День фірми 07 в деталях

Отже, СофтСерв Дей 07.
Почнемо з попередньої підготовки. Цього року наш ХР (хюман ресурсес) відділ явно старався. Від них приходили напівбожевільні емейли напівдитячого змісту, як то "гаряче свято" і т.д. Не знаю відколи ми перейшли на усю-сю рівень комунікації, але мабуть за цим легко приховати непрофесіоналізм. Особливий перл випав на наш емейл, коли стало зрозуміло, що дощ буде, і сонячного дня фірми не получиться. ХР відреагував на славу - "погода готує нам мокрий сюрприз... працюємо над тим, аби вирішити цю проблему". Можна, звичайно, сприйняти це просто, а можна придертися. Я волію придертися, бо довершувався твір фразою "не забудьте поросолю". Поросолі в мене не водяться, тому я обідився :).
Прийшли, запізнившись на 10 хвилин, бо знали, що в 9:30 ніхто не виїде. Навіщо збирати людей на 9, декларувати виїзд в 9:30, і маринувати всіх ще довше півгодини? І ДАІ, яке мало нас супроводжувати, не вирішило проблеми - чекали всі. Так сяк доїхали, з піт стопом посередині дороги, добре хоч так, а не пішки. Настрій поки навіювала погода - вночі пройшовся буревій, дерева поломані, вітер, дощ... але святковий настрій ще не вивітрився.
Приїзд. Люди зрозуміло що хочуть зігрітися. Про гарячі напої ми забули зразу, хоча за 2 дні можна було поміняти пиво на чай, але все таки було пиво, дуже непопулярне за дощової погоди. Далі - веселіше. На столах - холодні закуски, і водичка - негазована сумнівної марки, і газована тієї ж марки з ... грейпфрутовим смаком. Бюся об заклад ніхто з вас такої водички не пє, бо на грейпфрутовий сік тре бути любителем, а на воду з цим дивним гіркувато приторним смаком тре шукати справжнього гурмана. Цю водичку хіба в витверезниках давати, чи людей до памяті приводити.
Люди після чекання в автобусах уже щось би і перекусили. А тут ще і якусь їду почали розносити, напівтеплу, але вже - котлетка з чимось (забув з чим)... Відразу стало зрозуміло, що всі організаторські штучки з відповідальними особами, офіціантами і карточками коту під хвіст, бо добитися хоч якогось обслуговування було нереально. Офіціантка бігала з одним підносом марафон в 150 метрів до своєї бази, обслуговувала кілька палаток, і взагалі думала, що вона тут робить, в таку погоду. На 20 людей порції несли хвилин 30, поки перші зїли, останні ще і не дочекалися. І головне - на столі, під столом і в найближчих кущах не було ні граму вина, горілки чи інших спиртних напоїв. Про це ми не раз говорили на мітингах, що це може стати проблемою, нас переконали - організатори про все подбали. Не знаю, до речі, де вони ховалися, могли би і поінтересуватися, як справи в тіму. Почалося типово українське "вибивання". Хлопці пішли, принесли трохи горілки, трохи вина. Першу годину в нас постійно була 1 бутилка, на всіх 20 з гаком людей. Цідили, міряли, випивали, і йшли шукати наступну.
Ніхто не хотів напитися - хотілося зігрітися. Ми каталися на роликах, не зважаючи на погоду. Падали в воду, мокли, але веселилися. Програму свята скоротили до мінімуму. Набла не розважала на пляжі, хоч могли би порозважати зі сцени, топ менеджмент був дуже серйозний в своїх промовах, і виправдовував дощ, хоч всі дорослі люди, і просто хотіли привітання зі святом, це буває раз в рік. В кінці кінців десь прорвало блокаду спиртних напоїв, і на нас звалилася ціла партія. Правда, до того часу більшість людей впилася. Тут же виявився приємний сюрприз - ті напівхолодні порції, що носили в 12 годині, виявилися обідом, анонсованим на 2 годину, відповідно всі щасливчики, які поїли зранку, оголошувалися офіційно голодними до шашликів... Ну тут не обійшлося без українського таланту - в кого були на руках ще талони обідів, ішли і вибивали собі їду.
Яке враження залишилося від цього хаосу? Намагався ні на кого не наїхати, не звертати уваги, і сподіватися, що всіх чудо організаторів добре відшмагають на наступний робочий день.
Вечір пройшов організовано - з концертом чудненької СофтСервівської групи, і Тартака. Скажу відразу - звук був настільки приглушений, що навіть знайомі мені слова пісень Тартака розібрати я не міг. Що вже казати про доморошену групу. Всі, звісно, під неї скакали і веселилися, градус в свята просто був високий. Але що вони співали, якщо можна назвати співом плямкання в мікрофон, постійне випадання з ритму і неправильні вступи, розібрати не можна було навіть по губах, бо їх затуляв мікрофон. Головне, що виконавці залишилися задоволені, і аби не зазвіздилися :)
Тартак відпрацював як має бути - півтора години їх програма, плюс пісні на замовлення. Скакали, пищали, і попадали на фотки... Про це окрема мова.
Загальна фотка перетворилася з приємного веселого процесу в каторгу для фотографа і учасників фото. Постійте поусміхайтеся під дощем, на вітрі, прямо на берегу озера хвилин 10. Сумнівне задоволення. Але що гірше - фотки в процесі свята, коли люди розслабилися, і відірвалися. Хто кого мацав, за що тримався, де лежав, який прищик здер - все зазняли крупним планом і виклали на загальнодоступному сервері. Без цензури, без елементарної поваги. Мене пронесло і ніде не засвітився (щоб самому стидно було), але за деяких людей можна почервоніти. Я би робив скандал, якби мене це зачіпило, а так просто зроблю висновок, що в нас не розуміють що таке відпочинок і приватне життя.
Оце мабуть і все. Я був задоволений сісти в автобус після концерту, там було сухо, тихо, і на диво організовано. Горло мене ще боліло 3 дня, добре що не підхопив запалення. Погуляли так погуляли...