Туреччина. Туди і назад, за 12 днів

Дорога.

Т-у-р-е-ч-ч-и-н-а. Слово, яке ми так смачно пережовували останніх кілька тижнів. В-і-д-п-о-ч-и-н-о-к - це слово, яке йшло відразу за Туреччина, і додавало смаку і очікуваності... І ось він, день вильоту...

Тут слід вернутися трохи назад в часі. Останні 2 місяці ми постійно натикалися на науково-пізнавальні передачі каналу National Geographic, про авіакатастрофи і причини, що їх спричинили. Помилка пілота, відмова техніки, фатальна випадковість. Причин багато, але результат один - багато, дуже багато не дуже живих людей.

Не знаю чого, але цього разу ми реально стрємалися летіти. Паралельно собі настроювалися що все буде добре, і намагалися не ділитися темними думками один з одним, і ні з ким іншим. Розум розуміє і знає, що в автокатастрофах гинуть більше людей, але там хоч якийсь шанс врятуватися. А в літаку у випадку чого результат завжди той самий. Цікаво, оцей інструктаж про кисневі маски і рятувальні жилети - це просто для створення видимості, що можна врятуватися? Чи були такі випадки?

День вильоту. Зранку в нас просто знак на знаку. В Анни зранку пішла кров з носа. Вперше за останніх багато багато років. По дорозі в аеропорт натикаємося на здохлого горобця, який валяється прямо під ногами. Друзяка бажає екстремального польоту... Додаємо власні переживання, і летіти геть чисто не хочеться. Згадується Final Destination і шанс врятуватися :). Переборюємо себе і подаємося в м’ясорубку...

Як тільки процес "закрутився", переживання трохи відступили. Тез Тур приніс нам білети, пройшли зважування (сумка заважила 20 кг 400 гр), перевірку речей, і от ми ще на крок ближче. Літак заправляють в нас на очах. Кожен рух ловиться і обговорюється. Кожна додаткова машина сприймається як ознака того, що з літаком може бути щось не так :). Одним словом суцільна паранойя. А потім уже і легке хвилювання чому нас досі не садять в літак. Згадується попередній рік і 3 години чекання на виліт. Цього року все обійшлося - вилетіли кілька хвилин по 12, і всі побоювання плавно перетекли в літак...

Посадка!!! Ми цілі цілісінькі, всі переживання нафіг, ми приїхали відпочивати! УРА! І нас зустрічає якшо не гарячий, то дуже навіть теплий подих Туреччини. Сумка наша виїжджає під номером 2, і ми спокійно чимчикуємо до автобуса. Година часу - і ми на морі. Улюблене Сіде і купа вражень попереду.

Тепер стрибок на 12 днів вперед. Ми абсолютно відпочивші, засмаглі і зморені морським кліматом виїджаємо з готелю назад. Автобус запізнився на 15 хв, але біля нас був гід, яка запевнила, що все ок, і при нас передзвонила запиталася чи про нас не забули. В цьому плані Тез Тур на рівні. Сиділи пили собі каву, не нервувалися, запакувалися в автобус, і знову згадали, що назад літаком.

Система недобрих знаків запрацювала на повну. Гід (в якого російська явно не була рідною) видав геніальну фразу - "насолоджуйтеся останньою дорогою", автобус відреагував, і він поправився - "... в Туреччині". Легше стало слабо :). А потім пішла карусель. Приїзд, реєстрація. Прохід в зону duty free. Літак посунуто на годину. Пофіг. Ідемо гуляти по магазинах. Проходить година. Ще +1.5 до часу вильоту. Легке хвилювання і наростаючий голод. В "зоні" гамбургер - 10 євро, кава - від 6 починаючи. Ще +1 год до вильоту. Українці починають бушувати, на годиннику вже ближче до першої ночі. Більша частина сек’юріті аеропорту біля української групи. Обдзвонювання представників Тез Туру і спроби з’ясувати що відбувається. За однією версією літак через 45 хв прилетить з Києва, за другої він летить зі Львова, і вилетів годину тому. За третьою нічого не зрозуміло, літак поломаний (чи то в Києві, чи то у Львові), і не зрозуміло коли нас заберуть.

По крайній мірі нас годують за рахунок авіакомпанії, тими ж таки гамбургерами (але в таких ж ситуаціях не вибирають!), і з’являється інформація, що з літаком щось сталося, але що ось ось він має прилетіти.

Біля 5 ранку, коли вже всі теми переговорено, і навіть вся злість уже вилита, з’являється літак. Починається перехід в зону посадки. Люди збуджені і жваво обговорюють варіанти відстоювання своїх прав і компенсацій. Сцена - українень до турка (хоча турки тут нічого винні не були, виліт затримала укр. авіакомпанія, а Тез Тур про затримку знав, але вирішив нас бігом спихнути на перевізника, аби вони займалися нашим поселенням в готель): "Ти мене андерстенд??? Якщо не андерстенд, то тобі піздєц!!!" :))) Смішно реально всім.

В 6 ранку ми вилітаємо. Паралельно зі сходом сонця. Того, чого я бовся - нічного перельоту, не відбулося. Може і дійсно на краще. Було спокійніше, а зважаючи на недоспану ніч - взагалі якось нереально. Афігенно пофігістично. І страшні історії сприймалися через призму змученої свідомості. Виявляється (з слів пілота) наш літак після завершення попереднього рейсу не випустили з Борисполя, бо знайшли неполадку в наівгаційній системі. І вони, себто весь технічний персонал їхньої авіакомпанії (підозрюю 2 страшно замурзані дядьки, які вдень носять сумки) працював над вирішенням цієї проблеми. І літак (о, чудо!) зараз вроді як поремонтований, правда як тестували не зрозуміло. Розум каже тікай, тіло каже сиди, вже і так пізно. Ще 2 години невимовного сюрреалістичного страху, і ми кружляємо над Львовом, якогось дітька майже зачіпаючи крилами верхівки дерев, і ... сідаємо...

Чесно, навіть зі здоровими нервами витримати все досить важко. Перші слова - літати ми мабуть не скоро захочемо. Особливо з такими авіакомпаніями, як Wind Rose - Роза Вітрів, де 1 літак, і той не дуже справний. Зате з цією компанією працюють всі великі туроператори цього року. І Тез Тур, і Карія... І де тут качати права чи вимагати сервісу? Тут би просто долетіти.

На наступний рік ми чесно запаслися бажанням організувати подорож собі самі. Забронювати рейсовий літак, домовитися за готель, за дорогу, оформити візу. І не довіряти отаким от здирачам грошей, які економлять 100 баксів на авіакомпанії, і підставляють ваші шкурки під ризик. Не знаю чи вистачить нам цього бажання на цілий рік, але по крайній мірі задекларуємо :), а там треба буде час і бажання.

Усе вище - дорога, і те, що було реально страшно. Це кінець частини 1, де ми лишаємо негатив, бо посередині було те, чого ми так довго чекали - 12 днів дуже класного відпочинку.
Відпочинок.

- подих гарячого півдня. жара...

- море, море! і басейн з готелем - ми жили з лівого боку, і з балкону нам було однаково видно і море, і місто

Чесно, відпочинок і враження від нього загладжуть усі проблеми дороги. І знову хочеться all inclusive, погуляти між пальмами, позагаряти і повалятися в хвилях. Турецький клімат дуже нам підходить - вроді як у нас, тільки набагато тепліше.

(далі буде ...)