3 роки тому, коли я закінчував університет, в мене був один єдиний "план" – я знав, що моя зарплата в короткостроковій перспективі має бути більше 2000 гривень. Це був мій калькульований мінімум для нормально рівня життя. На той час для мене це були фантастичні гроші, якщо згадати, що жив я на 30-50 гривень в тиждень. І то це було важко для сімейного бюджету, в силу різних обставин, і ситуації (повного хаосу), яка тоді склалася в державі. Мету було досягнуто приблизно за рік, хоч на той час то вже були зовсім інші гроші… Зарплата (як я вже писав, повторюся), то сильний мотивуючий фактор, але не єдино важливий.
Вернуся назад. SoftServe не можна вважати моєю першою роботою. Першою офіційно оформленою – так, але не першою, де довелося попрацювати. Перед тим був місяць роботи на солекомбінаті в фасувальному цеху (під час літніх канікул, тільки не пам’ятаю чи це було ще в школі, чи вже в університеті, здається все таки в школі, навіть ні – точно в школі, мені тоді ще не було 16 і то була ціла проблема як мою працю "засвітити"). Працював тоді на рівні з усіма, навіть носив мішки по 25 кг, хоча в основному мені такої роботи не давали, а сидів за фасувальним апаратом (він був тільки напівавтоматичний). Найбільше запам’яталося – трудова дисципліна, це було так незвично – ходити на роботу влітку, коли до цього влітку був тільки відпочинок. І один випадок з "калимом", коли приїхала величезна фура з сіллю, і її треба було розгрузити… За допомогу давали 20 гривень, і я тоді був зверху до низу покритий сіллю, ледве живий, але дуже задоволений, що зміг.
Друга робота – майже 2 місяця в архітектурній фірмі "Гаркот і К", хоча це тільки назва така гучна – архітектурна фірма. Роль моя зводилася до "менеджера з продаж", а продавав я покрівельні матеріали – металочерепицю, єврошифер, пластикові вікна, ринви і все таке… В фірмі був гарно поставлений процес, розроблялася документація навіть на найпростіші замовлення, але було і кілька дуже суттєвих недоліків. По-перше, жінка директора була бухгалтером. Це дійсно жах, вона була типовою горгоною, яка пхала свого носа усюди, і постійно була чимось незадоволеною. По-друге, треба було виїжджати на виміри дахів. Коли лазиш по даху лікарні в Галичі, чи 3-ох поверхового "будиночка", то починаєш по-іншому дивитися на цю роботу… Ця робота була на 5 курсі, коли диплом був уже написаний, а до захисту залишався час. Сподобалося працювати з людьми, і було багато вільного часу. Співбесіду на SoftServe я проходив, ще працюючи там.
Тепер власне про SoftServe. Цій компанії я вдячний за те, що відбулося за останній 3 роки в моєму житті. І хоча критика – більш природній для мене стан, та зараз тільки про хороше. Тут я виріс з студента в працівника, набув фінансової незалежності, став більш незалежним емоційно, порухався по службовій драбинці догори, розвив навики менеджменту. Один раз я був близький до зміни роботи, це було десь 1.5 роки тому, мабуть тоді мої амбіції підійшли впритул до перспектив найближчого часу. Відтоді планка постійно росте, чи то я її моментами трохи підштовхую догори, хай би як воно не було, а на SoftServe проходить 80% часу в будні, який я не сплю.
На роботу до Львова я уже приїжджав приблизно 150 раз (в обидві сторони), це майже 1000 годин в дорозі (42 дні), 600 доларів тільки на дорогу, приблизно 8000 відпрацьованих годин позаду, і останніх 1.5 року – в режимі постійного нон стоп вперед. Деколи я думаю, що вже не зміг би працювати менш насичено чи в спокійнішому режимі, деколи просто хочеться відпочити від цього всього. Особливо такий настрій актуальний перед відпусткою, але коли сісти і подумати, то це велика школа життя, і я на 90% задоволений нею (а це 5 в еквіваленті університету Нафти і Газу).
Починали ми свою кар’єру разом з Андрієм, Славіком, обома Юрами (П. і Ч.), зараз вона йде паралельно, і ніхто з "франківських" не відсіявся. Кожен дуже цінний працівник, і це мене ще раз переконує, - головне, аби в голові було правильне наповнення, працювати над собою, і тоді для людини нема порогу, якого вона не зможе перейти, особливо на роботі.
Дякую всім, хто оточував мене і допомагав змінитися до того "робочого" стану, в якому я зараз перебуваю, SoftServe уже занесений в мою історію (от навіть і на цей блог) як перша офіційна, найдовша, найрезультативніша (усе на момент 09.06.07) робота. Далі – буде…!
4 коментарі:
Круто! :). А от у мене Серв вже далеко не перша робота і по стажу і по трудовій :), але щойно перекотивши за межу пів року, сподіваюсь, що трудова практика на цій ниві ще не скоро закінчиться, бо так само видніються перспективи :). Можу оцінити свою трудову діяльність у 4 робочі роки, що дорівнює 3 робочі місця неофіційно, два з яких по 0,5 року і саме перше 1 місяць :) і три офіційно, враховуючи серв :). А висновок один: людина буде працювати на роботі тільки тоді, коли буде бачити грошову винагороду за свою роботу і що її цінують, як працівника :). А тебе цінують і то сильно, тому вітаю і подальших успіхів :)!!!
Школа дорослого життя приходить з накопиченим довсідом роботи. приємно коли робота приносить задоволення, а коли це задоволення ще й приносить дохід - тоді тільки можна привітати правильне позиціювання себе як робітника!!! інакшого бути не могло. перший абзац майже і про мене )))). а ще ти так класно пишеш про такі на перший погляд прості речі, щ омоментами в мене як читача біжать мурашки по спині. ТАЛАНТІЩЕ не сховаєш. ))))
Помниться як ми боялись підписувати контракт на 3 роки. Це тоді видавався неймовірно довгий термін, за який могло статись що-небудь.
А тепер здається що він так непомітно промайнув :-)
Життя і робота у Львові дали багато досвіду і не тільки професійного а життєвого. Головне мати надійних друзів і триматись одне за одного - я думаю це нам і помогло пробитись і досягнути теперішнього рівня.
Особлива подяка тобі, за те що вирулював "франківську" команду.
:-)
Тааа, 3 роки пройшли дуже швидко. В мене це вже була 4 робота на якій я нарешті затримався.
Тепер ми пройшли школу СофтСерв, інститут СофтСерв і зараз якби в аспірантурі СофтСерв - шлях до ректора СофтСерв ще далекий.... :)))
Дописати коментар