Пікнік, Євробачення і гості

Субота день. Пікнік

Температура надворі довго недотягувала, але таки перелізла через завітну відмітку в 20 градусів вище нуля, тому сезон пікніків оголошується відкритим! Уже можна жарити шашлики, сосиски і все що тільки можна (а може те, що і не можна) жарити :). Треба тільки трохи фантазії, бажання гарно провести час і віддати свою енергію на активний відпочинок.

З п’ятниці на суботу йшов дощ, але земля ще не насичена вологою, тому наслідків дощу взагалі не було видно – земля суха, трава зелена, в лісі після зими сухого гілля – хоч відбавляй (ну правда треба знати куди ходити). На нашому місці для пікніків в цьому плані взагалі рай – впало кілька дерев, ми почали їх розчищати ще минулого разу, цього ж продовжили. Ха, я запасся навіть сокирою, тому фіззарядка була те що треба, сьогодні трохи відчуваю м’язи, дається взнаки моє вперте ігнорування фізичних навантажень після запалення легень. Так як наш спортзал мені не подобається через задуху, а взимку там ще сильні протяги були, то я поки туди не навідуюся. Але треба почати, такий висновок :).

Зібралися ми на пікнік біля години 3, в складі Анна, я, і собаки (Річі і Тонька). Хочеться йти, дихати і оглядатися навколо. Повітря зараз ще легко дихається (не пересушене), але вже прогріте, і на сонечку ну дуже тепло.

Ми жарили сосиски "шпігачки", це просто ням ням, - жариш її на вогні, а з неї жир капає… Потім намазуєш на хліб соус, і наминаєш - аж по бороді жир тече… Потім ділишся з собаками (при чому останні сосиски вже їдять тільки собаки, бо в себе запхати вже неможливо). А ще ми на пікніки майже завжди беремо сир "косичку", їмо її поки збираємо дрова – для "заморення черв’ячка", і по дорозі додому. Зефір на десерт – то вже новація останнього часу, хоча Річі ця частина подобається десь так само, як і сосиски. Прикольний факт – перші кусочки зефіру він завжди закопує (цей процес, якщо коротко, виглядає так – лапою за один два рази викопується неглибока ямка, туди кладеться предмет закопування, і старанно мордою заривається з усіх сторін), тоді я йому даю ну дуже маленький кусочок, аби йому вже було лінь його закопати. Він його з’їдає, а після в нього - напад апетиту. Він їсть того зефіру стільки! :).

Тонька виявилася типовою с…ю (бо вона в принципі по статі такою і є), постійно пробувала Річі увести додому. Він в принципі дуже вірна собака (хлопчик), і ніколи би мене не покинув, але вона інтриганка, постійно пробувала непомітно вислизнути геть, і прихопити його за собою. Правда Річі завжди повертався, коли я його кликав.

Отак в нас і проходять пікніки – за збиранням дров, розмовами, приколами, спостеріганням собак, жуванням чогось смачненького, співанням і просто безподобним відпочинком в лісі, де не чути машин, а тільки птахів і шум вітру, струмка і інших суто лісових звуків.

Зарядка була не тільки з сокирою

Не можу не показати вам як зараз виглядають ялинки – вони пустили пагінчики такого світло салатового кольору, який різко контрастує з минулорічним темно зеленим.

Субота ніч. Євробачення 2007

Вечірній сеанс Євробачення. Ну що, вітаю з 2 місцем, фінал був набагато цікавіший півфіналу. Як на мене, Сердючка різко контрастувала з іншими учасниками конкурсу. Вона виділилася, запам’яталася, і взагалі – гарно нас представила. За інших представників деколи було відверто стидно :) (як от Болгарія з їхньою стихією води, це ж минуле століття!)

Сербія як переможець… хм… ну за пісню і голос я не спорю – це було сильно, хоча мабуть мені надоїли ці всі голосисті співаки з їх надривними піснями – у нас таких хоч греблю гати (як і абсолютно безголосих з їх дежурними піснями, які забуваєш раніше, ніж дослуховуєш до кінця), але Європа ще мабуть від такого не втомилася. Зате сама героїня цього шоу, "то лі баба, то лі хлоп", вразила мене своєю вульгарністю після оголошення переможця. Всю дорогу йшла і повторювала жест – так, ми їх зробили. Інтересно, кого зробили? Європу? Тих глядачів, які за них проголосували? Якось тільки така думка і придумалася, а враження від Сербії в мене тільки погіршилося.

Неділя ранок. Гості

Неділя почалася погано. Мене розбудили раз, потім другий. І хоч це була Анна (іншому нікому таке би не вибачилося :) ), але все одно я роздратувався. До нас, виявляється, зібралися гості приїхати. Ну як вам сказати, що це було неочікувано, незаплановано і просто дуже рано?

Те, що це був ранок, тільки підсилило мої враження від цього факту, від того, що мене попереджають про це як про факт, про те, що порушуються мої плани на день (без моєї на те згоди), і що "неждані гості – гірше татар".

Минулого тижня була розмова, що хлопці збираються до нас в гості. І я не проти, я буду радий побачитися, кудись поїхати, але коли це буде заплановано, організовано і без напрягу. А просинатися зранку то напряг.

Хто не знає, розказую – на вихідних я рідко коли встаю раніше 12 – 1 година дня, а коли я перед тим ще до ночі дивився телевізор (чи просто гуляв), то, як правило, я сплю навіть довше.

На цій всій основі розігралася ще страшна моральна дилема з Софкою. Бо Софка гостей хотіла, але питання – при чому тоді тут ми з Анною?

Далі – цікавіше. Подзвонив Петрик, запитав чим займаюся, чи гості приїхали. Про гостей він дізнався ще від інших людей… Ну це вже класна історія. В мене склалося враження, що про цей візит знали всі, крім нас? Мабуть це мала бути приємна несподіванка? Не знаю відколи, а може й завжди, я не любив таких несподіванок, тим більше коли я – приймаюча сторона, тобто хоч якась програма мінімум, а має бути. І тим більше – коли це мій вихідний, на який я вже також маю плани.

Неділя день

Сьогодні Феррарі виграло гран-прі Іспанії, і це вже як мінімум одна причина, аби вважати день гарним. А ще сьогодні був день матері, і я примусово попав в гості в Анни вдома :). Гості були смачні.

Пропоную ще кілька фото Долини весняної з нашої прогулянки.

ПРО РОБОТУ

Роман сказав, що такими новинами, як ця треба ділитись з друзями і близькими в першу чергу :)! І хоча пройшло вже два дні, але я ніяк не наважувалась голосно розповісти про те, що трапилось на роботі. А трапилось наступне - мене підвищили :). Приємно було почути таку новину в середу, після успішних і гарних вихідних :). А в четвер у мене було PDP і типу я дізналась багато цікавого. Результат звичайно очевидний - тепер у мене з’явилась купа нових обов’язків і велика відповідальність за проекти, які я виконую вже і виконуватму в майбутньому. Це звичайно позитивний, я б навіть сказала,дуже позитивний момент, оскільки часу на розхлябаність і дурку не залишається зовсім :). І взагалі, коли людина відчуває відповідальність, то вона максимально активізує всі свої позитивні якості, щоб не осоромитись самій і не розбити надії інших, які на неї покладаються.
Так, тепер я QA-менеджер, це на два рівні вище, ніж я була до цього. Кумедно, але мені пощастило перескочити один рівень, чи то завдяки досвіду попердньої роботи, чи то завдяки власним заслугам, та більшість людей вважають, що це все завдяки тому, що я дівчина Романа :), а він у нас в тімі дуже поважна персона. Але втім, хай люди думають, як знають, а властиво моїх обов’язків ніхто з мене не знімав, і робота, досить таки відповідальна, думаю ніхто б мені її не довіряв, якби не думав, що я справлюсь. Не думаю, що хтось буде лояльніше ставитись до помилок, при їхній наявності, зважаючи на те, що хтось чийсь родич, хлопець, дівчина, чоловік чи жінка. Робота завжди залишається роботою і щонайменше в цьому житті мені хотілось би, аби хтось присвоював мені не мої заслуги. До речі, я завжди до всього доходжу сама, хоча іноді це дуже і непросто. І ніколи мене не покидає думка про те, що я маю самостійно твердо стояти на ногах у цьому житті, аби при потребі вистояти самій і підтримати інших. Хоча іноді дуже хочеться спертись на когось і відчути себе просто тендітною, беззахисною жінкою, яку люблять і оберігають :).
Хтось колись сказав, що у цьому світі 70% чоловіків є жінками, а 70% жінок є чоловіками по суті, і це відбувається тому, що так заставляє життя. Не знаю, чи думка правильна, чи ні, бо як на мене це заворот думок якоїсь феміністки ;).
Одним словом, я мабуть радію, але одночасно мені і страшно, як завжди буває перед чимось незвіданним і новим.
Ну от я і поділилась з вами своєю новиною топ цього тижня :). І що дуже позитивно, до мене нарешті повернулось втрачене відчуття, що я чогось таки досягаю в цьому житті і рухаюсь вперед, а це мабуть головне в роботі :), бо тоді є натхнення, завзятість і прагнення досягти ще більших висот ;).

Візит Тревора

Травневі свята завдяки візиту Тревора перетворилися на насичені подіями дні. Особливо 30 квітня (вівторок), коли ми встигли обходити всю Долину і об’їздити частину Долинського району :-). Судячи з усього (по тому, як мене сьогодні все болить) відпочинок вдався на славу, і враження в Тревора залишилися якнайкращі (судячи з його ж слів).

Для тих, хто не знає – Тревор співпрацює з нами з американської сторони, але головне, що він прикольний чувак і має українське коріння – бабуся його з Тернопільської області, дідусь з Буковини, або навпаки (не пам’ятаю). З ним я познайомився майже 2 роки тому в скайпі по роботі, але коли продивлявся відомості про нього, то знайшов лінк на персональний сайт, а там була купа української символіки, яка не залишила сумнівів, що людина має стосунок до України.

Зустрічали ми його в п’ятницю в львівському аеропорту. Ми з Анною залишилися на курси водіння, тому того дня в нас мав бути вечір-провід Юри. Так як літак запізнився на годину і прибув тільки в половині 10, то часу кудись їхати вже не було. Вирішити піти шляхом максимальної зручності для нас і всіх – запросили гстя до дівчат на квартиру. Заїхали в ВАМ, затарилися українськими нехімічними (я сподіваюся :) ) продуктами, гарно посиділи 2 годинки, а потім ще довго доїдали все те, що залишилося і проводили Юру :-). Тревор відразу став "своїм", поводиться він не як американець, а як канадо-українець, тому запрошення з моєї сторони приїхати в гості на вихідних не забарилося. Правда всі дружно сказали, що ентузіазму в його відповіді не почули, але мені здалося навпаки. А в неділю подзвонив Сергій, і сказав, що Тревор серйозно збирається приїхати. Ось і супер!

Про приготування особливо розказувати нема що, їх як таких і не було, просто ідея. Тревор везунчик – погода в понеділок видалася сонячною, хоча в неділю був дощ і холодно. А тут – просинаєшся зранку, світить сонце, вітру майже нема, - гарна погода для реалізації задуманого.

Спершу частина мус – екскурсія по місту. Обов’язкова історія про заснування міста, наші цікаві місцеві історії (як то громовідвідна вишка, на яку ми регулярно лазимо) і зовсім не обов’язкова, але, я сподіваюся, дуже цікава 2-ох годинна піша прогулянка. Долина то 5 пагорбів, приблизно однакової висоти, тому з кожного пагорба відкривається чудовий вид на інші. Раніше ми ходили дивитися на місто з одного пагорбу, тепер – на інший, неподалік від телевізійної вишки. Зараз особливо гарна пора – дерева цвітуть, трава такого яскраво зеленого кольору, якою вона буває тільки весною.

Долина межує з горами з південно-західної сторони. Гори в цю пору року – плями зеленого кольору різних відтінків. Молоде листя дає світло-зелений відтінок, ялини кольору темно-зеленого. Гребені гір накладаються один на одного, і на ближній краєвид новобудов, утворюючи картину життя за містом.

Я хотів пригостити Тревора квасом (зелена така рослинка кислуватого смаку), який, теоретично, мав би рости на тому полі, через яке ми верталися до міста, в великих кількостях. Спершу я довго і нудно не міг його знайти, а потім таки знайшов кілька листочків, правда зірвав на пробу якийсь несправжній і розжував :). Хто знає, що то гидота, співчувайте :). Вирішив гостей не травити :-), добре, що в рюкзаку був сік, інакше довелося би мені ще довго відчувати той гидкий присмак, зате протягом цілого дня мене на цю тему підколювали :-).

Один з пунктів місцевої гордості – наша піцерія, яку недавно показували по 1+1 в програмі "Смачна країна" (з Пономарьовим). Піцу там, крім того, що готують на дровах, так ще і на особливій воді, яку беруть з джерела на території піцерії . Вода горить, якщо її підпалити. Якби не бачив на свої очі по телевізору – ніколи би і не дізнався :). Піца дійсно добра, а ще – улюблений супчик – грибова юшка з пельменями. Подають його в глиняних глечиках, накритих кришечкою. І коли знімаєш кришку, то запах грибів і цибульки робить відчуття голоду самим сильним – до моменту з’їдання супчику :-).

Поїли – можна і далі собою потрясти. Велика подяка Петрику-Драйверу, який катав нас далі. Скелі Довбуша – ось куди ми направилися. Скали зараз просто фантастичні – там суцільний буковий ліс, і все листя салатового кольору, дуже приємне на дотик, і ще приємніше для очей. Почалося все з того, що нас прямо з машини витягнули кататися на конях. Я спершу не хотів, але потім згодився - ну вже так просили… В результаті опанував коня за 5 хвилин, мені сама спокійна кобилка попалася, і її не вели за повід. Тому я мав змогу їхати, куди собі сам хотів, так на одному повороті і зробив – всі поїхали прямо, а я направо :-). Загалом дуже сподобалося, навіть не зважаючи на те, що здерли з нас в 2 рази більше, ніж домовлялися – повезли на 10 метрів далі, ніж вони возять зазвичай :-) (гарна історія, погодьтеся), ну але настрій був гарний, і сваритися не хотілося. На коні кататися то прикол, при чому ноги відчували навіть після 10 хвилин їзди верхи. Бідні кавалеристи, тепер я вірю, що історії про їх криві ноги - то правда. Фотографії всі на фотоапараті Тревора, обов’язково вивішу, коли їх отримаю.

А далі ми перейшли до мета нашого приїзду. Це власне самі скелі. Є обов’язкова частина, куди піднімаються усі – то ми всі також туди забралися. Не буду багато розказувати – ту красу треба бачити своїми очима. Єдине доступне фото, яке в мене зараз є з обов’язкової частини – то фото Анни, тому дивіться її блог – вірю що ви знайдете її там незабаром.

А далі ми з Тревором подряпалися на необов’язкову частину, куди просто туристи уже не задивляються, і де треба і акуратно себе поводити, і на руках трохи підтягуватися. Моментами Тревор резонно казав, що це божевілля, але вилізли на вершину ми обидва. Тревора я називав королем гори (king of the rock в оригіналі), а сам потім зашпортався на землі, що він не забув підмітити :-).

Ще ми трохи поблукали навколо скель – в самих нижніх точках (в ярах) листя було по коліна. Відчуття було, ніби ми переносилися з весни в осінь. То тут то там альпіністи-початківці (часто просто діти) карабкалися на відверто вертикальні скали, викликаючи і подив, і захват, і тривогу. Хто був, знає про що я говорю.

Так непомітно пройшло ще 3 години, які забрали багато сил, і принесли так само багато емоцій. І ми просто не могли поїхати, не відвідавши колибу. Це якась така сама невід’ємна частина нашого національного колориту, як і вишивана сорочка (для мене). На Скелях колиби тепер в ряд на вибір, в першій взагалі не було відвідувачів, тому ми зупинилися на другій. Сюрпризи (приємні) розпочинаються уже на вході. Сама колиба – круглої форми, причому посередині підлога вистелена ялиновими гілками, а по центру – місце для костру, який зігріває все приміщення. В даху спеціально передбачено вентиляцію, колиба доволі висока, тому тяга гарна, і дим не розходиться по краях будівлі, а якщо присісти – то можна спокійно гріти руки, і не коптитися димом.

По краях зроблені ніші для відвідувачів – центральні розраховані на 8 чоловік (з 3 сторін) і 4 кутових для 4 людей. Одну з кутових ніш ми і зайняли – там затишно, хоч трохи і прохолодно, бо все таки тепло туди погано заходить. Але зате до вогню можна підійти погрітися коли тільки захочеться.

Не могли не пригостити Тревора дерунами з домашньої сметанкою (деруни були ням-ням, не можу нічого сказати), і шашликами. По тому як апетитно ми це змели можна сказати, що всім сподобалося. Випили ніби і немало, але якраз для настрою – особливо ніхто п’яним не був, хоча я би вже там і танцював – під гопци гопци українську музику. Вирішили поберегти силу на дискотеку ввечері.

По дорозі назад заїхали на міні-водопад – невід’ємна частина будь-якої мандрівки на Скелі. Не можу не відмітити позитивних зрушень в самій організації відпочинку на скелях. В’їзд тепер офіційно платний (7 гривень), і це правильно. Бо раніше він був заборонений, але все одно всі їздили, просто давали взятки, які осідали в кишенях "операторів мотузка через дорогу". Тепер же це офіційно реєструється квитанцією, попри дорогу з’явилися мішки для сміття (так-так, поки ще не урни – а саме мішки, але і то вже великий прогрес!)

А ще ми влаштували собі курси водіння. На п’яну голову їдеться просто супер! :-). Спершу їхала Анна, потім їхав я. Якщо рахувати, що я вже їхав 2-ий раз, то і успіхи в мене були кращі. Загалом я би сказав, що водії з нас вийдуть добрі. Уже вміємо стартувати, керувати, а я наразі розігнався до 3 передачі, сам їх переключав, успішно розминувся з зустрічної машиною і навіть проїхав попри пішоходів на своїй стороні :).

Поки вернулися додому сил вже не вистачало і на розмову :-), зробили 1,5 годинний перекур – закинули Тревора в готель, самі покантувалися в Анни дома. А далі – правильно, на дискотеку. Це взагалі прикол, коли ми прийшли, то ми були першими і єдиними 4 відвідувачами. Зовсім пуста дискотека, з нас навіть не взяли за вхід. Але далі люди помалу привалили, того ми навіть потанцювали. Кажучи ми я маю на увазі Анну і мене, Тревор і Драйв не танцювали, а просто пили пиво. Не знаю власне які враження залишилися в Тревора від цієї провінційної дискотеки (бо вона дійсно такою і є, причому навіть не найкращим екземпляром, ту, що була більш-менш пристойною, просто закрили), але я був радий попасти в 1 ночі додому і просто відрубатися. Подій було стільки, що вистачило би і на 2 дні.

Сьогодні пролітав сніг, і гарна погода помандрувала з Тревором далі. Я получив в презент гарне канадське кепі і значки, дико задоволений вихідними і інтернаціональним спілкуванням. Українське коріння в іноземцях то дуже по-рідному, особливо коли людина прикольна.

ПРО ВІДПОЧИНОК і ВІЗИТ ТРЕВОРА

В мене залишилось купа вражень від минулих вихідних :), якими хочу поділитись з тими, кому не байдуже і хто виявить бажання це читати :).
Розпочну з вечора п’ятниці :). Ми з Романом повернулись з курсів водіння, до речі не з найкращими враженнями від тестів, які ми зараз розв’язуємо, але то зовсім інша історія :).
Так от, почувши пропозицію поїхати зустрічати Тревора (на той час я ще думала, що він американець) з хлопцями в аеропорт я таки добряче зраділа, бо з’явилась нагода поспілкуватись англійською з native-speaker, чого давно в моєму житті не було ;), відповідно всяка можливість практики сприймається на ура :). Спершу в мене було перше провидіння - це зовсім не старий дядько, як я собі думала, а хлопчина 28 років ;), а потім ще й виявилось, що він канадієць українського походження :). Ці всі деталі мені розказав Роман (щоб я без нього робила ;)?). Зрештою ми потрапили до нас на квартиру, цілою талпою з 5 чоловік, де нас чекала Софійка і Юра, всім вже відомо, що з Юрою мав бути прощальний вечір ;). Посиділи, трішки потренділи, бо протягом перших кількох годин люди зазвичай немають про що говорити, або не знають :) і нашого канадійського українця, чи то українського канадійця повезли спатоньки в готель, а чесна братія (Юра, Софійка, Роман і я) залишилась доїдати курочку і справляти Юрин від’їзд. Конечно, ми були помучені, тому трішки потовклись і пішли спатки :).
Субота - день у прострації :). Більше на курси в п’ятницю ми залишатись не будемо і в суботу повертатись додому теж не будемо - надто важко :). Зате погодка була просто шикарна - справжнісіньке тепле літечко, якого ми так чекали.
Неділя - дощ, вітер і зимовий холод, одним словом КАПЕЦЬ!!! Але і ця гидотна погода не помішала нам піти на прогулянку. І помандрували Петрик, Роман і я в кіно. Ще один КАПЕЦЬ!!!, а не кіно. Жуть, муть і просто немає слів. Обмежений москальський фільм жахів, зі стрибаючими кадрами і нагружаючим звуком. Я взагалі на дух не переношу фільми жахів, тому як результат пів ніченьки заснути просто не могла :).
Понеділок - приїхав Тревор, погода трішки покращилась :). Не залишаючи особливого права вибору гостю ми гуляли Тревора по Долині ;), взагалі-то по нашому з Романому маршруту, частенько ми любимо походити по Долині порозглядати всі милуючі очі краєвиди - це ж рідні краї :). Потім була піцца, і скелі.
На скелях ми вперше катались верхи на конях :), якщо так можна назвати моє сидіння на коні, коли його за вуздечку вела власниця :), а я боялась вдарити коня ногами :), потім та ж жінка розказала, що коня власне і потрібно стукати ногами по животі, щоб їхати скоріше і взагалі мої удари - це для нього крапля в морі ;). А ще та жінка сказала, щоб я не забула загади бажання, оскільки я вперше на коні :), чим я одразу і скористалась. Як сказав пізніше Роман - вона мені це сказала мабуть тому, що я вірю в бажання :), бо хлопців у цей секрет не посвятили ;). А далі лазання по скалах і спостереження за Романом і Тревором на найвищій точці - тоді у мене всередині все замирає. Я і сама екстремалка і люблю лазити по вершинах, але на самий вершечок, де буває Роман ще не наважувалась залізти і завжди затамовую подих, коли бачу його там :). Мабуть наступного разу таки полізу з ним, тоді адреналіну буде вдвічі більше ;).
А потім була колиба, і шашличок і деруни, одним словом ням ням :), обожнюю шашлик, мабуть одна з найулюбленіших страв :).
Трішки горілки для шлунку (а може вже і не так трішки ;)) і дехто заповзято рветься до танцю :), але танці потім - на вечір.
Відпочинок вдома - чайок, розслабуха і потім... ДИСКО!!!
Це було гарно - єдині 4 людей, немає плати за вхід і останні 4 пляшки пива саме для нас :))).
Але ми з Романом навіть потанцювали, а потім ще й різні малолітні діти заповнили приміщення дискотеки. Та якось цього разу я не відчувала себе дуже старшою за них, єдине, що мене час від часу охоплювало - це відчуття стоми :) і бажання нарешті потрапити в ліжечко, що і відбулось близько 1 ночі ;).
А вчора ще один день - ми сонні зранку відправляли Тревора до Львова, але по його довольній посмішці можна було зрозуміти, що відпочинок, тим паче активний, видався просто на славу і ми всі ще довго будемо з посмішками згадувати про ці дні :).
А сьогодні я б так хотіла залишитись вдома, ще на один вихідний і нарешті потрапити на пікнік, який ми плануємо вже давним давно :). Сподіваюсь цих вихідних погода дозволить втілити його в життя, тоді і блог поповниться новинами і ми збагатимось враженнями та спогадами :).
Кому мало, читайте версію Романа, гадаю, з двох джерел картинка буде повніша :) і фоток там більше ;).