Святкування з великою родиною

Як правило, всією великою родиною збираються по святах, і це зводиться до якоїсь примусіловки. Купа людей в хаті, день прибирання до, і ніч миття посуди після. Бр-р, як я таке не люблю. Люблю тихі домашні свята, або якщо вже тусуватися, то на нічийній території. Наприклад, в лісі. Подумали ми і вирішили - цьогорічне святкування Анниного ДН провести в форматі "шашликів".

З попередніх приготувань власне покупка мяса на шашлики. Все решта вирішується в день походу. Ну і головне - погода. Нам повезло, і день видався сонячний, хоча і з "але". Зібралося нас всіх 17 (!!!) людей на годину 4 в лісі, почали розкладатися, вогонь розпалювати, і тут як почнеться злива! Причому реагувати на неї просто не було коли - моментально вітер, грім, і дуже сильний дощ з градом. Тільки і встигли що залізти під клійонки і парасолі. Якось-такось затягнули під накриття рюкзаки і речі уже по ходу дощу. Хто лишився на дощі, змок зовсім (я футболку викручував), решта намокли знизу в основному. Зливи вистачило на 10 хвилин, а далі знову пекло сонце, і всі бігом підсохли. Зате враження які залишилися - стихія в своїй красі!

Ми з собою завбачливо притягнули цілий мішок дрів. Трохи вони підмокли, але тільки ззовні, тому з розведенням вогню проблем не виникло, і вже біля 7 години ми смакували першу партію шашликів. "Мангал" був взагалі ноу-хау, виставляю фотку як є - опори гойдалися, а дві великі опорні палки по ходу висихали і прогиналися до землі, плавно регулюючи силу жару - поки багаття ставало холоднішим, шашлики автоматично опускалися донизу. От до чого дойшов прогрес ;). Звісно, всі казали що це впаде і все таке, але я вірив в силу цієї системи, і вона витримала перевірку продакшином. Реліз відбувся успішно, система з покладеними на неї функціями справилася, і пішла на звалку історії.

Шашликів було стільки, що ніхто не вірив, що ми їх зїмо усі. Але пиво, вино, коньяк, і вони плавно перейшли в свою кращу стадію :) А ще в програмі свята був футбол, родинні посиденьки, прогулянки по лісі, рубання дрів (для розігріву після дощу, хто не пив коньяк), і вітання іменинниці:

Свято вдалося на славу! З лісу вибиралися по 10, вдома ще був торт (вірніше, зразу 3 торти), і нарешті відпочинок ввечері. Незадоволених не було, тільки задоволені і змучені від активного відпочинку! Анна, ще раз з Днем народження, хай в тебе буде багато таких от яскравих подій!

Нова робота, нове роб. місце

Минулого тижня я змінив тім, з яким працював останні 4 роки (до речі, 7 червня було 4 роки як ми працюємо на SoftServe, з чим всіх тих, хто почав того дня 4 роки тому працювати, і вітаю), офіс, кімнату, телефон і проект. Все решта в житті залишилося стабільно, і це дуже добре.

Минулий тиждень так і пішов на знайомство з людьми (30 нових чоловік це як в школі, тре бігом всіх вивчити аби не плутати імена і не строювати собі незручних ситуацій). Виглядає процес доволі кумедно - ходив з карточками, на яких писало з ким маю поговорити, де та людина сидить, і ще постійно заглядав до СС Експлорера аби подивитися як людина виглядає. Плюс вїжджання в суть проекту. Плюс переїзд. Речей в мене на роботі виявилося на рюкзак і ше трошка, що порівняно небагато з тим, скільки ми натягнули на квартиру в Львові.

Явні переваги нового офісу - тепла вода в кранах, дуже чиста кухня і туалети, і уйма поличок на робочому місці, куди я розіпхав весь стаф, і тепер пазл Формули-1 стоїть прямо над монітором... Фотка зроблена вчора, до того як я зібрався додому, тому звиняйте за бардак - так реально виглядає моє місце до кінця робочого дня, а потім я його чищу і лишаю порядок ;). Жіноча сумочка (ви не подумайте :)) ) то Анни, яка зайшла в офіс аби ми йшли додому.

Так ми тепер і живемо на 2 офіси, ввечері йдемо один по одного, аби вже разом йти додому. Незручно, і нема з ким піти чайку попити посеред дня, і просто потрендіти, але робота є робота, і тут спрацював один єдиний фактор - на новому (більшому) проекті і зарплата більша, та і вибору особливого не було. Приймаються побажання успіхів і т.д. :)

Туреччина. Враження

Ну ось, про події ми вам загалом розповіли. Тепер пройдемося по враженнях.

Ми дуже, дуже відпочили. 12 днів - період, за який встигаєш і до клімату звикнути, і від алергії видужати, і від сонячного удару оправитися. Так-так, усе це з нами ставалося. На другий день на морі ні з того ні з сього в Анни вилізла алергія,- червоні крапельки по верхній частині тіла, які свербіли і пекли одночасно, типу кропивниці. До вечора вроді як пройшло. Наступного дня - гірше. Подразнених ділянок стало більше, неприємні відчуття посилилися, і алергія перелізла до мене також. Ми прифігіли, і почали думати (що на морі дається ой як непросто :) ). І надумали що то не може бути на сонце, море чи сонцезахисний крем, бо раніше ніколи в нас такого не спостерігалося. І єдине, що ми собі додали непривичного - розслаблюючі масажі на ніч перед сном, з олійкою Johnson & Johnson для малюків... Олійка - дуже класна, але як вона реагує на сонце ми побачили на собі. Відмінили олійку і миттєво повернулися в форму. До речі, аналогічну історію чули ще від двох людей - така сама алергія, тільки вони так і не здогадалися, що це була олійка, хоч також її використовували. З ударом все куда банальніше. Роман вирішив трохи погрітися на прямому сонечку, ну хвилин 20-30... Вигрівся на удар, на вечір температура була під 40, ще 2 дні голова нагадувала коробку з цвяхами, які боляче кололися при зміні нахилу голови чи повороті в горизонтальній площині :). І це ми також пережили, і часу для відпочинку все одно було більш, ніж достатньо.

В червні сонце - суцільна агресія. В вересні (минулого року) було реально легше, можна було вилазити з-під накриття, і море було більш прогріте. Цього року за ніч море трохи вистигало, тому зранку купатися можна було, але не дуже довго. Зате під вечір воно набирало температуру, і було зовсім як у вересні - тепло, ми гойдалися в хвилях і топили один одного (то для профілактики горла, носа, вух і очей :) ). Тьху тьху тьху, з попередньою профілактикою взимку серйозно не хворіли (дрібний нежить не в рахунок).

В Туреччині все дуже подорожчало. Навіть порівняно з попереднім роком. Бензин в них як був так і залишився по більш ніж 2 долари за літр (гід казав, що це сама більша ціна в світі, не знаю чи правда тільки). Якось вже звикли до їхнього заманювання в магазини і розхвалювання кожної речі, на яку кидаєш оком :), можна сказати в нас виробився імунітет. Ми розледачилися дуже-дуже, знову не ходили на дискотеки (хоч з вікна було видно), просто відпочивали, ледве-ледве дотягували до 10 вечора і валилися спати, гуляли по пляжу, фоткалися автоспуском з мусорних бачків...

- зацініть кольори дня, який згасає на морі

Реальна перевага ***** - велика кількість фрішних сервісів і величезна територія, по якій можна гуляти, гуляти і гуляти. Морозиво вдень, столики біля басейну ввечері (з подушками на сидіння і під спину) - зацінили найбільше. Хотіли попити коктейлю (так гарно і кольорово вони виглядали), але потім придивилися як його роблять (водка - сок - водка - сок - водка) і передумали, такі як ми пияки від такого краще триматися подалі, ще нам алкогольного отруєння бракувало :)!

Загаряли, читаючи книжки, спілкуючись, слухаючи музику і насолоджуючись кожним моментом. Дивилися на море і пробували закарбувати картинку у ту пам’
ять, що не витирається. Процедуру повторювали ледь не кожного дня, пробували схопити дух відпочинку і закрити трохи для себе, аби коли прийдуть будні заглянути до сховку, і поніжитися його тепло-соленим духом. Поки ще такої потреби не було, але комірчина зсередини аж світиться.

Нам повезло з номером (вид був дуже класний, все працювало і нарікань ніяких, недалеко від ліфта), і з відпочиваючими. Так як в них було купа недоліків, то ми їх страшно любити обговорювати і хіхікати з них :). Принципово говорили на українській з москалями, тут просто не можу згадати сцену в ліфті. Зайшли значить ми і москалька, і вона питає - "ви на втарой?", а Анна у відповідь "так, ми на другий". В неї ледь баньки не повилазили від розумового перенапруження, а ми вивалилися з ліфту і гиготали. В одній з книжок вичитали сакраментальне - "Злість - цікаве почуття. Триває довго і самому з собою завжди цікаво". Ото ми собі гнали на москалів, німців, підмічали всі їхні повадки, глузували і надіялися ніколи не стати такими ж, як вони :).

Реально загоріли дуже сильно. Правда, морські відтінки загару уже відступили, треба буде доганятися рідним, річковим українським. І ще в порівнянні з німцями ми виглядали просто блідношкірими зі своїм найбільшим загаром. На фотках дуже важко зловити загар, бо майже всі фотки або на сонці яскравому, або вночі. І там і там колір шкіри якось не дуже помітний. Є одна з фойє, предмет гордості, виставляю

- реально дуже загоріла Анна

Останній день на морі був супер гіпер бонусним - і типу пофік що нас потім совали з літаком. Літак з пам’яті витерся, а от відчуття відпочинку більше ніж було заплановано - ні. Ми чмокали море на прощання і обіцяли швидко повернутися. І хай там що, а заради цього варто працювати рік. Аби поїхати і залишити далеко-далеко всі будні, пожити в режимі тільки для себе з флажком ол інклюзів.

Туреччина. Відпочинок

Цього року у нас получився дуже вдалий і гарний відпочинок. За 12 днів ми навідпочивались так, що вже дуже хотіли додому. То мабуть якраз такий термін, коли встигаєш добре захотіти додому.

Вийшовши з будівлі аеропорту в Анталії після прильоту, ми таки відчули теплий, хоча і не гарячий подих Туреччини. Приїхали до готелю і були раді, що так скоро вже зможемо покупатись в морі (приїзд - біля 4). Номер в готелі приємно вразив. Світлий, просторий у кремово-пастельних тонах. Ванна на відміну від душу, ванна кімната з білою мармуровою підлогою і умивальником, полиця навколо якого теж з білого мармуру.

Одним словом, щасливі, на всіх парах, полетіли до моря. А водичка тепленька :), хоча над морем була димка.

- о море, море, море, море, море, море є...

Скажем відверто - сонце у цій порі страшенно агресивне і палюче. Мабуть димка то таки іноді добре, бо коли її немає, то, виходячи на двір, відчуваєш не просто теплий подих а гарячий. Тому ми припустили, що всі сайти з прогнозами погоди показують набагато меншу температуру повітря на Анталійському узбережжі, ніж вона є насправді. Бо коли всім тілом відчуваєш гаряче тепло на дворі, то це явно не тягне на +29.

Ну от, територія готелю величезна, оскільки насправді там розташована сітка трьох 5* готелів Sural: Sural Saray, Sural Otel & Sural Resort. Територія всіх трьох готелів об’єднана і там дозволено користуватись сервісами всіх готелів. Єдине - харчуватись потрібно виключно у своєму готелі.

- прєвєд Вам

Готель був ну дуже добрий і щедрий ;), відповідно нам пропонувалась у нав’язливому тоні, послуга масажу :), 60 доларів за 40хв масажу ;). При тому дівчинка розказувала, який у них модний масаж. Ну уявіть собі - ви приходите на пляж, тільки починаєте рослаблятись і тут до вас підвалює дівчина і починає грузити щоб ви записались до них на масаж. Один чоловік таки не витримав і прямо їй заявив, що навіть не планує на той їхній масаж іти. Після того воно його оминала . Нас теж почала оминати після 5-го дня, мабуть зрозуміла, що ми не розвелись на їхній супер-гупер модний масаж ;). Якщо коротко, то 5-6 років тому готель на своїх ***** був повністю відповідний. А тепер в них лишилася територія, приміщення, але бракує сервісу. Хіба це головне на морі???

- повсюди пальми, доріжки, ми - на фоні всієї краси

А ще я бігала на морі зранку, правда через день, бо просто не могла просинатись кожного дня зранку :). А бігати на морі в обід чи ввечері просто нереально. В обід сонце палить, ввечері вечеря і прогулянка ;), ну ви самі розумієте :).

Хочу сказати: якщо будете мати можливість хоча б раз вийти на пробіжку на морі зранку - не втрачайте цієї можливості, бо ті враження не порівнюються ні з чим іншим ;).

Цей наш відпочинок був реально класним :). Вечорами коли ми виходили прогулятись між готелями, точніше між торговими рядами, нас намагались заманити у кожен магазин ;). Один чувачок нам навіть пробував сторгувати сумочку за 110 євро :))). Ну сумочка сама не погана, але не за такі гроші.

Взагалі ми стикнулись з ситуацією, що всі товари по ціні не поступались тим, що продають у нас, деякі були навіть у два рази дорожчі ;). Хоча німці і поляки просто пищали від задоволення, у них виявляється все дорожче :).

А ще у нашому готелі були просто смачнющі десерти :). Медові солодощі заслуговують на медаль. Правда пудинги шоколадні також смакота :).

Ще одна цікава історія - цього разу ми також їздили в Турецьку баню (хамам), і потрапили в ту ж баню, що і минулого разу :). Правда процес цього разу пройшов набагато швидше, бо там майже не було людей. Ми фактично були першими відвідувачами і приїхали зразу ж після відкриття. Приємно було побачити, що баня розширилась і трохи змінила обстановку. Тепер жінкам масаж роблять виключно жінки, а чоловікам - чоловіки. От такі ми щаливі і відтерті почали загаряти :).

- вечірнє загаряння (на сонці були до 12 і після 4)

Що вам сказати - за 12 днів нам реально захотілось назад додому, але тепер згадуючи море нам хочеться туди ще :).

(далі буде ...)

Туреччина. Туди і назад, за 12 днів

Дорога.

Т-у-р-е-ч-ч-и-н-а. Слово, яке ми так смачно пережовували останніх кілька тижнів. В-і-д-п-о-ч-и-н-о-к - це слово, яке йшло відразу за Туреччина, і додавало смаку і очікуваності... І ось він, день вильоту...

Тут слід вернутися трохи назад в часі. Останні 2 місяці ми постійно натикалися на науково-пізнавальні передачі каналу National Geographic, про авіакатастрофи і причини, що їх спричинили. Помилка пілота, відмова техніки, фатальна випадковість. Причин багато, але результат один - багато, дуже багато не дуже живих людей.

Не знаю чого, але цього разу ми реально стрємалися летіти. Паралельно собі настроювалися що все буде добре, і намагалися не ділитися темними думками один з одним, і ні з ким іншим. Розум розуміє і знає, що в автокатастрофах гинуть більше людей, але там хоч якийсь шанс врятуватися. А в літаку у випадку чого результат завжди той самий. Цікаво, оцей інструктаж про кисневі маски і рятувальні жилети - це просто для створення видимості, що можна врятуватися? Чи були такі випадки?

День вильоту. Зранку в нас просто знак на знаку. В Анни зранку пішла кров з носа. Вперше за останніх багато багато років. По дорозі в аеропорт натикаємося на здохлого горобця, який валяється прямо під ногами. Друзяка бажає екстремального польоту... Додаємо власні переживання, і летіти геть чисто не хочеться. Згадується Final Destination і шанс врятуватися :). Переборюємо себе і подаємося в м’ясорубку...

Як тільки процес "закрутився", переживання трохи відступили. Тез Тур приніс нам білети, пройшли зважування (сумка заважила 20 кг 400 гр), перевірку речей, і от ми ще на крок ближче. Літак заправляють в нас на очах. Кожен рух ловиться і обговорюється. Кожна додаткова машина сприймається як ознака того, що з літаком може бути щось не так :). Одним словом суцільна паранойя. А потім уже і легке хвилювання чому нас досі не садять в літак. Згадується попередній рік і 3 години чекання на виліт. Цього року все обійшлося - вилетіли кілька хвилин по 12, і всі побоювання плавно перетекли в літак...

Посадка!!! Ми цілі цілісінькі, всі переживання нафіг, ми приїхали відпочивати! УРА! І нас зустрічає якшо не гарячий, то дуже навіть теплий подих Туреччини. Сумка наша виїжджає під номером 2, і ми спокійно чимчикуємо до автобуса. Година часу - і ми на морі. Улюблене Сіде і купа вражень попереду.

Тепер стрибок на 12 днів вперед. Ми абсолютно відпочивші, засмаглі і зморені морським кліматом виїджаємо з готелю назад. Автобус запізнився на 15 хв, але біля нас був гід, яка запевнила, що все ок, і при нас передзвонила запиталася чи про нас не забули. В цьому плані Тез Тур на рівні. Сиділи пили собі каву, не нервувалися, запакувалися в автобус, і знову згадали, що назад літаком.

Система недобрих знаків запрацювала на повну. Гід (в якого російська явно не була рідною) видав геніальну фразу - "насолоджуйтеся останньою дорогою", автобус відреагував, і він поправився - "... в Туреччині". Легше стало слабо :). А потім пішла карусель. Приїзд, реєстрація. Прохід в зону duty free. Літак посунуто на годину. Пофіг. Ідемо гуляти по магазинах. Проходить година. Ще +1.5 до часу вильоту. Легке хвилювання і наростаючий голод. В "зоні" гамбургер - 10 євро, кава - від 6 починаючи. Ще +1 год до вильоту. Українці починають бушувати, на годиннику вже ближче до першої ночі. Більша частина сек’юріті аеропорту біля української групи. Обдзвонювання представників Тез Туру і спроби з’ясувати що відбувається. За однією версією літак через 45 хв прилетить з Києва, за другої він летить зі Львова, і вилетів годину тому. За третьою нічого не зрозуміло, літак поломаний (чи то в Києві, чи то у Львові), і не зрозуміло коли нас заберуть.

По крайній мірі нас годують за рахунок авіакомпанії, тими ж таки гамбургерами (але в таких ж ситуаціях не вибирають!), і з’являється інформація, що з літаком щось сталося, але що ось ось він має прилетіти.

Біля 5 ранку, коли вже всі теми переговорено, і навіть вся злість уже вилита, з’являється літак. Починається перехід в зону посадки. Люди збуджені і жваво обговорюють варіанти відстоювання своїх прав і компенсацій. Сцена - українень до турка (хоча турки тут нічого винні не були, виліт затримала укр. авіакомпанія, а Тез Тур про затримку знав, але вирішив нас бігом спихнути на перевізника, аби вони займалися нашим поселенням в готель): "Ти мене андерстенд??? Якщо не андерстенд, то тобі піздєц!!!" :))) Смішно реально всім.

В 6 ранку ми вилітаємо. Паралельно зі сходом сонця. Того, чого я бовся - нічного перельоту, не відбулося. Може і дійсно на краще. Було спокійніше, а зважаючи на недоспану ніч - взагалі якось нереально. Афігенно пофігістично. І страшні історії сприймалися через призму змученої свідомості. Виявляється (з слів пілота) наш літак після завершення попереднього рейсу не випустили з Борисполя, бо знайшли неполадку в наівгаційній системі. І вони, себто весь технічний персонал їхньої авіакомпанії (підозрюю 2 страшно замурзані дядьки, які вдень носять сумки) працював над вирішенням цієї проблеми. І літак (о, чудо!) зараз вроді як поремонтований, правда як тестували не зрозуміло. Розум каже тікай, тіло каже сиди, вже і так пізно. Ще 2 години невимовного сюрреалістичного страху, і ми кружляємо над Львовом, якогось дітька майже зачіпаючи крилами верхівки дерев, і ... сідаємо...

Чесно, навіть зі здоровими нервами витримати все досить важко. Перші слова - літати ми мабуть не скоро захочемо. Особливо з такими авіакомпаніями, як Wind Rose - Роза Вітрів, де 1 літак, і той не дуже справний. Зате з цією компанією працюють всі великі туроператори цього року. І Тез Тур, і Карія... І де тут качати права чи вимагати сервісу? Тут би просто долетіти.

На наступний рік ми чесно запаслися бажанням організувати подорож собі самі. Забронювати рейсовий літак, домовитися за готель, за дорогу, оформити візу. І не довіряти отаким от здирачам грошей, які економлять 100 баксів на авіакомпанії, і підставляють ваші шкурки під ризик. Не знаю чи вистачить нам цього бажання на цілий рік, але по крайній мірі задекларуємо :), а там треба буде час і бажання.

Усе вище - дорога, і те, що було реально страшно. Це кінець частини 1, де ми лишаємо негатив, бо посередині було те, чого ми так довго чекали - 12 днів дуже класного відпочинку.
Відпочинок.

- подих гарячого півдня. жара...

- море, море! і басейн з готелем - ми жили з лівого боку, і з балкону нам було однаково видно і море, і місто

Чесно, відпочинок і враження від нього загладжуть усі проблеми дороги. І знову хочеться all inclusive, погуляти між пальмами, позагаряти і повалятися в хвилях. Турецький клімат дуже нам підходить - вроді як у нас, тільки набагато тепліше.

(далі буде ...)