підчинятися в колективі собі подібних. Кінг вдало роздмухує уяву показуючи в людині первісне і лихе, первісне і незвичне для нас.

А ще – персонажі, до яких проникаєшся повагою з перших сторінок знайомства. Люди з їх проблемами, недостатками, і простими героїчними рішеннями. Якщо вам подобається реаліті шоу, Кінг для вас.

Обсяг: 420 сторінок. Час на прочитання (мій власний): 7 годин.

День фірми 07 в деталях

Отже, СофтСерв Дей 07.
Почнемо з попередньої підготовки. Цього року наш ХР (хюман ресурсес) відділ явно старався. Від них приходили напівбожевільні емейли напівдитячого змісту, як то "гаряче свято" і т.д. Не знаю відколи ми перейшли на усю-сю рівень комунікації, але мабуть за цим легко приховати непрофесіоналізм. Особливий перл випав на наш емейл, коли стало зрозуміло, що дощ буде, і сонячного дня фірми не получиться. ХР відреагував на славу - "погода готує нам мокрий сюрприз... працюємо над тим, аби вирішити цю проблему". Можна, звичайно, сприйняти це просто, а можна придертися. Я волію придертися, бо довершувався твір фразою "не забудьте поросолю". Поросолі в мене не водяться, тому я обідився :).
Прийшли, запізнившись на 10 хвилин, бо знали, що в 9:30 ніхто не виїде. Навіщо збирати людей на 9, декларувати виїзд в 9:30, і маринувати всіх ще довше півгодини? І ДАІ, яке мало нас супроводжувати, не вирішило проблеми - чекали всі. Так сяк доїхали, з піт стопом посередині дороги, добре хоч так, а не пішки. Настрій поки навіювала погода - вночі пройшовся буревій, дерева поломані, вітер, дощ... але святковий настрій ще не вивітрився.
Приїзд. Люди зрозуміло що хочуть зігрітися. Про гарячі напої ми забули зразу, хоча за 2 дні можна було поміняти пиво на чай, але все таки було пиво, дуже непопулярне за дощової погоди. Далі - веселіше. На столах - холодні закуски, і водичка - негазована сумнівної марки, і газована тієї ж марки з ... грейпфрутовим смаком. Бюся об заклад ніхто з вас такої водички не пє, бо на грейпфрутовий сік тре бути любителем, а на воду з цим дивним гіркувато приторним смаком тре шукати справжнього гурмана. Цю водичку хіба в витверезниках давати, чи людей до памяті приводити.
Люди після чекання в автобусах уже щось би і перекусили. А тут ще і якусь їду почали розносити, напівтеплу, але вже - котлетка з чимось (забув з чим)... Відразу стало зрозуміло, що всі організаторські штучки з відповідальними особами, офіціантами і карточками коту під хвіст, бо добитися хоч якогось обслуговування було нереально. Офіціантка бігала з одним підносом марафон в 150 метрів до своєї бази, обслуговувала кілька палаток, і взагалі думала, що вона тут робить, в таку погоду. На 20 людей порції несли хвилин 30, поки перші зїли, останні ще і не дочекалися. І головне - на столі, під столом і в найближчих кущах не було ні граму вина, горілки чи інших спиртних напоїв. Про це ми не раз говорили на мітингах, що це може стати проблемою, нас переконали - організатори про все подбали. Не знаю, до речі, де вони ховалися, могли би і поінтересуватися, як справи в тіму. Почалося типово українське "вибивання". Хлопці пішли, принесли трохи горілки, трохи вина. Першу годину в нас постійно була 1 бутилка, на всіх 20 з гаком людей. Цідили, міряли, випивали, і йшли шукати наступну.
Ніхто не хотів напитися - хотілося зігрітися. Ми каталися на роликах, не зважаючи на погоду. Падали в воду, мокли, але веселилися. Програму свята скоротили до мінімуму. Набла не розважала на пляжі, хоч могли би порозважати зі сцени, топ менеджмент був дуже серйозний в своїх промовах, і виправдовував дощ, хоч всі дорослі люди, і просто хотіли привітання зі святом, це буває раз в рік. В кінці кінців десь прорвало блокаду спиртних напоїв, і на нас звалилася ціла партія. Правда, до того часу більшість людей впилася. Тут же виявився приємний сюрприз - ті напівхолодні порції, що носили в 12 годині, виявилися обідом, анонсованим на 2 годину, відповідно всі щасливчики, які поїли зранку, оголошувалися офіційно голодними до шашликів... Ну тут не обійшлося без українського таланту - в кого були на руках ще талони обідів, ішли і вибивали собі їду.
Яке враження залишилося від цього хаосу? Намагався ні на кого не наїхати, не звертати уваги, і сподіватися, що всіх чудо організаторів добре відшмагають на наступний робочий день.
Вечір пройшов організовано - з концертом чудненької СофтСервівської групи, і Тартака. Скажу відразу - звук був настільки приглушений, що навіть знайомі мені слова пісень Тартака розібрати я не міг. Що вже казати про доморошену групу. Всі, звісно, під неї скакали і веселилися, градус в свята просто був високий. Але що вони співали, якщо можна назвати співом плямкання в мікрофон, постійне випадання з ритму і неправильні вступи, розібрати не можна було навіть по губах, бо їх затуляв мікрофон. Головне, що виконавці залишилися задоволені, і аби не зазвіздилися :)
Тартак відпрацював як має бути - півтора години їх програма, плюс пісні на замовлення. Скакали, пищали, і попадали на фотки... Про це окрема мова.
Загальна фотка перетворилася з приємного веселого процесу в каторгу для фотографа і учасників фото. Постійте поусміхайтеся під дощем, на вітрі, прямо на берегу озера хвилин 10. Сумнівне задоволення. Але що гірше - фотки в процесі свята, коли люди розслабилися, і відірвалися. Хто кого мацав, за що тримався, де лежав, який прищик здер - все зазняли крупним планом і виклали на загальнодоступному сервері. Без цензури, без елементарної поваги. Мене пронесло і ніде не засвітився (щоб самому стидно було), але за деяких людей можна почервоніти. Я би робив скандал, якби мене це зачіпило, а так просто зроблю висновок, що в нас не розуміють що таке відпочинок і приватне життя.
Оце мабуть і все. Я був задоволений сісти в автобус після концерту, там було сухо, тихо, і на диво організовано. Горло мене ще боліло 3 дня, добре що не підхопив запалення. Погуляли так погуляли...

Відпустка в фотографіях

Хоча 4 з 7 днів відпустки був дощ, пройшла вона на ура. Вирішили дуже багато домашньо сімейних справ, а також (УРА!) здали на права. В середу будемо мати "шкуринки" на руках, з чим можете мене привітати (і Анну теж!). Серед іншого це дачно-грядкові клопоти, як то обірвати смородину, агрус, вишні, практикування водінню (тут окрема подяка Петрику за проявлену хоробрість, витривалість і терплячість :) ), не можу не розказати історію як я в дощ їхав по дорозі на компресорну станцію. Там в принципі люди і машини не водяться, а от нам попалася тітонька на велосипеді. Я чесно намагався її обїхати, але так як я водій - дуже початківець, то накрив її справжньою океанською хвилею :). А так як дорога тупикова, то після того довелося їхати тітоньці назустріч. Мені було дуже соромно, довелося опускати сонцезахисний капелюшок, аби не бачити лютих тітонькиних очей :). Зуть
Ага, ще їздили в Франківськ на "Трансформери", кульне кіно, троха дитяче, але це ж кіно для фанатів мультика, яким я точно являвся (чи юся). Спецефекти не дають скучати, Оптімус Найкращий найкращим і залишився, хоча трохи жорстокий і недбало відноситься до своїх пілдлеглих. Зате коли супер наворочений агент зняв сорочку, а там значок супермена, з лого його відділу, то це було прикольно, прям по аналогії до наших СофтСервівських футболок. Про СофтСерв дей 07 напишу окремо, надто багато критики, аби втискати в цю статтю :).
Добре дома, і гарно:Вчора був самий сонячний, теплий і останній день нашої відпустки. Ми встигли сходити на дачу до Анни, де нам не довелося нічого збирати, бо нічого не було :) Зате гарно прогулялися і наїлися малиниА ввечері важкого трудового дня ми активно наздоганяли те, що прогавили в дощ - загаряли, і їздили на річку у Вигоду з Петриком. Згадували про малу-Надю, дзвонили їй на моб, і милувалися заходом сонця за не менш мальовничу вигодську гору
Матриця і її спецефекти ховаються порівняно з фотками вище :). Трохи підсмажилися на сонечку, а позитивного настрою набралися хоч відбавляй ;)
До наступної відпустки 2 місяця, починаю рахувати дні...

Анна, Петрик, я - на пікніку

Всім привіт! Не подумайте, що я взяв відпустку - вона тільки через тиждень, але сайт у відпустку не йде :) Просто руки не доходять написати, тому викладу свіженьких фоток, хай вони самі все розкажуть
Ще треба від Петьки дістати фотки шашлика, який був просто ням-ням!