А ТЕПЕР ПРО ДН :)

Нарешті про ДН. Це теж круто :).
Покажу вам фотки роб місця і квітів, квітів, квітів.
Це теж дуже гарно і неспдівано, якщо порівняти з минулим роком :). Минулого року в цей день я поверталась з дітьми з Німеччини, а Роман був у Штатах. Цього року все зовсім по іншому :). Всі вдома і ніхто нікуди не поїхав :).
Так от, вчора вчночі я взагалі не могла спати, чи то від жари, чи в очікуванні свята ;). Але коли проснулась, то на мене чекала неспдіванка від Софійки, мами і тата :) - і саме прикольне це листвіка від Софки, з таким кумедним побижанням. Софійка, я зацінила :), це супер :)!
Привітання від Романа, на яке признатись я таки чекала ;) і поїздка до Львова. А на вокзалі Роман подарував мені величезний букет польових квітів, серед яких і ромашки і лілії і маруськи (так їх називає Романова мама :)). Звичайно цей букет стоїть біля мене на столі і я ним любуюсь, давно про таке мріяла.
А на роботі мені подарували ще букет хризантем і рамочку і футболку SoftServe - круто :)! Тепер я взагалі крута :).
А ввечері ми посиділи втрьох: Роман, Софійка і я, і просто попили вина і побазікали.
Загалом дуже і дуже класний день :) і так би хотілось, аби він не закінчувався :).
Що тут сказати - всім бажаю того ж, що і мені побажали і щоб ваші ДН проходили не гірше ;).

ПРО ПРИГОДИ :)

Сьогодні у мене день народження :) і вже з самого ранку стільки приємних подій, що просто мушу написати про них, крім того хочеться :).
Але спершу розкажу вам про суботу, бо то було незабутньо :). Так от, ще з самого ранку ми з Романом хотіли піти на наше озеро покупатись і позагаряти, але в кожного протягом дня були свої справи, які нікуди відкласти неззя, тому вибрались ми порядка годину на 18. І от, я дойшла до Романа, який вже чекав мене на березі, разом з першими краплями дощу. Але ми ж не належимо до спокійних людей, і просто так не здаємось, тому Роман сказав: "Пропоную не звертати уваги на дощ, сховати наші речі і йти купатись. Дивись скільки у нас клубніки і морозиво є :)." Звичайно я погодилась, бо купання під дощем виглядало надто спокусливо після жаркого сонця :) (хоча зранку я вже двічі попадала під дощ :)) і взагалі спокусливо, якщо врахувати що людей навколо вже просто немає і починається гроза :). Я давно мріяла про те, аби покупатись в ріці, або в озері під час грози, от моя мрія і здійснилась. Чомусь завжди здавалось, що то верх романтичності перемішаної з пригодами і адреналіном, мушу зізнатись, що так воно і є :).
Неймовірні відчуття - злива, як з відра, а водичка тепленька, і ці краплі, які збивають воду прямо на рівні очей, створють ефект протилежний реальності - здається, що не вони падають на воду, а гладь озера сама виштовхує їх у небо - ЦЕ ГРАНДІОЗНО!!! А якщо ще й лягти на спину на воді, так щоб вушка повністю опинились під водою, то чути тільки шкварчання дощу і більш нічого, навіть грому не чути ;). Так ми хлюпались, а гроза ставали все сильніша і сильніша, відповідно і блискавки наближались все ближче і ближче :). Так сподіваючись, що дощ скоро минеться ми помилились, бо він тільки починався :). Гроза ставала все сильнішою і нам довелось вибратись на берег. Ми повсідались на плити, які від жаркого сонця ще були теплими, але дощ і вітер взяв своє і ми почали мерзнути. Одяг вирішили не чіпати, щоб потім мати в що переодягнутись :) і пересиджували дощ в купальниках :). Добряче вже замерзли і вирішили сховатись під капу, але самі розумієте, що при зливі, яка стоїть просто стіною, знадобились лічені секунди, аби капа промокла наскрізь. Зате вона ховала нас від вітру і у свому мокрому доміку, який ніяк не годиться для зими ;) ми доїдали клубніку - солодку і червону :).
Що скажете ;)? Як на мене - це справді божевілля сидіти під блискавицями, зливою і вітром, але до чого романтично і унікально :). Не знаю, чи ще колись нам вдасться повторити позавчорашню пригоду, та спогади залишаться назавжди - це точно :). І це частинка тих незабутніх хвилин, які вартують прожитого життя, бо саме в такі моменти розумієш, хто біля тебе поруч і що означає для тебе ця людина.
І до речі, дякую Роману за сміливість і таку дитячо-щиру безпосередність, сумніваюсь, що хтось інший взагалі б пішов на таку провокацію ;). Якщо чесно, то я просто у захопленні від суботи :), це було незабутньо.

25 пост - про нові окуляри

Народ, сьогодні я купив собі нові окуляри, і хоча планував 25 пост на цьому блозі написати більш святковим, вирішив, що це все - заморочки, і якщо є подія, то чому б про неї не написати вже. Попередні окуляри я уже успішно добив, хоча і привіз їх з Турції, і носив в сумі місяця 2 (всю зиму вони безцільно стояли в шафі).... Добре що встиг і в них сфотографуватися :)
Заодно похвалюся, що ми для себе відкрили скнилівський парк, попри який я ходив на роботу майже 2 роки :) і вже два дні гуляємо там вечерком. Позавчора добрели до аеропорта, і наткнулися прямо на зліт великого пасажирського Боїнга і маленького чартерного літачка, прямо один за другим. Від Боїнга був такий обємний звук, а чартер пищав тоненько, і дуже різко :). Відчуття захоплююче, а якщо ще уявити як то бути всередині, і куди літак летить (Боїнг явно полетів на Турцію), то хочеться опинитися на його борту. Цікаво, хто в нас літає чартерами і скільки це коштує.
Вчора ми виявили, що в парку є озеро, там живуть жаби, які надвечір надривають горлянки (не новина, якщо би це було в Долині, а так - 2 кроки від Південного ринку, ніколи б не подумав, що так близько є справжнє болітце). Знову ходили до аеропорта, цього разу до центрального входу, там як завжди двіж, люди прилітають-відлітають, біжать вперед, тягнуть сумки, - мурашник одним словом, а ми погуляли скраєчку, помилувалися вистриженими газончиками, людською суєтою, поспостерігали як якась тіточка вчилася їздити на машині... Ще в парку на кожному куті пари цілуються, прям аж незручно :). Анна казала, що то просто в людей не завжди є де поцілуватися і пообніматися, бідаки. Мабуть в Львові також випустили хрущів, бо вони на нас вчора прямо таки нападали під вечір, такі нерозумні і зворушні створіння - налітають, лізуть, скобочуть, так шкода їх, за ніч мабуть в місті стало наполовину менше. Надворі тепло, комфортно, похляпалися в фонтані, посиділи на лавочках, сьогодні підемо ще - я додому прийшов стомлений і дуже "давольний", це так розслабляє після роботи. Відчуваю, що порочний круг "хата-робота-хата" розірвано :).
А ще вчора була ціла історія з собакою. Ми вже йшли додому, і за нами увязалася собака. Велика, чорна, ніби і доглянута, але дуже худа. Вона вткнулася мені мордою в ногу, і погладилася... Шкода так стало, а їсти в нас нічого з собою не було. Що робити? Пішли в будку щось купляти, а так як то було перед 11, то відкритою була тільки будка, де хліба нема (перше, що приходить на думку купити). Купив ковбасу, варену, півкіло, заплатив 6 гривень, стояв в черзі хвилин 10, бо черга була чоловік 6. Собака всілася біля Анни, на ноги, і чекала. Це треба було бачити. Купив я ту ковбасу, приніс, а собака її не їла. Взяла, і віднесла кусник в траву (так робить мій Річі, коли щось не хоче їсти - він, правда, ще і зариває). В мене був культурний шок, варену ковбасу я не їм в принципі :)... Потім Анна казала, що ковбаса була якраз для собак :) і пішла на мусорник за призначенням, але наша собака явно не голодна була. Ну, буває і таке ...

3 роки однієї роботи

7 червня 2007 минуло три роки з моменту, як я почав працювати на "найбільшій фірмі Східної Європи з виробництва програмного забезпечення", компанії SoftServe. 3 роки, які в перспективі назад здаються цілим життям, і які майже витерли спогади про минулі роки. Університет, школа, це вже здається не про мене, і не зі мною відбувалося. Звичайно, тих спогадів нікуди не забереш, але тепер життя стало іншим. Витрачений час приносить гроші, а не тільки їх забирає. І, що головне, цей час – невпинний рух вперед.

3 роки тому, коли я закінчував університет, в мене був один єдиний "план" – я знав, що моя зарплата в короткостроковій перспективі має бути більше 2000 гривень. Це був мій калькульований мінімум для нормально рівня життя. На той час для мене це були фантастичні гроші, якщо згадати, що жив я на 30-50 гривень в тиждень. І то це було важко для сімейного бюджету, в силу різних обставин, і ситуації (повного хаосу), яка тоді склалася в державі. Мету було досягнуто приблизно за рік, хоч на той час то вже були зовсім інші гроші… Зарплата (як я вже писав, повторюся), то сильний мотивуючий фактор, але не єдино важливий.

Вернуся назад. SoftServe не можна вважати моєю першою роботою. Першою офіційно оформленою – так, але не першою, де довелося попрацювати. Перед тим був місяць роботи на солекомбінаті в фасувальному цеху (під час літніх канікул, тільки не пам’ятаю чи це було ще в школі, чи вже в університеті, здається все таки в школі, навіть ні – точно в школі, мені тоді ще не було 16 і то була ціла проблема як мою працю "засвітити"). Працював тоді на рівні з усіма, навіть носив мішки по 25 кг, хоча в основному мені такої роботи не давали, а сидів за фасувальним апаратом (він був тільки напівавтоматичний). Найбільше запам’яталося – трудова дисципліна, це було так незвично – ходити на роботу влітку, коли до цього влітку був тільки відпочинок. І один випадок з "калимом", коли приїхала величезна фура з сіллю, і її треба було розгрузити… За допомогу давали 20 гривень, і я тоді був зверху до низу покритий сіллю, ледве живий, але дуже задоволений, що зміг.

Друга робота – майже 2 місяця в архітектурній фірмі "Гаркот і К", хоча це тільки назва така гучна – архітектурна фірма. Роль моя зводилася до "менеджера з продаж", а продавав я покрівельні матеріали – металочерепицю, єврошифер, пластикові вікна, ринви і все таке… В фірмі був гарно поставлений процес, розроблялася документація навіть на найпростіші замовлення, але було і кілька дуже суттєвих недоліків. По-перше, жінка директора була бухгалтером. Це дійсно жах, вона була типовою горгоною, яка пхала свого носа усюди, і постійно була чимось незадоволеною. По-друге, треба було виїжджати на виміри дахів. Коли лазиш по даху лікарні в Галичі, чи 3-ох поверхового "будиночка", то починаєш по-іншому дивитися на цю роботу… Ця робота була на 5 курсі, коли диплом був уже написаний, а до захисту залишався час. Сподобалося працювати з людьми, і було багато вільного часу. Співбесіду на SoftServe я проходив, ще працюючи там.

Тепер власне про SoftServe. Цій компанії я вдячний за те, що відбулося за останній 3 роки в моєму житті. І хоча критика – більш природній для мене стан, та зараз тільки про хороше. Тут я виріс з студента в працівника, набув фінансової незалежності, став більш незалежним емоційно, порухався по службовій драбинці догори, розвив навики менеджменту. Один раз я був близький до зміни роботи, це було десь 1.5 роки тому, мабуть тоді мої амбіції підійшли впритул до перспектив найближчого часу. Відтоді планка постійно росте, чи то я її моментами трохи підштовхую догори, хай би як воно не було, а на SoftServe проходить 80% часу в будні, який я не сплю.

На роботу до Львова я уже приїжджав приблизно 150 раз (в обидві сторони), це майже 1000 годин в дорозі (42 дні), 600 доларів тільки на дорогу, приблизно 8000 відпрацьованих годин позаду, і останніх 1.5 року – в режимі постійного нон стоп вперед. Деколи я думаю, що вже не зміг би працювати менш насичено чи в спокійнішому режимі, деколи просто хочеться відпочити від цього всього. Особливо такий настрій актуальний перед відпусткою, але коли сісти і подумати, то це велика школа життя, і я на 90% задоволений нею (а це 5 в еквіваленті університету Нафти і Газу).

Починали ми свою кар’єру разом з Андрієм, Славіком, обома Юрами (П. і Ч.), зараз вона йде паралельно, і ніхто з "франківських" не відсіявся. Кожен дуже цінний працівник, і це мене ще раз переконує, - головне, аби в голові було правильне наповнення, працювати над собою, і тоді для людини нема порогу, якого вона не зможе перейти, особливо на роботі.

Дякую всім, хто оточував мене і допомагав змінитися до того "робочого" стану, в якому я зараз перебуваю, SoftServe уже занесений в мою історію (от навіть і на цей блог) як перша офіційна, найдовша, найрезультативніша (усе на момент 09.06.07) робота. Далі – буде…!

Трохи про себе :)

Розкажу вам про цікаві події, які відбувались протягом останнього часу у моєму житті. Так от, мабуть найбільш неочікуваним і несподіваним моментом для мене стало запрошення на іншу роботу минулого тижня :). В скайп мені написала дівчина з пропозицією піти працювати до них на фірму QA Engineer, сказавши, що їй мене порадили. Це було цікаво, особливо, якщо врахувати момент, що зарплату пропонували у півтора раза більшу, ніж є зараз, КРУТО!!! Та не так все просто, цікаво ж, звідки вона взагалі про мене знає і хто міг порекомендувати саме мене, якщо, до прикладу, навіть на Серві купа інших QA з куда більшим стажем роботи. На всі мої запитання стосовно цього, вона пробувала віднєкуватись, опираючись на аргумент, буцімто не пам’ятає хто, або хтось із попередніх співпрацівників. Ну звичайно цікавість страшна сила, особливо враховуючи розмір пропонованої З/П, тому я пішла на співбесіду. Тут був сюрприз, фірмочка маленька, якщо не сказати мацюнічка (проти серва), але виглядє гарно. QA лідер, ну не те щоб зовсім загублений, але нашому Ернесту уступає мабуть весь його робочий досвід, так, доволі симпатичний хлопчина, але на гарних очках далеко не заїдеш ;). То мабуть був переломний момент, коли я зрозуміла, що Серв - то таки серйозна школа в ІТ індустрії, ну зрештою для таких QA, як я ;). Власне співбесіда з QA лідом тривала хвилин 5, після чого утряслась ще більше З/П, ніж пропонувалась до співбесіди. Але і це не все, бо ж залишилось основне - звідки вони дізнались про мене і чому саме я? Цього разу я вирішила просто не залишати це питання висячим без відпові. Не повірите, але на всі мої допитування почула просто нереальну відповідь - я у них в базі (зошит у клітинку) числюсь ще з серпня минулого року :)))))))))))))). Оце вже було справді смішно, бо в серпні минулого року почала розгортатись моя кар’єра перекладача, на славному заводі "УНІПЛИТ" і тоді я навіть не припускала можливості роботи QA, не кажучи вже про Львів, ще тоді я вірила у велику перспективу кар’єрного росту і можливості добитись чогось вдома, на місці. І до речі, роботи я тоді не шукала, бо була задоволена поточною :). Тому, я зробила висновок, що менеджер з персоналу тієї фірмочки володіє здібностями передбачення. Адже як інакше я могла попасти у її базу даних (зошит в клітинку ;)), а знаєте, як страшно працювати з такими людьми? Вона ж мабуть і думки вміє читати :). Одним словом, погорювавши за такою великою З/П, я все ж вирішила не зраджувати рідний серв і залишилась тут. І хоча стрілка годинника пробамкала пів року з моменту мого влаштування на серв, та мені зовсім не хочеться зараз змінювати роботу :). Є надія, що тут нарешті я таки чогось доб’юсь, можливо з часом, і досвід корисний здобуду і зарплату піднімуть :).
Так от малята, така історія мене повеселила на славу, тому сподіваюсь, що і вам сподобається.
Читайте, насолоджуйтесь і викладайте свої думки, якщо вони є ;).

Факти і коменти

Аспект. Проблематика

Дружба. Дружба не закінчується від того, що люди роз’їжджаються. Якщо вона зникає – значить, це була не дружба. Якщо вона справжня, то відстань їй не перешкода. Люди з’являються і зникають з життя, число друзів рідко змінюється

Прочитані книжки. За останніх 2 місяця я прочитав Діану Сетерфілд "Тринадцята легенда" (захоплюючий сюжет, який захоплює на першій сторінці, і не відпускає до останньої), і дві книжки Аніти Шрів – "Їх остання зустріч" (ще не читав настільки чуттєво написаної книжки, переповненої емоціями і думками двох головних героїв, а фінал просто змушує переосмислити все прочитане) і "Весілля в Грудні" (гарна історія про зустріч старих друзів). Ніякої філософії, просто цікаві історії і багато емоцій

Пірати Карибського моря 3. Суцільне розчарування, якщо порівнювати з другою частиною. Не знайшов для себе нічого цікавого, чи кумедного. Заплутався в першій половині фільму (хто на чиїй стороні) і відверто заскучав на другій половині (загалом кіно триває 2 години 50 хвилин). Після фільму згадували Піратів 2, а про 3 частину вже не маю що згадати

Шрек 3. Ідея – просто супер, фірма на цьому заробляє гарні бали – коли водить своїх працівників у кіно. Мультик веселий, цікавий, і зрозумілий навіть мовою оригіналу, кіт і осел рулять!

Відчайдушні домогосподарки. Закінчився 2 сезон, тому продовження побачимо мабуть десь за рік. А серіал вартий уваги до себе кожного вечора. Іронічний, веселий, і дуже жорсткий останні 2 тижні показу, життєвих ситуацій показано на все життя

Курси водіїв. Абсолютно безкорисна ідея ходити на теоретичні курси (правила можна почитати і самому, а за здачу все рівно треба платити), водіння несе трохи користі (зважаючи на те, що все таки це львівський рух), але навички відпрацьовувати все одно потрібно буде самостійно. Добре хоч що наш інструктор не материться, мені і так важко його терпіти

Робота. Поки гроші, які мені платять, відповідають тій роботі, що я роблю, я задоволений. Коли мені надоїдає робити щось, то гроші перестають бути сильним мотивуючим чинником. Якщо мені не цікаво, а зміни не відбуваються, я починаю аналізувати варіанти. Коли я задоволений ростом, то звертаю увагу на свою зарплату

Плани. А про плани треба мовчати, бо їх передчасне розголошення зменшує рівень задоволення від їх втілення. Тільки особи, задіяні в реалізацію планів, мають бути посвячені в них завчасно

День народження DRV

26 травня в Петрика був День народження. Ще одна нагода привітати друга – вітаю, бажаю щоб опис кожного наступного дня народження (і не тільки) займав більше і більше місця на блогах!

25 років – кругла дата, і гарний повід зібратися і відсвяткувати, головне все таки зібратися, бо це не так часто вдається останнім часом – в Петрика навчання, в мене робота, Надька застряла в Запоріжжі, а Костік в Коломиї. Останніх двох з нами так і не було, але ми про них згадували :).

Подарок ми почали вибирати заздалегідь, перебрали кілька варіантів, але як це часто трапляється останнім часом варіант побачити виявився дієвішим, ніж варіант придумати. Коли ми побачили, то вже не було сумнівів, що саме хочемо подарувати. Правда задум реалізували вже аж через 2 тижня в Долині, дивіться – це дві радіокеровані зменшені копії болідів Формули-1, в кольорах BMW і Renault. Кожна з власним пультом керування, 4 акумуляторними батарейками в комплекті, і колесами, які підсвічуються під час їзди. Колеса вночі виглядають особливо ефектно.

Петрик у нас DRV (Driver), тому ідеєю подарунка ми загорілися відразу. Дуже тематично, як на мене :).

В суботу зранку (а це було якраз 26 числа) ми зібралися до Франківська, була жара, відразу направилися до Петрика додому, а тоді – на тест драйв машинок :). DRV виграв всі заїзди, в яких брав участь! Їздили на подвір’ї школи, і діти з вікон кричали, що тоже хочуть поїздити, але ми їх проігнорували :).

А далі ми галопом пробіглися до кінотеатру Космос, правда темп галопу збивала Софка, якій по заріз виявилися потрібними сонячні окуляри, і вона нас тероризувала кожною розкладкою :). Задоволення від відвідування Космосу починається уже від входу. А коли заходиш в зал, бачиш цей правильний кут нахилу залу (правильний в порівнянні з львівськими), правильні сидіння і чуєш правильний звук, то задоволення тільки підсилюється. Я так само багато чекав від кіно, але… Про це – в наступній публікації.

Далі ми просто гуляли по Франківську, фотографувалися біля фонтану, вибирали Софці окуляри (до слова сказати таки купили).

Зайшли до Петрика на святковий торт, поганяли 5 хвилин в Формулу на комп’ютері, і зазбиралися додому. Як завжди то велика проблеми виїхати чимось після 8 години вечора, поперлися на вокзал, і з приколами їхали додому. Головний прикол був на вокзалі, коли шофер спершу нас дуже спішив сісти в автобус, а потім 15 хвилин ще десь бігав по вокзалу (під постійні коментарі в автобусі, коли він з’являвся на виду, коментарі як правило стосувалися варіантів, чому він бігає, і один з них стосувався туалету і відсутнього туалетного паперу :) ). І прикол вийшов з переднім сидінням – біля шофера. Коли ми прийшли, місць, звісно ж, не було, за винятком того, що прямо біля шофера. Софка поінтересувалася, чи там не можна сісти, на що якась жіночка відповіла, що вона питалася, і шофер сказав, що не можна, бо то технічне місце. В мене на автоматі вирвалося "так ж вона молоденька, їй можна буде". І автобус, затамувавши подих, чекав на повернення шофера. Таки правду я казав :).

Вдома було набагато прохолодніше – ми повернулися якраз після дощу. Але душа хотіла свята, тому Петрик взяв свою Феррарі, і ми поїхали до озера. Попили пивка, посиділи поговорили, помилувалися озером вночі, коли в ньому так безподобно відбиваються навколишні вогні.

Наступного дня продовжили святкування пікніком. Затарилися курочкою, і майнули на природу. Навколо Долини є багато гірських і не дуже сіл, в яких я ніколи не бував, а знаю тільки назви. Там дуже гарно, і дуже глухо :). Ми якраз десь так і хотіли забитися. Все таки українська природа в цьому плані особлива і сама рідна. В нас є все. Ми поїхали в Новоселицю – це взагалі дуже близько, десь мабуть 5 кілометрів від Долини. Не встигли приїхати і розкластися, як нас застав дощ, тому мусіли тікати назад до машини. Гроза була справжня літня, з блискавками і сильним дощем. Ми сиділи в машині посеред поля, і розмірковували на тему, чи варто лишатися на місці, чи їхати :). Коли десь дуже близько вдарив грім, було моторошно, звук був ну дуже сильний, а відчуття беззахисності посеред поля було особливо сильним :). Але ми мужньо грозу пересиділи, і продовжили з того ж місця, де і закінчили – поїдання курки :).

Місце виявилося не таким вже і глухим як ми чекали – постійно туди і назад по дорозі ходили люди, хоч ми так і не зрозуміли куди і звідки :), село ніби було не в тому напрямку. Зате дивіться як там було гарно.

Враження після таких святкувань залишається тільки одне – хочеться ще :).