Жертва монстрів, або вони також розумні

Страшна історія, яку я вам зараз розповім, трапилася минулого тижня в п’ятницю. За тиждень емоції трохи притупилися, але подія була доволі неординарна, і точно запам’ятається на все життя (а тепер ще і буде увіковічнена в письмі). Отже.

Ми зібралися додому. По ходу мали їхати машиною, але, як то завжди буває, в людей, з якими ми мали їхати, щось там не получилося, і нам довелося терміново міняти плани і їхати автобусом. То була наша перша поїздка з Олесею в громадському транспорті, і ми хотіли уникнути її допоки не зробили останню прививку, але не так сталося як гадалося. На вокзалі нас також чекало розчарування - всі квитки на автобус було продано, і на Долину напряму нічим доїхати не можна було. Вирішили їхати "по чуть-чуть" - до Стрия, а тоді - як вийде. Так і зробили.

Ну тут і розпочинається сама цікава частина історії. Ми везли додому гадюк. По простому - п’явок, медичних звичайних. 21 штуку, по 8 гривень за одну. Якщо кого цікавить чому саме 21 - то планували 20, але ще одну впихнули на здачу. Ну це як на базарі, коли ви кажете зважте мені 1.5 кг черешень, а вам пакують повний кульок, важать, там виявляється 2 кг 200 грам, і спокійно перепитують - докинути до 2.5 ? (Це історія сьогоднішнього дня, я заставив продавщицю "викинути" зайве і дати мені 1.5 кг, такий номер не пройдьоть). Пхати на здачу всілякий непотріб то взагалі тепер модно - один час в мене вечь час водилися конхфети невідомих виробників і з невідомої хімії зроблені. Їх давали на здачу, і я все чекав, поки назбирається достатньо, аби піти в магазин і щось таки купити на ті всі здачі. По ходу з’їв, і мабуть таки світився, але спав, і не помітив. Ну, продавці в нас також розумні, бо то не така уже проблема піти в банк і поміняти 100 гривень копійками, але то є дуже невигідна справа. А п’явки на здачу то якось і не поспориш - потрібно і усе.

Так от, гадюк можна тримати в закритій банці, але бажано недовго, аби не передохли. А ми в принципі гуманісти, і жаліємо всіляких тваринок. По приїзду додому, наприклад, ми були дуже голодні, і в нас був один кекс, на який ми покладали великі надії. Але чомусь саме в тому місці, де ми вийшли, була бездомна собачка, яка норовила покінчити життя самогубством (стояла посередині дороги і сумно повертала головою за машинами, які проїжджали поруч, і не виконували сподівань, які на них покладала собачка). І та собачка була дуже голодна, і була зовсім не проти, аби її врятувати від самогубства, а попутньо і нагодувати. Наприклад, тим нашим одним єдиним кексом. Але ми резонно подумали, що зараз доберемося до хати, і будемо їсти в своє задоволення, а собачка таки може здійснити задумане, і наш кекс може стати останнім перекусом перед великою подією її собачого життя. Ну, ви зрозуміли, - ми, - гуманісти. Тому гадюк ми не мучили, відкрутили кришечку з банки, і замотали марлею. Я примостив банку в кульку собі між ноги і затиснув.

Час від часу поглядав що там робиться, хоча власне там нічого не робилося. Все таки п’явки то маленькі гадюки, і прогризти марлю їм не по зубах. Але мені так само не по зубах було просто забути про їх присутність, тому я поглядав. Анна з мене мило приколювалася, що аби вони мене куди не вкусили.

До Стрия було зовсім недалеко, коли я вкотре подивився до тваринок, і знайшов одну з них у себе на пальці. А друга в той час інтенсивно вилазила з свіжопрокушеної дирочки в марлі, і явно збиралася приєднатися до подружки. Яка тим часом прокусила мені палець і уже відчувала (мріяла) запах 1 групи крові, резус позитивний. Уявили? Уявіть що я не знаю що робити (якось не доводилося), в паніці починаю цю тваринку віддирати, а вона розтягується на 5 см, тягнеться до 10, до 15, ... і десь так на сантиметрах 18 (чи то в страху такі очі великі) нарешті відривається. :) - коментарі були ще ті, і думаю, бус мені співчував, і ненавидів нас одночасно, бо ми відразу почали шукати, чи не повтікали інші гадюки. Перший інстинкт (як гуманіста, звичайно), був розчавити гадюку кришкою від її тимчасового (і останнього!) пристанища, але поки я переймався своїм пальцем гадюка свиснула подружці, що свято закінчилося, та змилася в нірку, головна героїня ролика бігом згрупувалася, в два повзки найшла дірку, і опана - опинилася там, звідки прийшла. ВОНИ ТАКОЖ РОЗУМНІ! П’явок Анна купляла в звичайнісінькій аптеці, і я дуже сумніваюся, що їх там тренували на такі трюки. А те, що ми побачили, було дуже вправно і логічно. Браво!

А далі нас чекав ще один монстр. Металевий. В Стрию нас чекала "неприємна ситуація" - навала студіків, перед якою татаро-монгольське іго по п’ятницях просто ховається. Вони якраз брали штурмом автобус Львів - Івано-Франківськ, тому нашої скромної присутності не помітили. Далека прародичка п’явок медичних - п’явка-обіжена-життям-касирка-автобусної-станції-Стрия хотіла також пити крові, бо день в неї був явно невдалий, як і інші 365 в році, але ми не далися. Ну не продають вони квитки з місцями, то хай залишаються з автобусами. Кам’яний вік насправді не був мільйон років тому, він десь в районі українських автовокзалів. Варіант був один - брати таксі.

Під руку попався якось дуже швидко дуже зговорчивий таксюга, який погодився відтарабанити нас за 40 км всього за 60 гривень. І коли я кажу відтарабанити це не для того, аби вжити гарне українське слово, а аби краще дати вам відчути, на що ми підписалися. Фіат (вони роблять Феррарі!) року випуску так 68 :), без жодного шматка оббивки всередині - тільки метал (мабуть, під гоночний болід косить). І це все навіть їхало, і мало... автоматичні склопідйомники. Правда, працював тільки підйомник правого скла, а ліве шоферюзі довелося піднімати руками. Зате вони роблять Феррарі! І ця машина після 40 років їзди ще може долати 40 кілометрів від Стрия до Долини!

Найгірше було те, що коли шоферюга давала газку, то газок починав сочитися з усіх багаточисленних шпаринок, дир і дирюг, і машина дуже починала змахувати на газову камеру. Анну з малою пересадили наперед, і пустили трохи кисню, піднявши праве вікно (нагадую, там працював Автоматичний Електричний Склопідйомник). А я корчився на задньому, і думав, що п’явки, то не так і погано :) А реально нас "порвало", коли ми заїхали на заправку, і на виїзді таксюга включив пічку (уявіть, як пахне пічка, яка старша від нас вдвічі) - щоб тепліше було, по його словах (аби не збрехати надворі було градусів 26). Пічку, звісно, довелося йому швидко виключити, доїхали ми навіть непогано - притусувалися позаду якоїсь фури, і так і їхали (ну, подушок безпеки в нього точно нема, їх пізніше почали робити, тому то було доволі безпечно і розумно з його сторони - їхати за фурою).

Ну а що було далі ви знаєте. Собачка, хата, і гарні вихідні. Доля всіх монстрів нас чесно більше не хвилює, - що нас не вбиває, те робить нас сильнішими. Надобраніч, чи шо...