До Нового 2010 Року ще зовсім чуть-чуть :)

Нове відкриття

Нещодавно ми почули про нову книгу "Тамдевін", Галина Вдовиченко. Роман отримав Першу премію на літературному конкурсі "Коронація Слова" - 2009. Сама Галина Вдовиченко з’явилася на літературному ринку тільки в 2008 з романом "Пів’яблука", якого ми поки не читали. Хочу сказати - "Тамдевін" 100% вартий вашої уваги. З першого слова захоплює і тримає до останньої букви не послаблюючи хватки. Чудова історія про паралельність людського та вовчого світу. Закінчила читати і мене просто розривають емоції. Це щось, неподібне на інше, щось нове. Однозначно, це один із тих романів, які не забуваються, а залишаються на поверхні пам’яті завжди.

9+ або смішні букви

Вчора ми зробили дуже вдалу і дуже смішну покупку: вдалу для нас, смішну для Олесі. - Український алфавіт у виконанні м’яких магнітів на холодильник. Просто і так цікаво - Олеся тішилася кожній новій букві, почепленій на холодильник, регочучи від душі і змушуючи реготати нас:

Тільки розклавши букви відразу захотілося купити ще один комплект, аби складати складні і довгі речення, а ще викласти алфавіт в кутику дверцят... Фантазія розгулялася...


Більше тижня тому Олесі виповнилося 9 місяців, ми стали такою великою дівчинкою:
- шустро повзаємо, особливо якщо хтось нась наздоганяє;
- обожнюємо стояти на ніжках в своєму ліжечку, і вже відпускаємо опору на 1-2 секунди, що закінчується падінням на дупу чи вперед на руки, але ми і не думаємо здаватися;
- обожнюємо смикати тюль і штору, викликаючи паніку тата і мами (карниз у нас висить "на соплях");
- їмо кашу з великої чайної ложки, і головне - попробувати кашу з ложки номер один, далі можна їсти;
- бавимося іграшками і кухонним причандаллям - сусіди знизу мають всі підстави нас недолюблювати :) ;
- спимо між татом і мамою - і дійсно, а нащо спати самій ?
- тата на роботу провожаємо плачем (ну і куди ти йдеш?), а ввечері зустрічаємо захопленими вигуками і заставляємо маму нас носити за татом поки він передягнеться і помиє руки (я ж день чекала!);
- так само любимо фотографуватися, але емоції в нас стали набагато серйознішими:

- ми малий бешкетник - можемо копнути, можемо вкусити, або мамі пучок волосся висмикнути. Впевнено катаємося на коркошах, бавимося м’ячем, лопаткою товчемо брязкальця, а коли купаємося то хлебчемо воду з ванни як кіт - язик черпальцем. Волосся у нас дуже плутається, і зрану ми дуже чубата дитина.  Зубів в нас поки 6-ть, але скоро будуть ще, - і ми їх дуже гарно вміємо чистити щіточкою (правда тату і мамі рідко дозволяємо це робити - все сама! :) )


Не знаю як, але Олеся вміє повертати язик в роті під кутом 90 градусів - передня частина язика повертаєтося по відношенню до задньої частини, таким чином з рота стирчить язик перпендикулярно губам... У нас повторити не вийшло. Зумієте ?


Ми звикаємо і тішимося новими вміннями Олесі, в Анни нема часу вгору глянути весь день, але коли маля обнімає нас ручками і тулиться всім тільцем, то недоспані ранки стають такими дурницями, а день таким гарним!

Життя без роботи

Важливо памятати, що робота то для заробляння грошей, а треба ще знаходити час ті гроші тратити. Робота не має ставати всім, бо тоді і сенсу в роботі особливого нема. То я більше для себе, і аби виправити свою майже відсутність на блозі останніх 2 місяці. Хочеться передихнути, і випустити пар. Блог, як на мене, підходить :)

У червні було рік, як я на поточному проекті. За рік проект виріс з 30 до 42 людей (останніх двох тільки-тільки знайшли правда). У вересні стартує підпроект на 7 людей, і того нас 49. Скільки там мого не знаю, але колектив трохи помінявся, з деким довелося попрощатися, когось знайшли. Зміни все рівно потрібні, і роботи ще багато. Зате здобуто дуже цінний досвід співпраці з сформованим колективом з нуля - я був чужий на початку, і дуже сподіваюся не є таким зараз.

Минулий тиждень (що зараз закінчується) був: код фрізом (наступний тиждень - реліз), тижнем візиту трьох людей з сторони клієнта (віце президент інженіірінгу, дев менеджер, і кюей менеджер), тижнем інтенсивного пошуку людей на підпроект, кінцем місяця (і всім з ним повязаним), і просто напряжним через роботу, яка валилася з усіх передбачуваних і непередбачуваних джерел. У Львів зїхалися всі дев офіси - це Дніпропетровськ і Івано-Франківськ наразі.

З цікавих фактів - наразі проінтерв'ювано 27 людей, з них вдалося взяти на роботу 6. Ще двох шукаємо, і наступний тиждень - дедлайн. Що таке інтерв'ю 27 людей - це початкове інтерв'ю, тестовий таск, його перевірка, ітерації, і фінальне інтерв'ю. Це море часу, море приколів, і відвертих дурниць :). По власній статистиці - на питання "скільки буде 7 на 8?" правильну відповідь можуть дати відразу тільки 20% людей, які хочуть працювати в ІТ. В декого 7 на 8 це 42, в декого 48... Дехто не знає скільки буде 7 на 7. Задачку про гриби на відсотки здатні розв'язати приблизно 10% претендентів (один з десяти). Найоригінальніша відповідь на запитання "чому небо голубе?" - тому, що воно було таким, коли я народився :). Трапляються і зовсім парадоксальні випадки - один претендент влаштував справжню істерику на тему "вони нас вибирають, як бидло - хто кращий". Це тому, що деякі інтерв'ю проводилися групою - кілька людей відповідають на ті самі запитання (аби час зекономити). Важко не погодитися з тим, що це дійсно так - вибираємо найкращого, і незважаючи на те, чи це інтерв'ю один на один, чи групою. Людина, яка має голову на плечах, і дійсно хоче працювати, добре розуміє, що таке інтерв'ю, і нащо воно потрібне. Сучасний критерій пошуку звучить як - "ми шукаємо адекватних і розумних".

Візит американців. Це завжди складно. Було складно, - мітинги мітингами, а основну роботу ніхто не відміняв. Вдалося обговорити багато потрібних питань. Але, що головне, вдалося познайомитися з людьми, з якими співпрацюєш, і які можуть дуже багато вирішити. Знайомство, як на мене, вдалося. Кульмінація - "тім інтегрейшин мітинг" в четвер. Уявіть картину з 42 людей, які йдуть вулицями Львова в Роберт Домс. Уявіть абсолютно розкуту атмосферу, Будьмо Гей з літровими кухлями пива, тарабанення тими кружками по столу, Хеппі Бездей для нашої гості (кюей менеджера) (сюрприз, самі тільки на паті взнали що в неї був день народження в день приїзду), змагання з армрестлінгу (вітання Любчику - наш герой!), прогулянку в 12 ночі до центру, і похід на дискотеку (туди добралося порядку 18 людей, я пішов спати через все місто). Зранку наступного дня ще був похід на Високий Замок, і чашечка кави в дощ, і ранковий вигляд дощового міста. Основний недолік - не можна то було поділити з своєю сім'єю, і робочий присмак був трохи гіркуватий. Але якщо протиставити звичайні робочі будні тим будням, що получилися в четвер і пятницю, то вийшло набагато краще :).

Якщо хочете фоток, то вам сюди

Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими - чомусь так думається про минулий тиждень. Попереду реліз, ще кілька серій інтерв'ю, а далі - друга річниця нашого одруження, і можна буде відіпхати роботу подалі в списку пріоритетів. Недалеко Новий рік, а там весно, літо, і така бажана поїздка на море всією сім'єю наступної осені. Скоро доведеться вирішувати питання з переїздом до Івано-Франківська. А наразі ми проснулися, життя повертається до норми, ідемо гуляти !

А нам уже пів рочку :)

- А нам уже пів рочку виповнилось ;)

Минулого тижня нашій донечці виповнилось пів рочку :). Для нас перша серйозна дата :). Тепер неможливо собі уявити життя без Олесі, це та родзинка яка доповнює нашу сім’ю :).

- Ох і люблю, коли татко мене фоткає :)

Можемо похвалитись уже 6-ма зубчиками, два нижні вже великі і добре видні, 4 верхні ще лише прорізались, але також помітні і наша Олеся успішно тепер скрегоче зубками, коли не хоче чогось гамати :).

- А що це там таке цікавеньке?

Вже стоїть на колінцях і ручках піднявши животик і похитується вперед, взад, тому маємо надію, що скоро поповзе вперед :), бо назад ми вправно повзаємо і дуже смішно :).

- На руцях у татуся, ох і добре ж :)

На вихідних фотографувались :), взагалі дуже любить позувати до фотографії, цікава навичка :)))).

Ось так ми вміємо бурмоситись :)))

Книжки, які зачепили

Нещодавно прочитала дві книги, які варті уваги - "Возвращение, Танец Страсти" - Вікторія Хіслоп та "Рай. Центр" - Люко Дашвар.

Перша книга про громадянську війну 1930-х років в Іспанії і її вплив на простих людей, друга про сьогодення нашої країни. Обидві книжки заслуговують прочитання. Я не залишилась байдужою до жодної. Мене порвало, давно не читала нічого подібного. Мимоволі проводиться паралель з теперішнім життям. У обох книжках автори тримають у напрузі до самого кінця і це те, що так важливо у спражньому романі. Любов там звісно є, але вона не на першому плані. Тому щиро рекомендую, не полінуйтесь, знайдіть час і він не буде витрачений даремно ;).

День Незалежності 2009

Давненько нічого не писали, отож потрібно якнайшвидше виправляти ситуацію :).

Минулих вихідних вся Україна святкувала 18 річницю своєї Незалежності. Можна багато говорити про те, яка у нас зараз незалежність і таке інше, але головне - вона є і це те, заради чого боролись і гинули наші діди та прадіди і не тільки. Тому всіх ще раз з Незалежністю :).

У Львові святкування розпочались ще в четвер. Біля Монументу Слави ввечері виступав "Танок на Майдані Конго". Ну так як ми тепер недалечко живемо, то відривались на кухні та на балконі, нам чути все було дуже добре :). Народ ревів, такий драйв - просто неймовірно. На концерт з Олесею ми поки не ризикнули, вона ще боїться темряви, та і всіляких людей там повно (читай з пивом та літаючими пляшками).

Решту днів концерти проходили у Парку Культури, а нам і далі все чути :). Ну що сказати, вартим уваги був лише концерт Руслани у понеділок ввечері, але знову вже було темно. Також у центрі був фестиваль, але туди ми не потрапили. А от опісля був салют із салютних гармат військової академія, яка теж знаходиться недалеко від нас... Такого звуку ми ще в житті не чули, насправді якби не кольорові вогні у небі, то ми б напевно побігли шукати бомбосховище. Це було страшно і ми зразу уявили, який це жах, коли на дворі війна. Роману довелось ховатись у ванній з Олесею, бо вона дуже вже налякалась, а вікна і двері у кімнаті не рятували.

Ще варта окремої згадки, як її назвали - зоря Прикарпаття Зоряна Юдишин, на її 2 останні пісні ми потрапили у Парку Культури. Ця "зоря" не придумала іншого звертання, як - люди... Ми ще довго гиготіли у відповідь. Звізда на сцені і звертається до глядачів - "дорогі люди, я така рада співати для людей, я так люблю співати для людей..." і в тому ж дусі. Ну не дивно, що на неї дивились всього то пару чоловік з кількох лавочок, бо від такої звізди аж пориває :))).

Ще у понеділок зранку ми дивились парад у Києві по ТВ. Ги ги, натішились, як наші солдати гавкали. Смішно, бо по надривних обличчях читається тільки гав гав гав, та що тут казати, під вікнами такі самі живуть :), ми їх любляче гавчиками називаємо :). Техніки до Києва навезли і всі бажаючі могли по ній лазити, бо грошей на пальне не вистачило, аби ту техніку по Хрещатику прогнати :). Для дітей маса фану, та і для дорослих теж ;). Сумно тільки, що шаблон залишився радянський, тільки стяги змінили, але будемо сподіватись, що це все колись мине у небуття ;).

Погода не дуже потішила на вихідних, зате тепер знову сонечко і літо ще не скінчилось, а взагалі головне, щоб літо завжди залишалось у наших душах ;)!

А нам уже 5 місяців :)

Минулої п’ятниці нам виповнилось 5 місяців :). Аж не віриться, як швидко біжить час. Олеся вже починає проявляти свій характер і своє "ХОЧУ". Також з’являються певні вподобання. Ми вже повним ходом перевертаємось зі спинки на животик і навпаки :). При чому, якщо раніше перевертались таким чином, що ручка залишалась під животиком, то тепер вправно витягуємо ту свою рученьку. З превеликим задоволенням пересуваємось по дивані, поки в основному на спині спираючись на п’ятки, і піднімаючи дупку :). Повзти по-пластунськи у нас поки не дуже получається, хоча ніжки вже вправно підтягуємо до животика і спираємось на ручки, а от підняти животик поки не виходить.

Емоції - то взагалі окрема історія. Емоції ми виражаємо у всьому, при чому все написане на обличчі крім того озвучується. І то таким звуком, що іноді закладає вуха, але загалом дитина у нас позитивна і всіх зустрічає своєю чарівною беззубою посмішкою :).

- справжня, беззуба посмішка

Також минулого тижня ми почали вводити прикорм, бо Олеся влаштовувала вже справжні шоу за столом, коли ми їли :). Почали з яблучного сочку, незважаючи на всі теперішні постанови. Сочку було замало, тому ввели ріденьку гречану кашку з грамулькою вершкового масла. Їмо зараз по 10мл тієї кашки, але їмо, і спокійніші стали помітно.

Пробуємо сідати, але поки самій не дуже получається, та ще і має на це все час. Розказуємо цілі історії, правда поки окремими звуками та складами, зате з якими емоціями :). Одним словом ми ростемо і кожного дня навчаємось робити щось новеньке і цікавеньке.

- улюблена вправа в наші 5 місяців

А ще ми вже майже як два місяці як пересіли з коляски у возик (та ж коляска, тільки перескладана), обожнюємо дивитися на зелені листочки, їздити по парку, і сидіти в батьків на руках.

- у возику - найзручніше

- в мами на руках - найкраще

- але і без тата не обійтися :)

І знову з речами на вихід :)

Ми переїхали. У Львові це вже енний переїзд, але не самий поганий варіант. Тепер у нас багато місця, велика кухня і кімната, нормальна підлога і футуристичний вигляд з вікна. По факту ми посунулися далі по тій самій вулиці. Причина - з власниками попередньої квартири домовлялися, що живемо до вересня. Термін підходив до кінця, і в них були інші плани на квартиру. Тому ми вирішили переїждати зараз, поки студенти не створили ажіотаж на ринку нерухомості. Мушу сказати що жилося нам комфортно, і хоча і було тісно, але спогади залишилися хорошими. Саме там ми прожили перші дні і місяці з Олесею. І власниця була дуже хорошою людиною. Навіть незважаючи на те що ми заплатили на місяць наперед вона нам повернула гроші. Ми на них особливо не розраховували (бо в теперішній час то дійсно рідкість), але так приємно знати, що є нормальні люди.

Квартиру ми шукали неповні два тижні. Поселилися в першу, яку подивилися (і чому так трапляється в більшій частині випадків - повертаєшся до першого варіанту?). Правда, за час пошуку встигли кілька разів поміняти думку щодо цієї квартири. Попалася якась ну дуже слизька ріелтор, яка постійно плела про інших людей, що хочуть також цю квартиру, і про зайнятість власника, який вийшов такою напівміфічною істотою. З квартирою проблема була одна - не було ліжка. Був варіант купити самим (в рахунок оренди), але ми вирішили не заморочуватися. В результаті нам привезли не дуже новий диван (не дуже новий то м’яко сказано), але загалом жити можна. Меблі, сантехніка, - практично нові (4 роки юзані). Підлога хороша, вікна хоча і дерев’яні, але нові і подвійні. 7 поверх, але працюючий ліфт. Ну і основне - це новий будинок, збудований 5 років тому, з новим (правильним) плануванням і купою місця (тут коридор - це як ще дві квартири, можна ганяти футбола). За все про все 1700 гривень в місяць + комунальні послуги по лічильниках.

Переїзд то стихій не лихо, особливо коли ви за кілька років стягуєте купу всіляких речей до хати. Благо переїжджати було недалеко, і велика подяка І. і С. за допомогу і чудо-транспортний-засіб. Своя машина то своя машина, і переїжджати було не те що в задоволення, але доволі спокійно. Нікуди не спішили, і все повозили за 4 заходи. Сімейний автомобіль має бути з великим багажником, для ситуацій такої як ця. Добре, що возитися було недалеко, - порядку півкілометра-кілометра, і ми справилися з усім за 2.5 години. Кульків, звісно, було на півхати, і в нас пішло 3 дні аби вечорами то все розпакувати, розіпхати, і привести до нормального вигляду.

Були і приколи. Пральна машинка. Анна пожалілася що після переїзду вона почала дуже тарахкотіти при викручуванні. Я подумав, що значить погано вирівняв, озброївся мірним стаканом з водою (ну нема у нас поки рівня, і навряд чи будемо купляти ще один негабаритний предмет на орендовану квартиру), вирівняв машинку, і з почуттям виконаного обов’язку передав машинку назад Анні на користування. Коли наступного дня відбулося те саме і машинка перестрибнула через половину ванної кімнати, я нарешті згадав, що транспортна скоба залишилася там, де я її поставив переї переїздом, тобто в машинці. Відповідно вся вібрація замість того, аби поглинатися амортизаторами, ішла на корпус. Добре що на тому і закінчилося :). Холодильник. Холодильник той, що був на квартирі. Марки МИР, - про такі знають тільки дуже старі майстри :), він десь мабуть в роках 80-их виготовлявся (не проводив дослідження на цю тему), але доволі в пристойному стані. Після запуску він у нас працював добу, не виключаючись. При цьому морозив (тобто з мотором, насосом і газом все ок), але не відключався. Попробував бавитися з реле - коли виключати вручну, то холодильник виключається. І потім навіть включається. А от автоматично не відключався. Ми резонно припустили, що так він і згоріти може, і перейшли на ручний режим управління (вкл викл). Почали шукати майстра. Добре, що попав я на якось нормального мужичка, який вислухавши проблему і почувши марку холодильника сказав, що ми не перші такі. Ці холодильники хочуть, аби камера обмерзла льодом, і тільки тоді відключаються. А так як надворі стояла жара дика, плюс ми періодично лазили всередину, то холодильнику вийти на такий режим не вдавалося. Тепер ми знаємо його фічу, і вже не переживаємо. А холодильник з вдячності, що ми розгадали його таємницю, працює, як і має бути. Міжкімнатні двері. На них не було ручок. Вирішили купити і самі поставити (ну на крайняк потім можна буде забрати :) ). А вже коли купили і я почав їх ставити, зрозуміли, чому їх не поставили раніше. Товщина дверей більша, ніж довжина болта, яким ті ручки мають на дверях кріпитися. Але програміст є програміст, і воркераунд було знайдено - я прикріпив ручки напряму до дверей гвинторізами, і ніби вже два дні як тримаються і не повідлітали :).

Ще довелося трохи фіксати воду, мити світильники і чистити хату, але ми впоралися. І сьогодні перший день насолоджуємося спокоєм вихідного дня, коли не треба собою товкти.

Ну і вид з вікна. На військову частину. Величезна площа, відведена під ракетні війська. Прямо під будинком - 3 гармати, по одній з версій - салютні. Ще видно зачехлені БТРи. Вдень доволі сіро, плюс солдати марширують, і співають (безплатний цирк). А вночі нас пре, що ми в Туреччині. Це треба бачити. Будинок навпроти - ну прямо тобі турецький готель (також новобудова), тільки рушничків на перилах балконів бракує. Площа і будівлі вночі дуже акуратно освічуються, створюючи враження упорядкованих прогулочних доріжок. А навколо все зелене, і здалеку вночі не видно пальми то чи рідні українські каштани :). Тому в нас тепер улюблене вечірнє заняття перед сном - кружка молока на балконі, чи сирковий десерт. А вчора ми спостерігали блискавки - на півнеба, які розряджалися як в землю, так і просто в хмари. Вилися гадюками і освічували півсвіту, і це при тому, що звук грози до нас не долинав. Погода з ілюзіями допомагала - було тепло якось не по-українськи.

Рік сподіваємося тут прожити спокійно, а тоді лаштуватимемося до Івано-Франківська. Вкотре згадували переваги-недоліки І.-Ф. в порівнянні з Львовом, і все таки хочемо до "міста неземного кохання". Питання з роботою залишається актуальним, але і воно якось вирішиться. Тепер ми раді бачити в себе гостей, бо нові житлові метри дозволяють їх приймати. З ліжками і далі не склалося, а з старим надувним матрасом довелося попрощатися. То також цікава історія - він вирішив "поламатися" посеред ночі, коли ми мирно на ньому спали. Одна перегородка просто пішла по швах, і в результаті на матраці видувся великий горб. Спати на ньому вже неможливо, а от купатися ще мабуть можна буде. Чи на пікнік ходити. Ну, заходіть, одним словом :)

Грудне вигодовування - майбутнім мамам на замітку

Давно збиралась написати щось по цій темі, та все ніяк не вистачає часу. Насправді, стикнувшись з реаліями ГВ (грудного вигодовування) я була трохи шокована і розчарована, як сумно це не звучить. Питання було одне єдине - чому ніхто не згадує про проблеми і труднощі, які виникають в перший період, коли ГВ тільки починає внормовуватись? Перед пологами старалась розібратись що, як, і до чого. Перечитала купу інфи, отрмала купу листівок і буклетів про ГВ, навіть на передпологових курсах на Батальній нам розказували про ГВ. Ця лекція особливо запам’яталась, пізніше напишу чому. Всі в один голосок кричать - ГВ вигодовування це щастя для мами і дитини - абсолютно погоджуюсь, але якою ціною приходить це щастя ніхто не говорить, ЧОМУ?

Стосовно мене - ніколи б не подумала, що будуть якісь проблеми з молочком. Молозиво почало виділятись ще з 6-го місяця вагітності. Іноді, коли засинала, то промокала не тільки футболка, а і постіль, стільки виділялось молозива. Налаштована була тільки на ГВ без будь-якого догодовування. Олеся народилась без проблем, досвіду в мене взагалі було 0, тому я наївно думала. що маю повні груди молозива. Донечка смоктала груди весь час, і десь в кінці першої доби вона почала істерити. Била ніжками і ручками, але смоктала. Груди до того часу покрились кров’яними ранами. Насправді було дуже боляче давати кожного разу груди, тому я питала кожного мед працівника що заходив, чи добре я прикладаю свою лялю до грудей, і чому вона так сильно кричить? Всі в один голос відповідали, що все правильно, а груди звикнуть, то від непривички. Правда стикнулась з проблемою, соски у мене плоскі, але тим не менше про це в пологовому ніхто не заікнувся, а я відповідно і не підозрювала. На 3-тю добу прийшла неонатолог (дитяча лікар) і сказала що дитину потрібно догодовувати сумішами, бо вона втратила більше норми. Звісно я категорично відмовилась, мотивуючи це тим, що мала постійно смокче груди, значить молозиво є. Лікарка нічого не сказала, це була 11 ранку, тільки попросила після наступного годування прийти на контрольне зважування. Чесно скажу, до того моменту від пологів я практично не спала, бо вдень не було як і вночі також. Практично весь час дитина смоктала груди, біль був сташний, тому мови про якесь там розслабитись не могло бути. Вночі взагалі була фантастика, поки решта людей намагались спати, я на колінах на ліжку колисала Олесю, бо ні сидіти ні лежати не могла, а стояти чи ходити, тим більше.

Так от, коли я після того повідомлення лікарки принесла Олесю в палату і спробувала черговий раз прикласти до грудей, вона почала чергову істерику, тепер вже просто відмовляючись брати грудь. Відповідно і я почала плакати, бо вже не витримувала. Так тривало до вечора. Того дня навіть в Романа на руках дитина не заспокоювалась. Ввечері, коли Олесю зважили, виявилось, що вона втратила ще 20 грам, тоді істерика почалась в мене. Лікарка сказала, що якщо я відмовлюсь догодувати дитину, то на наступний день її прийдеться ставити під крапельницю у кращому випадку, в гіршому відвезуть у реанімацію, бо від голоду вона просто втратись абсолютно всі сили і навіть плакати більше не буде. Після того прийдеться наново вчити дитинку їсти. Коли я запитала, а як на рахунок того, що в перші дні молозива абсолютно вистачає дитині, скільки б його не було? Мені відповіли, що насправді таке буває доволі рідко. Для того потрібно, аби мама була повністю виспана, здорова і внормований гормональний фон, а зразу після пологів дуже рідко таке зустрічається. На практиці лікарі кажуть, що проблеми ті, які були в мене спіткають 90% жінок, але про це ніхто не говорить. Всі пишуть і розказують тільки про добре, ніхто ніколи не попередить про проблеми. Тоді лікарка сказала, що в мене ще все буде добре, але десь через місяць, півтора. Я чесно кажучи жахнулась - як? Коли материнське молоко найважливіше саме вперші дні?

Перед догодовуванням мені запропонували зцідити молочко і подивитись скільки його, щоб знати, а після того догодувати дитинку. Чесно, я зціджувала дві груді протягом десь години. Націдила приблизно 3-5 мілілітрів молозива. Медсестра тоді мене спитала, як я думаю, чи можливо нагодувати 4-х кілограмову дитинку такою кількістю їжі? Я плакала, чесно плакала, бо в житті б не подумала що в мене будуть пусті груди. Коли Олесі зі шприца дали суміш, то вона її тягнула як насос, там не треба було натискати на ручку шприца, настільки дитина була голодна. Тієї ночі я вперше спала, спала від 11 вечора до 4:45 ранку, спала, бо спала Олеся. Насправді серце мами розривається, коли плаче дитинка, а поготів, коли мама не знає, чому дитинка плаче і як їй зарадити...

Обуренню моєму не було меж, зрозуміло інтернет, різні писульки і "афігєнні мамусі" форуму "Малеча", це я до того, що там кожен хто дихне, той брехне (до речі огидне враження від того форуму), але лікар неонатолог, кандидат медичних наук Шлемкевич Ольга Любомирівна, яка вела лекцію на батальній і запевняла, що молозива вистачає завжди і зціджуватись не потрібно і взагалі все просто ідеально, чому нічого не сказала, якщо сама своїм пацієнтам призначає суміші в перші дні, бо вже багато разів попеклась на тому, що дітки потрапляли в реанімацію. Це зі слів її колег, які просто поржали, вибачте за фамільярність, з її лекцій. Інші казали, що вона тупо бреше на лекціях, бо така її програма, а в реальності все по іншому. Насправді я перепитала всіх знайомих мамочок, чи було у них все так гладко з ГВ, як пишуть? І знаєте, жодної не знайшла з позитивною відповіддю. У всіх були проблеми, орієнтовно місяць, півтора. Мої проблеми тривали 2 місяці, але дякувати Богу і вони минули. У всіх були тріщини, всі як одна знають, що таке Бепантен мазь і всі розбираються в сумішах :).

Ще в пологовому ми купили пляшечку Avent від Philips, через місяц докупили і пустушки тієї ж марки. Вважається, що Олеся при догодовуванні повинна була відмовитись від грудей і перейти повністю на суміші - не про нас. Груди, то груди, а суміш, то суміш. По своїй дитині можу сказати, що груди вона ні з чим не переплутає, бо догодовувала після кожного годування грудьми, іноді по 120мл суміші випивала, а через 3 години після попереднього грудного знову просила грудь. З пустушками теж проблеми немає, іноді засинала з ними, тепер взагалі не бере. Може в тому і прикол авента, важко втримати в роті, ото дитина і не звикає, як до звичайних і плутанини сосків не получається, просто смокче коли дуже хоче, а загалом - ніякої залежності.

Ще один момент, який не можу переживати спокійно - абсолютно всі радять, щоб було молочко побільше прикладайте дитину до грудей, нехай смокче годинами - цікаво, а пробували це робити з маститом, чи кривавими сосками? Хто дійсно пробував - точно скаже, що при такій поведінці соски будуть загоюватись ще довго і нудно, а біль не зменшуватиметься.

Ще одне зауваження, якщо вам подумається, що я неправильно прикладала Олесю до грудей, то розчарую - прикладала правильно, перевіряло багато людей, починаючи з лікаря, яка приймала пологи і закінчуючи акушеркою, яка допомага лікувати мені мастит та лікарем-лактологом з тієї ж таки Батальної.

Наше ГВ налагодилось аж за 2 місяці після пологів і я дуже рада, що мені це вдалось. Тепер звісно я можу сказати, що це нарешті приємно і не болісно, хоча досі годую через спеціальні накладки (знову ж таки авент) і досі користуюсь бепантеном і досі час від часу Олеся нагризає груди до крові, але то вже не так боляче, як спершу.

Не побоюсь описати свої відчуття при годуванні протягом першого місяця. Коли мала смоктала, то відчуття було ніби кругом груді вона висмоктує тіло, зі спини тягнуло аж за лопаткою, рука затерпала до кисті, це не кажучи вже про те, що відчувала сама грудь. Спершу я думала, що то унікально і тільке мене таке спіткало, та виявляється, що я не одна і майже кожна жінка через це проходить. Тепер можу сказати, що ГВ це не подарунок долі, це тяжка праця, яка стає задоволенням тільки після певних зусиль і певного часу. У тих випадках, коли це не так, то можете вважати себе реально везучими.

Ще хочу сказати, не варто будувати собі ілюзій на тему ГВ, це тяжко на початку і якщо при малій кількості молока і тих перших відчуттях мама таки може втриматись аби не дати своїй дитинці чогось іншого, як то суміші, то хай вона буде обережна, аби не заморити дитину, або вона герой, я так не змогла :).

Те що я хотіла донести цією розповіддю - теорія, звісно це класно, але на практиці все не зовсім так і мабуть з ГВ кожен випадок індивідуальний, тому варто людям розказувати і про інший бік медалі. Я не намагалась залякати когось, просто хотіла реально розказати про те, що відбувається дуже часто і додати що крім бажання годувати свою дитинку грудьми, потрібно ще мати на це силу.

Жертва монстрів, або вони також розумні

Страшна історія, яку я вам зараз розповім, трапилася минулого тижня в п’ятницю. За тиждень емоції трохи притупилися, але подія була доволі неординарна, і точно запам’ятається на все життя (а тепер ще і буде увіковічнена в письмі). Отже.

Ми зібралися додому. По ходу мали їхати машиною, але, як то завжди буває, в людей, з якими ми мали їхати, щось там не получилося, і нам довелося терміново міняти плани і їхати автобусом. То була наша перша поїздка з Олесею в громадському транспорті, і ми хотіли уникнути її допоки не зробили останню прививку, але не так сталося як гадалося. На вокзалі нас також чекало розчарування - всі квитки на автобус було продано, і на Долину напряму нічим доїхати не можна було. Вирішили їхати "по чуть-чуть" - до Стрия, а тоді - як вийде. Так і зробили.

Ну тут і розпочинається сама цікава частина історії. Ми везли додому гадюк. По простому - п’явок, медичних звичайних. 21 штуку, по 8 гривень за одну. Якщо кого цікавить чому саме 21 - то планували 20, але ще одну впихнули на здачу. Ну це як на базарі, коли ви кажете зважте мені 1.5 кг черешень, а вам пакують повний кульок, важать, там виявляється 2 кг 200 грам, і спокійно перепитують - докинути до 2.5 ? (Це історія сьогоднішнього дня, я заставив продавщицю "викинути" зайве і дати мені 1.5 кг, такий номер не пройдьоть). Пхати на здачу всілякий непотріб то взагалі тепер модно - один час в мене вечь час водилися конхфети невідомих виробників і з невідомої хімії зроблені. Їх давали на здачу, і я все чекав, поки назбирається достатньо, аби піти в магазин і щось таки купити на ті всі здачі. По ходу з’їв, і мабуть таки світився, але спав, і не помітив. Ну, продавці в нас також розумні, бо то не така уже проблема піти в банк і поміняти 100 гривень копійками, але то є дуже невигідна справа. А п’явки на здачу то якось і не поспориш - потрібно і усе.

Так от, гадюк можна тримати в закритій банці, але бажано недовго, аби не передохли. А ми в принципі гуманісти, і жаліємо всіляких тваринок. По приїзду додому, наприклад, ми були дуже голодні, і в нас був один кекс, на який ми покладали великі надії. Але чомусь саме в тому місці, де ми вийшли, була бездомна собачка, яка норовила покінчити життя самогубством (стояла посередині дороги і сумно повертала головою за машинами, які проїжджали поруч, і не виконували сподівань, які на них покладала собачка). І та собачка була дуже голодна, і була зовсім не проти, аби її врятувати від самогубства, а попутньо і нагодувати. Наприклад, тим нашим одним єдиним кексом. Але ми резонно подумали, що зараз доберемося до хати, і будемо їсти в своє задоволення, а собачка таки може здійснити задумане, і наш кекс може стати останнім перекусом перед великою подією її собачого життя. Ну, ви зрозуміли, - ми, - гуманісти. Тому гадюк ми не мучили, відкрутили кришечку з банки, і замотали марлею. Я примостив банку в кульку собі між ноги і затиснув.

Час від часу поглядав що там робиться, хоча власне там нічого не робилося. Все таки п’явки то маленькі гадюки, і прогризти марлю їм не по зубах. Але мені так само не по зубах було просто забути про їх присутність, тому я поглядав. Анна з мене мило приколювалася, що аби вони мене куди не вкусили.

До Стрия було зовсім недалеко, коли я вкотре подивився до тваринок, і знайшов одну з них у себе на пальці. А друга в той час інтенсивно вилазила з свіжопрокушеної дирочки в марлі, і явно збиралася приєднатися до подружки. Яка тим часом прокусила мені палець і уже відчувала (мріяла) запах 1 групи крові, резус позитивний. Уявили? Уявіть що я не знаю що робити (якось не доводилося), в паніці починаю цю тваринку віддирати, а вона розтягується на 5 см, тягнеться до 10, до 15, ... і десь так на сантиметрах 18 (чи то в страху такі очі великі) нарешті відривається. :) - коментарі були ще ті, і думаю, бус мені співчував, і ненавидів нас одночасно, бо ми відразу почали шукати, чи не повтікали інші гадюки. Перший інстинкт (як гуманіста, звичайно), був розчавити гадюку кришкою від її тимчасового (і останнього!) пристанища, але поки я переймався своїм пальцем гадюка свиснула подружці, що свято закінчилося, та змилася в нірку, головна героїня ролика бігом згрупувалася, в два повзки найшла дірку, і опана - опинилася там, звідки прийшла. ВОНИ ТАКОЖ РОЗУМНІ! П’явок Анна купляла в звичайнісінькій аптеці, і я дуже сумніваюся, що їх там тренували на такі трюки. А те, що ми побачили, було дуже вправно і логічно. Браво!

А далі нас чекав ще один монстр. Металевий. В Стрию нас чекала "неприємна ситуація" - навала студіків, перед якою татаро-монгольське іго по п’ятницях просто ховається. Вони якраз брали штурмом автобус Львів - Івано-Франківськ, тому нашої скромної присутності не помітили. Далека прародичка п’явок медичних - п’явка-обіжена-життям-касирка-автобусної-станції-Стрия хотіла також пити крові, бо день в неї був явно невдалий, як і інші 365 в році, але ми не далися. Ну не продають вони квитки з місцями, то хай залишаються з автобусами. Кам’яний вік насправді не був мільйон років тому, він десь в районі українських автовокзалів. Варіант був один - брати таксі.

Під руку попався якось дуже швидко дуже зговорчивий таксюга, який погодився відтарабанити нас за 40 км всього за 60 гривень. І коли я кажу відтарабанити це не для того, аби вжити гарне українське слово, а аби краще дати вам відчути, на що ми підписалися. Фіат (вони роблять Феррарі!) року випуску так 68 :), без жодного шматка оббивки всередині - тільки метал (мабуть, під гоночний болід косить). І це все навіть їхало, і мало... автоматичні склопідйомники. Правда, працював тільки підйомник правого скла, а ліве шоферюзі довелося піднімати руками. Зате вони роблять Феррарі! І ця машина після 40 років їзди ще може долати 40 кілометрів від Стрия до Долини!

Найгірше було те, що коли шоферюга давала газку, то газок починав сочитися з усіх багаточисленних шпаринок, дир і дирюг, і машина дуже починала змахувати на газову камеру. Анну з малою пересадили наперед, і пустили трохи кисню, піднявши праве вікно (нагадую, там працював Автоматичний Електричний Склопідйомник). А я корчився на задньому, і думав, що п’явки, то не так і погано :) А реально нас "порвало", коли ми заїхали на заправку, і на виїзді таксюга включив пічку (уявіть, як пахне пічка, яка старша від нас вдвічі) - щоб тепліше було, по його словах (аби не збрехати надворі було градусів 26). Пічку, звісно, довелося йому швидко виключити, доїхали ми навіть непогано - притусувалися позаду якоїсь фури, і так і їхали (ну, подушок безпеки в нього точно нема, їх пізніше почали робити, тому то було доволі безпечно і розумно з його сторони - їхати за фурою).

Ну а що було далі ви знаєте. Собачка, хата, і гарні вихідні. Доля всіх монстрів нас чесно більше не хвилює, - що нас не вбиває, те робить нас сильнішими. Надобраніч, чи шо...

Чудо-юдо Пароварка

А: Нарешті наша сім’я отримала ще одну одиницю домашньої побутової техніки :), це ... - ПАРОВАРКА! Коштувало мені багато вговорювань і вмовлянь чоловіка, поки він нарешті погодився почитати про цей агрегат, але потім думка схилилась таки в бік придбання, і зараз ми просто дико задоволені. Стереотип про те, що їжа приготована в пароварці прісна і несмачна, і призначена для людей на дієті - повний абсурд. Думаю, якщо ви не харчуєтесь виключно смаженою їжею, або їжею з фаст-фуду, то обов’язково заціните пароварку по всіх її достоїнствах. Страви виходять напрочуд смачні, зберігається смак продукту, який втрачається при варінні, бо все таки вода відбирає запах і смак продуктів на добрий відсоток. В пароварці цього не відбувається, всі соки та вітаміни залишаються і відповідно навіть солі не потрібно. Ну зрештою нам не потрібно :), ми просто насолоджуємось справжнім смаком продуктів.

Р: перше, що спробували - картопля. Почистили, нарізали дольками, запустили пароварку, за 20 хвилин витягнули. Получилося несподівано - ніби варена, а смак печеної. В результаті ми так і зїли ту картоплю просто з маслом, бо нічого більше до неї не хотілося - природньо солодка, природньо солона, - нічим не хотілося перебивати смаку. Далі була страва від нашого шеф-кухаря (і це поки не Олеся :) ) - Анна взяла кусочки курки, завернула в них курагу (варіант 1) і помідори (варіант 2), проколала шпичкою, і на 25 хвилин - паритися :) - Смакота! - соковите мясо з пропеченою начинкою. Причому пароварка готує дуже бережно - помідори не розлазяться, сік не витікає. Далі була черга стручкової квасолі, яку ми купили в супермаркеті замороженою. До речі пароварка ідеально підходить для готування заморожених продуктів - не потрібно розморожувати, а відразу готуєте, і всі вітаміни там, де вони і мають бути - в їді. А от манти (основна страва для пароварок судячи з інтернет-пошуку) в нас не получилися - тому що ми замінили бараняче мясо телячим, а курдючного жиру в нас взагалі не було :) (ми навіть не знаємо що то таке і де його можна купити). Тому в нас вийшли великі пельмені, які явно зірок з неба не хватали. Вже якщо пельмені, то маленькі, ну або вареники. Готування круп (гречка, рис) в принципі ніякого виграшу не дає - все рівно треба заливати водою і чекати, поки випарується, - на смак точно те саме, що і варене...

А: Як сказав мій коханий чоловік - люди діляться на дві категорії: ті що дуже задоволені пароваркою і ті, які її не використовують ;).

Р: поступово змінив думку з того, що це абсолютно безглуздий пристрій, на ту, що вище :)

А: Замовляли пароварку через інтернет-магазин, Braun FS20R. Дві чаші, два піддони, чаша для рису на 2л і чорна чаша для моркви та буряка, щоб не замазувати білу :). Обійшлась вона нам таким чином на 100+ гривень дешевше, ніж у супермаркетах техніки. Всюди вона коштує 615-630грн, ми заплатили 500 з доставкою, ще і додому нам її принесли ;)!

Р: кілька порад "як вибрати пароварку". Саме простіше - беріть Braun FS20 :) Модель випускають з 2002 року, і про неї писано-переписано, причому всі відгуки - суцільний позитив. Наш +1 до інших. Отже, мають значення: кількість чаш і їх обєм (готувати можна одночасно в кількох чашах), наявність і обєм посудини для рису (вона насправді не тільки для рису, а для всіх рідких чи сипучих продуктів), окремі піддони під кожну чашу (дозволяє уникнути змішування смаків), зручність ручок піддонів (аби можна було витягнути і вилити ще гарячу воду), можливість доливу води (в Брауна такого нема - але саме довше що ми бачили треба готувати 40 хвилин - на стільки більш ніж стає стандартної кількості води)... Є ще маркетингова фіча- прозорість чаш. Ми самі за тим гналися, - навіть читали різні відгуки - одні казали що все запотіває, і нічого не видно, другі - що нічого подібного. Таки запотіває. Спершу сильно, потім волога конденсується, і загалом роздивитися, що всередині можна, але це як через мокре стікло... (в Брауна прозора верхня кришка).

Страви получаються смачнючі, і пароварка легко миється, бо готуємо без жиру. Одним словом дуже і дуже задоволені даною покупкою, тому якщо хтось вагається, чи варто придбати це чудо техніки, то ми кажемо - варто ;)!

Прививки: ми вирішили

Прививки - робити чи не робити своїй дитині? Інтернет зараз каже в основному НІ. Лікарі кричать ТАК. Прихильники доводять потрібність, противники застерігають про можливі наслідки. Прививки в нас вимагаються, якщо дитина йде в дитсадок чи школу, проте це можна обійти законно і не дуже. В першому випадку можна апелювати до гарантованого конституцією права самому вирішувати, що робити з собою і своєю дитиною, і прориватися через бюрократичні заслінки. В другому можна просто купити липові довідки, таким чином покращивши статистику щеплень, але чи не схоже це на Троянського коня ?

Ми також довго приймали рішення. Міняли його на прямо протилежне. Вирішили не робити прививки - надто вже переконливою здалася фраза про російську рулетку зі здоровям свого малюка. А тоді в нас постало запитання - а від чого все таки дітей прививають і пробують захистити. Отже, хвороби, від яких прививають в перші місяці життя:

- туберкульоз (ще в роддомі - цю прививку ми зробили);
- гепатит В (знову ж таки пропонують зробити ще в роддомі, але від тієї прививки ми відмовилися);

- кашлюк, читати тут http://vakcina.com.ua/about/koklyush/ - інфекційна хвороба, передається повітряно-крапельним шляхом, яка виливається в сильний кашель, який не проходить тижнями, і часто призводить до смертельних наслідків в малих дітей. Дорослі переносять взагалі без проблем, тому можна заразити від дорослих носіїв, які навіть про це не підозрівають;

- дифтерія http://vakcina.com.ua/about/difteriya/ - про цю інфекційну хворобу чули мабуть усі. Найбільш страшна історія - коли "заростає горло", і за лічені хвилини уже немає як дихати. Дифтерія може протікати по різному, але загроза смертельного випадку дуже висока;

- правець http://vakcina.com.ua/about/stolbnyak/одна з небагатьох хворіб в цьому переліку, яка не передається повітряно-крапельним шляхом, а через попадання бактерії правцю на пошкоджену ділянку шкіри (назвіть дітей які не риються в землі хоч колись, і при цьому не друть собі руки в кров);

- поліомієліт http://vakcina.com.ua/about/poliomielit/ -  про цю хворобу навіть розказувати багато не треба - параліч м’язів, який призводить до деформацій кінцівок, чи навіть смерті (якщо параліч легенів). Як не дивно, хвороба також інфекційна; 

- гемофільна інфекція http://vakcina.com.ua/about/gemofilnaya_infektciya_hib/ - пряма дорога до менінгіту чи сепсису, і як не дивно - знову передається повітряно-крапельним шляхом, від носіїв, які можуть і не здогадуватися, що вони носії.

Ось вони всі. Перечитавши уважно, ми подумали - якщо робити вакцинацію ЯКІСНОЮ вакциною, то навіть 2-3 дні підвищеної температури, які при цьому допускаються - ніщо, в порівнянні з наслідками хоча б однієї з цих хворіб...

А далі ми подумали, що фактично знаємо про одиничні випадки негативних наслідків вакцинування. Звісно, ті випадки дуже, дуже неприємні, але є ж вакцини, які широко використовують у всьому світі, а не ті, які дають у наших поліклініках. І ніхто ніколи не порахує кількість життів, які вакцини все таки врятували. Як оцінити кількість дітей, які не померли, тому що не заразилися, бо мали імунітет до певної хвороби? Неможливо дізнатися скільки разів біда обійшла вашу дитину стороною, хоча була близько (як знати, що хтось з ваших друзів чи знайомих не є носієм якоїсь з цих болячок? як знати що ви не набралися чогось "дуже доброго", коли ходили на базар чи їхали в маршрутці?)

Коротко про історію вакцинації. Всесвітня організація здоровя в 70-их роках була стурбована різким ростом захворюваності на інфекційні хвороби серед неблагополучних верств населення (наркомани і т.д.). І так як боротися з хворобами уже коли люди дорослі, і контролювати їх поширення фактично неможливо, було прийняте рішення зробити обов’язковою вакцинацію при народженні дітей. Це дозволило до 90-их років взяти ситуацію під контроль, і звести деякі захворювання до мінімуму, чи взагалі перемогти їх. Головна біда перших вакцин - робилися вони наспіх, без років клінічного тестування, викликало дуже багато реакцій, і взагалі були ненайдійними. Звісно, прогрес не стоїть на місці, і зараз є багато вакцин відомих фірм, які пройшли все необхідне тестування. Будь-яка вакцина (як і будь-яке лікарство) містить шкідливі речовини - як то алюміній, формальдегід, і т.д. - те, що треба для зберігання активних компонентів вакцини. Тому будь-яка вакцина це до певної міри і яд, але співвідношення шкоди і планованого виграшу навіть не обговорюється.

Тепер про вибір вакцини і чому він важливий. Зрозуміло, що треба брати вакцину, яка сертифікована, виробляється відомою фірмою, і використовується в інших країнах, особливо Євросоюзу. Крім того, вакцини є різні по складу, і по комбінаціях хворіб, від яких вони захищають. Компонентом, який викликає найбільше реакцій в дітей, є кашлюковий. Тому нові вакцини є ацелюлярними - з подрібненими штамами вірусу кашлюку. Відповідно якщо ви бачите абревіатуру АКДП це вакцина від кашлюку, дифтерії, правця, а АаКДП - така ж, тільки ацелюлярна.

Ми кололи Інфанрікс Гекса, виробництва Бельгії. Один укольчик включає КДП + гемофільну інфекцію + поліомієліт + гепатит В. Робиться прививка в 3-4-5 місяців, і в 18. Просто купити прививку в аптеці не можна, бо зберігати її треба при температурі 2-8С. Відповідно або ви добуваєте спеціальну сумку-холодильник для транспортування (можна і термос, в принципі), або робите її в поліклініці, і сподіваєтеся, що її зберігали правильно. 

У Львові в тому плані трохи легше - є дитяча Чорнобильська лікарня, яка в принципі рахується найкращою в Західній Україні, і де прививки робить дуже багато людей. Тому є надія, що з прививками все ок. В кабінеті щеплень на місці платите за вакцину (один укольчик на один раз - 285 гривень).  Тут є нюанс - прививку зроблять тільки якщо буде дозвіл від педіатра. Тому ви або маєте обстежитися в свого дільничного педіатра, і відразу йти робити прививку, або перевіритися уже на місці, але в лікарні черги набагато більші, ніж в поліклініці...

Лікарі допускають температуру до 3-х днів. Рідко діти стають дратівливими, можуть перестати спати чи втратити апетит - в інструкції до препарату вказані всі можливі побічні ефекти і частота їх проявів. У нас обійшлося температурою 38,2 протягом десь 30 хвилин, ввечері. А потім температура впала до 37,4 яку рекомендують не збивати, і на ранок ми вже забули про укольчик.

Сама процедура це взагалі була хохма. Діти в малому віці по різному можуть реагувати (як сказала лікарка). Олеся почала плакати, коли до неї нахилилася тьотя в масці, яка не хотіла до неї нічого говорити, і взагалі здавалася непривітною. Укол вона навіть, не знаю чи помітила, але заспокоїлася відразу, як до неї засюсюкали мама і татко, які були налякані набагато більше, ніж наша малеча :), а лікарка не змогла знайти слід від уколу аби заклеїти його пластирем.

Звісно, вирішувати тільки Вам, а ми своє рішення зробили. Не знаємо, чи будемо прививатися від кору, краснухи і свинки в рік - то мабуть хвороби, якими краще перехворіти, ніж від них захищатися. Але наразі до того ще далеко, зате після серії прививок можна буде не боятися поїхати автобусом додому.

Відчайдушні глядачі

Вчора ми подивилися останню серію 5-го сезону "Відчайдушних Домогосподарок". Я забанив сезон, Анна хоче продовження :). Моментами серіал саме такий, за що він нам і приглянувся - непередбачуваний, моментами жорсткий, і дуже динамічний. Але в цьому сезоні додали трохи жуйки і санта-барбари, коли події останньої серії можна вгадати в першій.

Ми собі пригадували як ми присіли на цю "голку". Я захворів на запалення легень, і сидів вдома, в Долині, було то зимою 2 роки тому. По ICTV якраз починали показувати перший сезон, і так як хворому особливо робити нема що, крім як сидіти і дивитися телевізор, я повівся на рекламу... Так я привіз ідею дивитися серіал у Львів, попутно зачіпивши всіх, хто тоді у Львові був частиною великої компанії (Софка, Андрій, Юрка). Серіал був поштовхом до того, аби почати ходити додому не в 10 вечора, як це з нами траплялося останнім часом на доброму-предоброму проекті, а перед 8-ою, аби встигати на вечірню серію.

По телику показали перші 2 сезони, але нам було явно мало, тому ми почали шукати продовження. І воно прийшло з інтернету :). Як виявилося, уже був відзнятий 4-ий сезон, тому попереду було багато-багато серій захопливого і моментами драматичного видовища. З серій які ми згадували, - це заложники в супермаркеті, коли тітонька, що взнала про зраду чоловіка (директора супермаркету), вирішила йому помститися, захопивши всіх покупців в заручники. От від тої серії реально рвало мізки. Багато різного було, смішного і печального, і почали ми памятати героїв по іменах :) ...

Сезон-5 явно натякає на сезон-6: закінчується весіллям Майка з... незрозуміло ким. Я кажу що це не Сьюзан, бо тоді це взагалі не Домогосподарки, Анна вирахувала що якщо був присутній колишій чоловік Сьюзан, то це вона наречена, а не Кетрін. Одним словом, кинули камінець інтриги у неспокійні душі поціновувачів. Великий мінус сезону - загадка, яка розгадувалася в першій же серії, і інші 23 просто треба було чекати, аби все сталося, як має бути. Не те. Ну і остання серія це взагалі трохи капець, бо по ходу всіх можна було пристрелити, але поганий герой вирішив зробити по всіх правилах дурних серіалів - пафосно і з розмахом, ну типу так, аби потім все в кінці не получилося і був хеппі енд :)

Ну але Домогосподарки це дуже типажний серіал. З масою ідей для роздумів і потужною філософією.  Якщо ви ще не з нами, то приєднуйтеся! ;) ( а чи будемо дивитися сезон-6 це ще питання, хоча майже і вирішене - не витримаємо без  того )

Пікнік-09. Утрьох

Комуністичні часи подарували нам гарні свята для трудящих - це мабуть останнє, за що ми щиро вдячні великому і нерушимому :). 1-2 травня - рай для лінивців, і ковток свіжого повітря для всіх тих, хто засидівся в офісі і ще не мав можливості насолодитися чарівною весною 2009. Чотири дні вихідних - з пятниці по понеділок прирівняли в тривалості тиждень робочий, і час відпочинку. І цим було гріх не скористатися.

Отже, сезон виходів на природу-09 оголошено відкритим! У "оновленому" складі, великою сімєю. Куди йти довго не вирішували - саме близько від нас Стрийський парк, туди і помандрували. Місцями навіть дивно, що люди в нас так мало відпочивають в парках. В межах міста взагалі мало-де можна відпочити, і, як не дивно, за кожним деревом люди не сидять. Звісно, не Долинський ліс, і потічка нема, аби похлюпатися. І машини десь там далеко чути. Але все решта - те, що треба - спражня весна, великі дерева, кропива, і жучки.

Олеся традиційно спала в колясці, поки ми їхали на місце, але далі спати відмовилася. А ви би спали якби навколо було стільки цікавого і нового, і ви на свіжому повітрі, під великим-великим дубом? Тому всі 3 години, що ми ховалися в траві, наша малявка активно спілкувалася, роззиралася, захотіла їсти, і отримала, що хотіла - минулого тижня ми купили слінг (для тих хто не знає - кусок матерії, що перекидається через плече, фіксується двома металічними кільцями, і утворює для дитини гамак - носите, як хочете - вертикально, горизонтально, спереду і за спиною. Дуже зручно, якщо потрібно дитину погодувати не в хаті - вмощується вона там дуже зручно, і закриває груди повністю, тому ніякої незручності чи дискомфорту. Виробники стверджують, що так дитина перебуває в анатомічно правильному положенні, ну десь так воно і виглядає), тому проблема з годуванням не виникло. Перше годування не в хаті :) Перший пікнік. Перший комар, який хотів залетіти в люльку. 

І взагалі, час коли татусь вдома доні мало випадає поспати - коли вдома, то вона використовує час по максимуму, аби насолодитися увагою обидвох батьків. Спимо хіба коли інтенсивно їдемо в колясці. Якщо зупиняємося - значить, щось цікаве, і треба роздивитися,  що саме :).

Наші досягнення за 2.5 місяці:

 - набрали майже 3 кг;

 - виросли на 10 см;

 - перехворіли нежитем, діатезом, нам прищемили пальчик замком від курточки і налякали всілякими болячками;

 - почали сміятися і інтонаційно відповідати, цілими реченнями, абзацами і диктантами;

 - голову тримаємо скільки нам хочеться, і коли нам хочеться, бо коли не хочеться, то не тримаємо - лінуємося;

 - перевертаємося на бочок і не терпимо лишатися самі, - спершу сваримося своїми дитячими словами, потім кричимо а на кінець плачемо так, аби сусіди чули.

Турботи першого місяця

Перший місяць ми росли в основному в хаті. Було ще доволі холодно, і на роботі якраз виникла затримка з зарплатою, тому покупка колясочки затримувалася. Зате в нас була колиска, яку ми купили давним давно (так-так, всі речі ми покупляли заздалегідь, не слухаючи хто там що казав - і, як і передбачали, поступили дуже правильно - тепер можливості піти щось купити, а тим більше разом, майже немає). Олеся гойдатися в колисці не дуже любить, тому функцію колисання ми відключили, поставивши колиску на стійку опору з 4-ох ніжок.

Грудне гродування було основною проблемою перших тижнів. Анну дуже боліли груди, які Олеся скусала ще в роддомі, під добрим і чуйним наглядом лікарів. А Олесіні апетити відповідали її великій стартовій вазі. Почали пробувати різні мазі і способи годування. Шукали молоковідсоктувач. Тут є де розгулятися, можемо дати рекомендації після того, як самі спробували. Молоковідсмоктувач можна купити самий простий за 20 грн - трубочка з резиновою грушою на кінці. Дієво, якщо це не надовго, бо все рівно пошкоджує ніжну шкіру. З мазей дуже дорогі не підійшли (Pure Lan), підійшов дешевший Бепантен. Але особлива подяка фірмі Філіпс і всім тим товарам для дітей, які вони випускають під торговою маркою Авент. Реально без їх накладок для годування, бутилочок і дурачків просто не обійтися - все зроблено максимально продумано, і вигідно відрізняється від всіх інших пропозицій, хоча і ціна не маленька. Але ми пробували дешевші аналоги, і коли спробували Авент, то усвідомили різницю. Анна і зараз використовує накладки - малявці вони зовсім не заважають, зате дуже сильно знімають неприємні відчуття і можливість пошкодження сосків.

З перших же днів ми перестали любити лікарів. На другий день після народження до нас завітала "патрульна" лікарка. Перевіряти, чи все ми з дитиною так робимо. По ходу та медсестра від нас мабуть молодша, і явно в неї ніколи не було дітей. Якраз коли вона прийшла Олеся собі солодко спала. Вона її розбурхала, і почала ставити на ноги, садити (дитині 5 день від народження!), потім слухати ... причому стробоскоп (чи як він там правильно називається) був холодний, і мала аж відсахнулася, коли вона його приставила до неї. Ну кому таке сподобається? - маленька, звісно, почала плакати і жалітися,а вона "а що це вона у вас така неспокійна"? - Хотілося реально виперти її з хати і придавити ногу дверима. Гадюка. Потім до нас приходила медсестра, і лікарка дільнична. Лікарка ще куди не йшло з першого погляду, але тільки з першого. Вигадала, що в малої невралгія, настоювали на візиті до невролога, і лякала, що треба буде щось пити. Звісно, нічого не підтвердилося. Їздили в роддом, обстежувалися в адекватних лікарів в стаціонарі. Взагалі до лікарів які лікують амбулаторно краще не потрапляти. Вони - суцільні теоретики, які не відчувають ніякої відповідальності за результати свого лікування - шось там приписали, і пішли ви собі додому, лікуватися. А потім доведіть що вам то приписав лікар, і все таке. Тут велика подяка рідній фірмі, яка має корпоративного лікаря, до якого можна завжди звернутися "в разі чого" і потрапити до лікарів, які знають свою справу. 

Довго і нудно ми чекали на зарплату, аби купити коляску. І нарешті це сталося. Готові були до астономічних сум в 4 - 6 тисяч гривень за нормальну коляску. Але все виявилося простіше. Чи то ми ще коляску з старих запасів купили, чи то вона не така знана фірма, і тому не деруть страшно - не знаю, але коляскою ми дуже задоволені. Польска фірма Coneco (по приколу читаємо як Конєко), - коляска-візочок, трансформер. Сама рама з колесами важить 10 кг, що дуже мало, як для колясок. Люлька - 3 кг. Візочок - порядку кілограма. Люлюка кріпиться в два положення - головою до вас і від вас. Коли вона знімається, то коляска складається пополам і фактично не займає місця в хаті. Всі 4 колеса - знімаються. Причому колеса - з надувними камерами, і насосом в додачу. Тому з прогулянки в хату заходити простіше простого - колеса знімаються на коридорі, відносяться в ванну митися. Люлька з малою заноситься в хату, а рама складається і ставиться в куточку (без колес вона важить порядку 5.5 кг). Ми відчули себе людьми! Велика сімейна прогулянка і нові можливості!!! В перший же день ми пішли гуляти - благо, погода дозволяла, і це було суперово! Можна іти разом в магазин, можна гуляти в парку, можна іти в гості, а головне - Олеся дуже любить гуляти. Фактично ми засинаємо ще на стадії, коли нас зносять сходами донизу. А далі інколи просинаємося, якщо хочемо повернутися, чи щось таке хитре зробити.

Ось так і почалася нова ера - з гулянням, швидким ростом, і всілякими першими проблемами. Зловили перший нежить, дуже сильно сопіли носиком, і дуже протестували, коли нам його мама чистила. Дуже не любимо шапочок - просто ненавидимо їх, і дуже гарно і мило навчилися їх скидати. А ще ми тримаємо голову з другого тижня. Ось якось взяли, і підняли її, і тримали набагато довше ніж положених 15 секунд на другому місяці. Несподівано рано почали перевертатися, крутити головою, видавати звуки і все таке. По ходу ми читаємо все на місяць наперед, аби знати, що ж очікувати від нашого карапуза ;). 

А ще ми дуже довго підбирали суміш для годування, і чого ми тільки не пробували! Хіп - почалася висипка, Нан гіпоалергенний - проблеми з травленням, Детолакт - вроді як тоже висипка, Гумана - дуже сильне відригування, Нутрілом - висипали в смітник, бо суміш дуже смерділа і не розчинялася нормально в воді, Малютка - почалися запори. Врешті решт ми вернулися на Детолакт. Мала доїдає не часто, але він їй набільше подобається, і вроді нічого зараз їй від нього нема. Хоча запори від останньої суміші довелося лікувати. Ще у нас були запрілості, бо надворі потепліло, а батареї все рівно продовжували жарити, і ми рятувалися як могли, тримали вікна - двері відкритими, але все рівно не рятувало. Підгузники тоже пробували кількох фірм - Памперси - не підійшли категорично, мала в них дуже запрівала, і від резиночок появилися червоні сліди. Хаггіс - використовували майже 2 тижні, але запрілості так і не проходили, незважаючи на крем. Ліберо - підійшли найкраще, і наші запрілості вже (тьху тьху тьху) майже в минулому.

Три тижні тому ми вже ходили в поліклініку. Лігво зла, чесне слово. Вже давно не репетував ні на кого, але тут довелося. Зайшли, - пусті коридори, все в краших традиціях убогих українських лікарень. Під сходами - одинока коляска, і нам, звісно, треба на самий верх - на 3 поверх. Пообзиралися - коляску лишати тупо - лікарня фактично в парку, хто не-будь заходить, бере коляску і аріведерчі - у нас ніхто ні за що відповідальності не несе. Ну ми довго не губилися, взяли коляску з обидвох сторін і винесли наверх. Зайшли в кабінет з малою, коляску лишили під дверима. І тут вривається вовкулака (читайте медсестра - істота не обтяжена інтелектом, але прагнуча крові), і починає вити (читайте кричати), що коляски в них лишають на першому поверсі. На резонні питання хто буде відповідальний якщо що, і де в них про це написано, виття не припинилося. Довелося і собі перекинутися вовкулакою :). Ще треба буде таки навідатися до їх завідуючої, бо того дня вона не була на робочому місці доступна (мабуть, втомилася від нічного полювання), і написати скаргу в міську раду - кажуть це більш дієво, і може реально вплинути на ситуацію. Лікарка тихенько сопіла собі, а потім почалося - рекомендація пити вітамін Д - тепер манічка така - всім діткам, які народилися зимою, і живуть в місті, виписують вітамін Д. Я ще зі школи знаю, що добова норма вітаміну виробляється за 15 хвилин перебування рук і обличчя на сонечку. Їх мабуть такого не вчили, от вони і пихають штучні вітаміни маленьким дітям - а потім треба буде лічити печінку, нирки і так далі... Стороння консультація підтвердил

а правоту наших міркувань - вітамін Д дуже легко передозувати, а вивести його з організму дитини фактично неможливо, і прирівнюється це наявності тяжких металів... Ну, ви зрозуміли - лікарів слухаємо, і робимо по свому, в обовязковому порядку. Далі лікарка дитину роздягнула, мала до неї шкірилася (бачили би ви цю посмішку!), вона її послухала, і почала одягати. Тут медсестра нагадалася, що вона має малу ще поважити і поміряти, і почала роздягати її знову! Тут мій терпець знову увірвався, і я сказав їй, що про це думаю. Мала, звісно, розплакалася - а вам би сподобалося якби вас вдягнули-роздягнули-вдягнули-роздягнули ? Ми твердо вирішили до них ходити не частіше, ніж треба, а деколи і рідше. Вони нас пробували лякати, що якщо ми не будемо ходити, то вони можуть подати на нас дані в соцзабез, і нам не будуть виплачувати допомогу :) ! Щиро потішили, можуть своїми 130 грн подавитися, хоча я і не уявляю як вони сконтакуються з Долинським соцзабезом, а в нас кожне відділення - то окрема держава, і окрема база даних. Чекати на ті гроші - це померти голодною смертю.

І наше головне досягнення першого місяця - ми почали посміхатися до мами і тата, з чого ми невимовно тішимося!!! 

Перші дні і хрестини (частина 2)

Р: Перший день після народження дався нам досить важко. По-перше він для нас був невіддільним від попереднього дня, адже спати не довелося. По-друге - нові обов’язки, до яких звикати не було коли. Чужих дітей в такому ніжному віці на руки брати страшно. Зі своєю дитиною якось все набагато легше, але все рівно дуже неприємно, коли вона плаче, а перший день малявки плачуть багато - все незнайомо, звуки голосні, світло яскраве, їсти вже треба самому, і в туалет ходити :)

Добре, що хоч з роддомом все було "ок" - в нас залишилися дуже позитивні враження - родзали чисті і гарно обладнані, персонал привітний, особливо якщо давати 10-20 грн після кожного візиту. Анну з малям поселили в двомісній кімнаті, з туалетом і душем. Я міг відвідувати їх кожного дня з 2 до 7 вечора, що і робив - зранку на роботу, ввечері - до сім’ї. Лікарі навідувалися часто, хоча деякі моменти нам все таки не сподобалися. Самий головний - на курсах нам твердо вбили в голову, що перші дні, навіть незважаючи на те, що грудного молока мало, дитина має наїдатися тими каплями, які є. На то ми і орієнтувалися - малявка просила їсти часто,Анна її часто прикладала до грудей. В результаті груди були геть чисто скусані, малявка була дуже голодна, постійно плакала, а ми не знали що робити. Лікарі ж казали що все ок, допоки одного дня не заявили - потрібно догодовувати. Ми були налаштовані категорично проти. Ну знаємо ми всі ваші історії про догодовування - а зараз будете рекомендувати суміш від фірми, яка вам за те платить гроші і все таке (в роддомі там конвеєр - від представника однієї фірми двері закриваються, і уже заходить інший :) ). Мабуть так ми би і впиралися, якби не простий, але дуже дієвий факт. Малявку зважили, і віддали Анні на годування. Вона довго і вперто до 3 годин часу шось собі смоктала, змушуючи маму морщитися від болі. А потім зважили ше раз, і наша донечка виявилася на 20 грам легшою... Но коментс, енергію затратила а нічого не наїлася. Тому почали догодовувати. 

А: Комент від мене - теорія про грудне вигодовування абсолютно і повністю відрізняється від практики. Варто наперед поговорити з знаючою людиною,яка має реальний досвід і може попередити про всі майбутні проблеми, а не з фанатичними мамочками, які нічого вам не розкажуть, тобто форумам тут довіряти не варто і літературі теж і навіть лікарю кандидату медичних наук на курсах в роддомі.

Р: Загалом ті дні пройшли швидко, і ми дуже чекали виписки з роддому - незважаючи на мороз і зиму надворі в палаті було дуже жарко, дуже сухо, і взагалі лікарня то є лікарня. В вівторок ми народилися, в пятницю ми вже їхали додому. Виписка пройшла цікаво - ми відмазалися від майже обовязкових фотографій і "веселої" процедури виписки, яка обходиться в 150-200 грн. Вийшли через чорний вхід, на радостях забули віддячити лікарці, яка мені виносила дитину :). А головний прикол - привізши фактично всі речі Анні і Олесі я забув привезти чоботи... тому виписували ми в тапочках :) - як казали санітарки таке трапляється дуже часто - діткам тати нічого не забувають, а от мамам... 

Перший день вдома тоже не з медом - суцільний хаос - кульки, бардак, і батьки приїхали. Дурдом. Втома. Але вже вдома, і все швидко нормалізується. Порозсовували кульки по шафах згрубша, провели батьків, видихнули з полегшенням - бо ми вже вдома. Провели першу ніч, досить неспокійно, бо просиналися вночі. Але вже краще, ніж в лікарні - можна допомогти один одному, підмінити. Перші дні акцент робився на одному - потрібно відпочити. Інакше дуже важко зберігати спокій і не впадати в паніку.

Пережили, оговталися, і нічого надзвичайного не трапилося. Трохи менше спати, трохи частіше вставати вночі (на нуль до того прохання не ділити, не ділиться :) ). Дуже багато прасування - і просто не уявляю що можна робити без машинки. Батьки в нас були тільки один день, а далі ми з гордістю можемо сказати, що опікувалися всім самі. Ошпарювали руки кипятком, коли робили малечі їсти, стирали руки від прання дрібних речей (поки не почали використовувати гумові рукавички), обпікалися праскою. Але воно того варте!

Хрестини

Вирішили довго з цим не затягувати. І на наступні ж вихідні після виписки з роддому вирішили робити хрестини. Так як з простором в нас дуже обмежено, то були тільки хресні з половинками, і ми. Навіть батьків не було. Допоки не хрестили доводилося кожного дня проводити малій процедуру зняття вроків, і фактично кожного дня щось та й зливалося. Я в принципі не схильний в такі речі вірити, але було що було. З якогось дня ми зрозуміли, що мала крім того дуже любить процедуру - вона почала реагувати на звук стаканів, і води, яку переливають. 

Приготування до хрестин багато не зайняло - все по мінімуму. Купили гарнюній біленький костюмчик - з платтячком, рукавичками і пінетками - все, як і положено на хрестини. День видався сонячний і гарний, як і день народження. Так багато людей в хаті малеча ще не бачила, але гарно реагувала на вуйків і вуйн і на хресних. Перші ознаки соціальності :)

Далі таксі і короткий переїзд в церкву (від нас іти 15 хвилин, але з малою дитиною не находишся). Хрестини в нас були паралельні ще з однією парою - і майже всі присутні були з їх сторони - хрестили хлопчика. Вкотре переконалися, що стандартні процедури дуже залежать від священика і церкви - хрестини були доволі довгі, з цікавими моментами, з обливанням водою і помазанням. Думали маленька буде плакати, але вони трималися молодцями і ні наша Олеся ні чужий Максимко не видали ні звуку за всю майже 40-а хвилинну процедуру. Ну ось, так ми і назвалися офіційно Олесею. Імя ми давно вибрали, якби хлопчик - був би Тарасиком. Звісно, вибирали імена українські, не дуже часто вживані, які би нам подобалися по звучання, і гарно пасували до по-батькові: Олеся Романівна ;)

Гарно провели час за недовгим застіллям, Софійка нам облила півстіни підливкою (ну мусів я це згадати :) ), а далі ми почали рости.

Ми - велика сімя! (частина 1)

У нас народилася донечка! І нам уже майже півтора місяця! Маємо багато про що розказати, і вже встигли багато чого навчитися разом - ми звикли до нового члена нашої тепер уже великої сімї, а донечка трохи підстосувалася під наш режим, і, звісно, сильно його змінила.

Частина 1. Як ми народжувалися.

На світ ми появлялися не дуже довго, зате довго планували свій прихід. Якось так склалося що всі родичі очікували, що це станеться відразу після різдвяних свят. Тому мама і тато налаштувалися на цей період, і кожні пробні пологи сприймали як справжні :) Звісно, нам це скоро надоїло, але останній місяць очікування був дуже важкий. Були і "кумедні" випадки про які запамятаємо на все життя. Звідки знати як це - народжувати, якщо ще не народжувала? - Правильно, нізвідки, хіба читати книжки і пробувати уявити як це. Після одного з чергових оглядів ми дізналися, що дитина уже на старті, і розпочалося відкриття матки. Лікарка сказала - ну це може бути від дня до тижня... Розмито, ніхто гарантій не дає. Вночі того дня, коли ходили на огляд, почалися фальшиві перейми, які були ну дуже схожі на справжні (як ми собі думали). І так як неприємні відчуття затягнулися аж на наступний день, то подзвонили до лікарки, яка порекомендувала приїхати, аби черговий лікар оглянув. От саме цього лікаря ми і не забудемо. Насправді придурки трапляються періодично, але щоб такі...

Самі пологи дійсно було нереально пропустити. Звечора ми сиділи святкували одруження І. і С. - так як ми на ньому присутні бути не могли. Анну почав щось живіт хапати, і ми ще пожартували що це вже мабуть дійсно пологи. Жарти жартами, а так воно і сталося. Навчені попереднім досвідом ми героїчно пробували заснути до 1:30 ночі, допоки не зрозуміли що все більш серйозно. Біль почав наростати швидко і періодично. І якщо книжки кажуть що в роддом потрібно їхати коли схватки мають частоту 5 хвилин і тривають близько хвилини, то ми приїхали коли вони траплялися майже кожних дві хвилини. Але нічого, встигли і таксі викликати, і почекати на нього, і з шофером пожартувати що нам "не дуже швидко". Шофер казав, що в нього різні випадки траплялися :)

Пологи це особлива істоорія. Скажу зразу ми дуже задоволені як все пройшло - лікарка, лікарня, ставлення, пологи... Ми були до них готові - йшли на сімейні пологи, відвідували курси в лікарні. Пройшло все десь приблизно так, як розказували на курсах. Правда часу їсти чи навіть подумати про їду не було (на курсах наголошували взяти їду чоловіку, бо він буде хотіти їсти і не зможе зосередитися на пологах). Чи то ми так швидко народили, чи то просто я такий, але дійсно зайнятися чоловіку на пологах є чим, і про їду думок не виникало.

Як виглядають самі пологи? - зовсім не як у фільмах. Пологи - це довгий процес з чіткими фазами. Відмінність перша - води в 90% випадках відходять уже на родильному столі, а не вдома. І процес родів займає від 6 до ... годин, індивідуально в кожному випадку. Ми прибули в лікарню в 2:30 ночі (хоч убийте,завжди знали що будемо родити вночі). До години 4-ої ми ще жартували, ходили туди сюди, і перечікували періоди, коли боліло сильніше. А потім лікарка сказала, що потрібно пробити навколоплідний міхур, бо він не тріскає і заважає швидкому перебігу родів. Далі карусель закрутилася сильніше. Перейми стали дуже дуже сильні, так що Анна забралася на родовий стіл, і тут уже і мені знайшлася робота - змочувати губи водою, подавати лікарці і акушерці що потрібно, бути поруч і допомагати потримати руку / ногу під час переймів (так, так, - саме потримати, є певні оптимальні пози, більш сприятливі для пологів, і самому в таку позу забратися не дуже легко). 

Фаза перейм (спазматичні скорочення матки, які сприяють просуванню дитини по родових шляхах до виходу) тривала десь до години 5-ої. А потім почалися потуги. В теорії вони тривають десь близько години, в нас були майже дві. Потуги це коли всі зусилля спрямовані на виштовхування дитини, аби чудо нарешті відбулося. Анна трималася молодцем, хоча і побудила трохи роддом (як згодом виявилося палати, де мами потім живуть три дні з дітьми знаходилися далі по коридору, і туди дуже навіть добре усе чути). Не було у нас не можу, не хочу, і не стану, родили самі від початку і до кінця. Мушу сказати, що вкололи нам якийсь укольчик, і ми так і не знаємо що то було - нам сказали що препарат який трохи знімає родовий біль і одночасно стимулює пологи. Вроді навіть щось називали, але ми чесно не запамятали що. На тому медикаментозне втручання і закінчилося. Роди - процес однозначно болючий, але після нього виживають а за два тижні уже і не можуть згадати як це було :) (це я, звісно, жартую).

Зате народження доці забути неможливо. Зявляється таке неприроднього кольору синє створіння, та ще й як зявляється! Я мав змогу спостерігати за всім процесом вживу, тому виглядає це як поява трикутноголової істоти - кісточки на голові ще не зрослися, і аби легше вийти на зовні головка складається, таким чином спершу голівка у дитина далеко не кругла, хоча це дуже швидко проходить після народження. Так само як і приємний рожевий колір десь за хвилини 2 набувається. Вся ситуація на диво нереальна - щойно ще було так боляче, а тепер уже маленька істота плаче збоку, і її кладуть на животик, і вона вся така маленька і беззахисна, і це перше відчуття, що тепер ви - справжні батьки...

Ще одна з причин чому батько має бути на пологах - разом легше адаптуватися до зовсім незвичних умов. Відколи ми приїхали в лікарню все йшло по сценарію, який не повторювався раніше - передягнулися, залишили речі, пішли з кульками на роди в родзал, а там все закрутилося-поїхало... Чесно, ми тепер з посмішкою згадуємо про те, що серйозно збиралися послухати лікарів і взяти з собою на роди музику... Оце би потім я мав що додому забирати :). Нема часу на таке - це раз, і два - дуже важко передбачити як буде себе жінка поводити на пологах. Тому звідси і випливає головне застереження - якщо ви персона надміру чутлива, і не готові зрозуміти на емоційні сплески коханої людини, коли її болить, - то тоді вам мабуть на роди краще не ходити. Ми домовлялися наперед що я маю робити, аби бути корисним. Домовлялися, орієнтуючись на звичайні обставини - бути разом, тримати за руку, казати щось добре і ніжне. В реальності все виявилося зовсім не так :) (смайл, бо смішно згадувати). В Анни проснулася агресія, і вона хотіла щось поламати чи порвати. В якості поламати гарно підходило родильне ліжко - правда воно було залізне, тому багато шкоди йому не було. Зате страждали мати, яким воно оббите. А в ролі "порвати" мало не була моя футболка, з якою я вже був готовий попрощатися, але в останній момент відпросився :) Якось не хотілося розгулювати по роддомі з пошматованою футболкою.

Ми отримали 8 з 8 за шкалою когось там АПГАР (використовується для оцінки життєдіяльності дитини в перших кілька хвилин життя). А ще ми змусили абсолютно всіх (і нас в тому числі) видати вигук здивування, коли нас, зовсім маленьких на вигляд, зважили і поміряли - 4 кг 150 грам маси і 54 сантиметри росту! От така от дівчинка-богатир, хоча по результатах огляду ніхто не давав більше 3.5 кг, животик виглядав маленьким, і тільки мама і тато завжди дивувалися силі поштовхів, які виходили від мешканця живота :)

Далі донечку оглядали лікарі, поклали її, садисти, на спеціальний столик, з підігрівом, і сильно освітлений. А вона бідна так плакала. Я підійшов - дивлюся, ну щось тут не так. Взяв і поставив над її очами долоню. Вона моментально їх розплющила і заспокоїлася! Я аж не повірив, забрав долоню, і перевірив, що дитина знову плаче і закриває оченята. Отак і почався наш перший спільний досвід - ми ще не вміємо говорити, але вже дуже добре вміємо натякати на те, що нам не подобається. 

На наступних 2 години нас залишили самих з дитиною. Обдзвонили батьків і друзів, розказали про свою новину. Малявка мирно посопувала у мами на животику, ми тішилися з перших спільних годин і заспокоювали батьків, які плакали і хвилювалися :). А далі - то вже інша історія - нашого першого дня. Ми народилися!

А так ми виглядали за кілька годин після народження, 17 лютого 2009 року

(далі буде...)