Ми переїжджаємо

Після двотижневого в'ялого марафону пошуків квартири, ми таки переселяємося. Шукати квартиру у Львові це як не любити самого себе. Квартир нема, ті що є - переважно паскудні, дорогі і далеко. Люди, які займаються пошуком квартир, працюють так, ніби ті гроші їм нафік потрібні, це в них хоббі просто таке. Вкотре виручив вуйко нашого співробітника А., в якого квартира уже була на приміті. Тепер ми будемо мешкати недалеко від податкової, в однокімнатній квартирі з ремонтом, новими меблями, холодильником, мяким диваном і водою по графіку - з 6 до 10 зранку і ввечері. З переваг - на воду нема лічильників (того хляпати її можна безмежно), і ми не платимо квартплату, того комунальні взимку мають вкладатися в 150 гривень. Квартира чистенька, щойно після ремонту, меблі нові. Це плюси. Мінуси - до роботи нам тепер пішки 32 хв (зате хоч гуляти будемо регулярно), вода по графіку і підвищена плата за оренду - 200 зелених в місяць. Зате тепер в нас буде контракт на проживання, тобто наступний рік нас звідти не попруть. І хазяї мають право навідуватися 2 рази на місяць, але попередньо попередивши, і тільки в нашій присутності. Це, безсумнівно, плюс. Наразі ми пакуємо багато клунків, і затра ввечері плануємо здійснити десантну висадку на тій стороні колії :). Чекаємо в гості ;)

І ще - це наш останній переїзд у Львові (по крайній мірі ми так плануємо, без форс-мажору). Наступний переїзд буде до Івано-Франківська. Чесно, не можем дочекатися.

Сила думки

Часто буває люди скаржаться на свою долю і на те, що все кругом погане. Ніколи така людина не задумується, а чому все відбувається саме так і не інакше? Чому я нещасливий, що не так у моєму житті чи з моєю поведінкою? Натомість людина думає - от я нещасний, ображений долею і всі уроди, чогось від мене хочуть, а я ж найкращий, як вони цього не помічають??? Біда у тому, що такі люди мучать інших, які їх оточують. Нещасливий, чи нещаслива, життя жорстоке і погане ображає пухнастого білого зайчика, який нічого крім ниття у своєму житті не робить. Чесно? - Мене вже просто нудить, коли таке бачу! Була свідком того, як абсолютно нормальні люди шукаючи собі ключки на задницю зводять своє життя на нівець перетворюючись у невдах. Чому? - Та тому що їм так добре, саме так і ніяке інше середовище не дарує такого спокою і задоволення, як то постіне, що тхне жалістю і саможалінням. Тоді просто не потрібно нарікати на життя і інших, а відверто сказати, що тобі так подобається жити і саме в такому середовищі тобі найкомфортніше. Але до чого це я? Такі люли ніколи не розуміють, що їм кажуть зі сторони. А була я також свідком і того, як переживаючи найскладніші моменти життя люди не складають рук і не перестають віддавати навколишнім найпозитивніші емоції. Перед цими людьми я схиляю голову, бо іншого ніж поваги, вони не заслуговують.
Шановні скиглії і ображені життям - вистачить поганити і гірчити життя інших, підніміть голови і подивіться на небо, сонце, оберніться довкола і зрозумійте, що не тільки ви ОСОБА у цьому житті, інші люди, які вас оточують не мешн важливіші за вас і нічим не гірші.
А тепер нарешті висновок - життя людини складається точно так, як вона його собі уявляє, і це не мої слова, це доведено ЖИТТЯМ і навіть наукою!!!
Тому не варто нарікати ні на кого! Якщо у вас був шанс, а ви його просто прогавили - не виніть нікого, якщо у вас було кохання, а ви його змарнували - не виніть нікого, якщо життя шкереберть і немає в ньому сонця - не виніть нікого, подивіться на себе в дзеркало і спершу подумайте, чого хочете від себе і від життя і прямуйте тою дорогою, яка обіцяє світло. А як ні, то теж ваш вибір, тільки будьте добрі реалізовувати його подалі.
Відпустіть тих, кого не можете зробити щасливими і не мучте, чим винна людина вам? Споганене, на вашу думку, ваше життя не означає, що потрібно споганити життя того, хто поруч.
І взагалі, згадайте просто, що життя дається один раз і кожна хвилина яка минула, більше пережита не буде ;).
Гарного Вам Настрою ;) !!!

P.S. Аби не було необгрунтованих здогадок і питань - у нас з Романом все перфектово, ми насолоджуємось сімейним життям і абсолютно щасливі, бо кохаємо одне одного ;).
А ця стаття результат довготривалих роздумів по відношенню до інших, який давно проситься назовні у вигляді посту. Всі хто захоче, зрозуміють ;)!

Книжка, яка порвала душу

Читаю останнім часом багато - дається взнаки участь в "секті" книжкового клубу, і хоч ніхто не заставляє купляти більш ніж одну книжку на квартал, я просто не можу звідти (з магазину себто) швидко вибратися. Люблю зазирати в книжки, люблю запах свіжої поліграфії. А ще люблю по короткій анотації і випадкових абзацах з середини тексту вгадувати, чи цікава книжка чи ні. Одного разу тільки розвівся на навязливу рекламу, і та книжка виявилася ацтоєм ("Книга Імен"). Зараз мене пруть яскраві книжки - в буквальному смислі. З яскравими, нетиповими обкладинками (передумова), і шокуючим або оригінальним змістом (обовязкова умова).

Пропоную огляд 3 останні книжок з цього ряду.
- Люко Дашвар (псевдонім Ірини Чернової, яка поскладала літери з імен найближчих людей) - "Село не люди";
- Ейлін Кук "Передбачення" ("Unpredictable" в оригіналі, і хто їх вчив перекладати?);
- Пітер Кері "Крадіжка" ("The Theft" - цю книженцію ще не читав, видаю їй кредит довіри за прикольну обкладинку і відверті абзаци, які навернулися на очі).

Душу порвала "Село не люди". Давно не читав нічого радикальнішого, правдивішого і такого рідного. Чого вартує початок

<<В ніч, глуху як баба Килина, коли мамка вмирала від утоми під татком, а він все, чортяка, не міг вгамуватися...>>

<<- То оце і є любов? Слизька...
- Це не любов, це ... чоловіче молоко >>

Книжка не вульгарна. Правдива. Правду рубає як є, і не ховає. Дія діється в українському селі за Харковом, десь в 2000 роках. Показано село з його чорної бідоською, чорними від праці людей, спрацьованих і простих, їм би вижити, їм би на зиму на вугілля гривень назбирати. Діти, які йдуть до школи, коли нема більше що робити, а роботи вдома хоч відбавляй. Діти, які дорослішають, і яким ніхто не заморочується розказати казку про капусту чи лелек. Темні вулички, і страшні дурниці.

"Село - це не люди, це традиції... " Мене не попускає від порівняння що село, це корінь дерева, листочками якого є міські жителі. Листочки на всі сторони, і всі чепурненькі. Виросли, потріпотіли на вітрі, і облетіли. А корінь і далі тягне воду, живить нові листочки, тримає стовбур-націю. І все одно кореню, що він в землі, не бачить світла, - а йому того і не треба, бо він - основа усього.

Мене ще від багатьох інших фраз "поперло". І розірвало. Розвеселило і засмутило. Я жив книжкою, поки читав її. І моментами було страшно читати нову сторінку. Слухи в селі - страшна сила, а ще більше страху наганяють засліплені жадобою помсти люди. В селі важко приховати кохання малолєтки до старшого чоловіка. А от фантазії в селі можна тільки дивуватися. Або похорону, який перетікає в розспівування пісень, бо гості приїхали.

Якщо такі книжки не вбивають, то вони роблять нас сильнішими. Знаю, що фраза плагіат, але книжку рекомендую.

Якщо ж стомилися від робочих днів, або щось десь придумалося, що в вас негаразди, то почитайте "Передбачення" і щиро потіштеся як творчі люди підходять до вирішення своїх проблем, навіть якщо це таке пікантне питання як "хлопець всьго життя іде до іншої". Не доведеться напрягати мізки, хіба уяву треба відпустити. Ситуації, в які попадає головна героїня - десь на рівні неспокійних снів, коли все йде не так, як ви би того хотіли. Але це для неї не так, а для читача це купа фану. І головне, що це не просто красива байка, а ще і потужний агітаційний твір проти віри в передбачення. Маги, ворожбити, оракули - люди, яким насамперед потрібні ви. І ви ж самі даєте відповіді на їх питання, і підказуєте, які в вас проблеми. Їх завдання - бути уважними і задавати правильні запитання. Передбачення як ремесло описано в цій книжці, такий собі посібник для тих, хто вірить в цю бурду, але хоче розчаруватися :) Рекомендую для дозвілля, чи коли треба підняти настрій.

Ще читав (давніше) Коельйо "Заїр". Анна про нього писала. Розчарувався. Муть. Звісно, є дуже цінні думки, але поза контекстом, відірвано, втомливо. Навіть ідеї загальної виділити не можу. Мабуть, навіть гірше за "Відьму з Портебелло", хоч то також було важке чтиво. Мабуть важко писати книжки в такому темпі, як він пише, от і не стає йому тем і натхнення, нема новизни.

Наразі читаю книженцію по SCRUM - читається легко, з прикладами, записали на двохденний трейнінг, має бути весело і стану SCUMMaster -ом. Робоче чтиво читати дома можні хіба або дуже треба, або дійсно цікаво, цей випадок два в одному.

Ай ем дан, що називається :). А читати чи ні - вирішувати тільки вам ;)

Ростем помаленьку

Хех, багато в нас відбулося подій за цей тиждень. Одна з головних і самих приємних - наш проект (на якому ми обоє зараз віддаємо своє здоровя :) ) виріс по кількості людей рівно вдвоє. Тепер у нас 4 кюей і 2 девелоперів, з чим ми себе і вітаємо. Більше людей - більше роботи на всіх (але, сподіваюся, не на кожного зокрема :) ), більше двіжняку і більше можливостей досягти чогось нового. Давно бажана і планована подія стала реальністю, хоч деякий перекос в сторону кюей мене лякає :). Але ... все що не робиться, робиться до кращого.

Ми почали шукати нову квартиру. Наша війна з хазяйкою закінчилася, так і не розпочавшись. Якщо коротко - ми просікли, що за Різдво (поки ми були вдома) в нас зюзалося 600 літрів води (о, чудо!). Настрій був бойовий, і ми чекали нагоди "поділитися" своїм щастям з хазяйкою. Навіть почали лишати на видноті свій зошит, де пишемо покази лічильника. Такий собі театральний ефект - аби дати поняти, що ми в курсі (театральний ефект підсилювався обведеною цифрою в 600 зюзаних літрів :) ). І ще почали закривати на день двері до нашої кімнати. На ключ. Бо коли юзали воду, також юзали наш диван. І хоч ми спимо на матраці надувному, було неприємно. Ну так от. Сьогодні наша "пані" (читай курва, бо водить вона мужика, якого називає чоловіком, але який навіть не знає чи в хаті телефон на комутаторі, чи ні) появилася, і відразу з порогу заявила що вона нам відмінусує воду, яка використала на Різдво. Навіть легенду придумала, що в них вдома не було води, то вона мусіла на квартирі готувати... Інтересно, чого вона про це не залишила записки відразу, коли воду зюзала? :) Ну от і я думаю, що бреше, а насправді наш театральний ефект дав результати. А наступним повідомленням було те, що приїжджає її син і вони будуть робити в квартирі ремонт. Тому вона нас не виганяє (та ви шо!!!) але нам треба буде зїхати скоро. Підозрюю скоро - то на початку наступного місяця, коли ми "відживемо" на гроші, які вже заплатили. Війна? Схоже :), зате ми горді. Тепер будемо платити 200 баксів за нову квартиру + агенції за пошук доведеться заплатити стільки ж. Але сподіваємося уже на квартиру з євро ремонтом, і відразу обумовимо що ніхто до нас не буде лазити. На воді, до речі, зекономили 6 гривень. Але, чесно, - прикольна школа життя :)

А ще я вчора дочитав книжку... Мене рубало 3 дня, ржав і мало не плакав, серце порвала нафік, але Анна зцілила. І ще буде довго книжка рубати, а яка книжка не скажу, бо напишу в одному з наступних блогів.

Трохи весняного настрою

Не знаю чи то перші теплі деньки після двох тижнів морозів, чи уже майже по-весняному тепле сонечко впливає на світосприйняття, але факт є фактом - сьогодні помічаються речі, на які взимку можна було і не звернути уваги. Сніговики тають! (цей шедевр хтось збудував вночі на поляні біля СофтСерву). Весна близько, і вона переможе :)

Наші новорічні ялинки

Який Новий рік без ялинки? І хоча в силу обставин цього року ми не ходили по них самі, вдома все одно красуються ялинки - дивіться і заздріть. Зауваження на тему вирубки дерев не приймаються, хто буде в нас на пікніку - покажемо скільки там тих дерев і як вони мучаться від тісного сусідства.- в мене вдома
- в Анни вдома - ялинка зсередини

Тепер ми сподіваємося ще хоч раз ялинки побачити не на фотографіях - наступного разу, коли будемо вдома, їх вже може і не бути ... :)

З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!!!

А: Ну ось і залишилось зовсім мало часу до одного з найулюбленіших свят - Різдва, іншими словами Коляди :). Саме це свято залишило в спогадах багато приємних моментів святкування. Ще будучи дітьми ми ходили колядувати і вітали господарів домівок вінчівками присвяченими народженню маленького Ісусика. Правда, похвалитись досвідом колядування по чужих хатах не можу, так як на коляду ходили виключно до рідних, чи друзів ;). Це завжди було цікаво і весело. Не одноразово повертались з батьками додому, коли було вже далеко за північ і сніг скрипів під ногами від морозу. Нічого нас тоді не хвилювало, ні те, що було вже пізно, ні те, що холодно, бо панував настрій Різдва :).

Р: а я в дитинстві ходив по хатах, до чужих дядєньок і тітеньок :) насправді це весело, і буває по-всякому. Одного разу ми пішли в хату-будку, яка стояла позаду інших хат. Взагалі не знали чи там хтось живе, а натрапили на молоду жіночку. Вона була така рада нашому приходу! Сказала, що ми перші колядники (хоч ходили ми як правило на другий день), бо ніхто туда не заходив. Здається получили ми тоді по 5 рублів (що на ті часи, самі розумієте, було колосальною сумою). Тоді це дійсно була маса фану - получати за це гроші, але ми щиро старалися. Ми - це я і моя сусідка, що живе вище, з якою я вже енний рік не говорю :) - ще один приклад того, як в дитинстві все по-іншому. Зате намагалися бути оригінальними і співали якісь цікаві коляди як-от "Добрий вечір тобі", в два голоси.

А: Пізніше ми стали дорослішими і почали створювати вертепи з друзями :). Софійка завжди отримувала роль смерті ;). Але мушу визнати, що смерть була чарівна, у білому шлюбному платті нашої мами, з фатою замість шалі, та з косою. В роль вона входила повністю. А я зажди була пастушкою. Команда у нас була велика, чоловік так з 15, були там і жид і чорт і три королі і ангел і пастухи. І поки ми встигали зайти поколядувати до кожного додому, то свята вже закінчувались і частенько ми їх продовжували до числа так 10-го. Незважаючи на втому і холод це було надзвичайно. Жодне інше свято не приносило стільки єднання та веселощів. А колядки лунали скрізь. Батьки кожного з нас часто плакали, коли слухали наші вистави та колядки, плакали від радості ;).

Минулого року нам вже не вдалося зібрати вертеп, тому ми святкували Різдво невеличкою компанією, але воно все одно було веселим та цікавим.

Р: В вертепи мені ніколи не доводилося ходити, але це завжди була подія, коли в хату "заривався" вертеп. Різдво - свято яке треба пустити в душу, незважаючи на релігійні погляди, воно несе радість і світло - то чому б йому і не відкритися?

А: Не можу дочекатись запашної куті та дзвінкої коляди. Сподіваюсь, що цього року знову зберемось і відсвяткуємо як то має бути, незважаючи на те, що вихідний тільки один день і у вівторок зранку нам треба буде їхати на роботу. Різдво ж буває тільки раз у рік, тому зовсім не хочеться його втрачати, або просто просидіти вдома.

Р: кутя!!! хай живуть необмежені кількості і коліки в животі! кутя посеред року - це ж не кутя на Різдво, кутя на Різдо - оце свято!

Усім бажаю Смачної Куті та Веселої Коляди!
ВЕСЕЛИХ ВАМ РІЗДВ’ЯНИХ СВЯТ!!!

НР 2008: як воно було

Ще раз всіх вітаю з наступившим роком 2008, земляного пацюка (миші) якщо я не помиляюся ;), сподіваюся Ви маєте що згадати і від чого посміхнутися, а навіть якщо і проспали Новий рік - невелика біда ;) - це пішло Вам на користь, і ще буде шанс виправитися на старий Новий рік, а потім "наздогнати" його ще раз за американським годинником, наприклад. Новий рік -свято умовне, але я його дуже люблю за те, що єднає всіх. Важко знайти людей, які не святкують Новий рік. По крайній мірі я таких не знаю :). Ми не стали винятком цього Нового року, і гарно його зустріли. Хоча більш суперечливого враження в мене не залишалося ще після жодного Нового року :) - як правило мені або відверто подобається, або не подобається, або по крайній мірі є якесь інше враження. А цього року мені в принципі сподобалося святкування і я точно знаю, що більше ніколи ТАК святкувати ми не будемо :). Тут в нас з Анною як завжди проявилася сімейна гармоніє-ідилія, і ми в цих думках зійшлися. А тепер по порядку.

Новий рік для нас почався з початком тижня минулого. 4 дні підряд ми тягали кульки, нагадуючи самим собі білочок з Льодникого періоду. Перетягали купу їди, питва і всіляких приколів. Свято намічалося на 8 людей, на 8 воно і сталося (перелічу більше для історії, ніж для читачів: Наталя і Женя, Оксана, Софка з Іваном, Петрик і ми). Величезне ДЯКУЮ і смачнюще ЦЬОМ Анні за ту колосальну роботу, яку вона зробила. Вона продумала усе меню, склала кошторис свята, і фактично усе сама зготувала. Допомоги було небагато, зате Анна себе показала - ніхто не заперечить, що це було її свято. Ми так все і не зїли, і навряд чи тепер двоє подужаємо усе доїсти до кінця тижня. Це було свято живота - хто-хто, а миша має бути задоволена :))). Салат з сухариками, грецький салат, печінковий торт, грибова юшка, картопля з відбивними, фаршировані яйця, "човники" замість банальних канапок, салат з сиром, ще щось що я точно забув + мясне + торт з хрустиків - ось неповний перелік того, що ми їли новорічного вечора, ранку і весь наступний день :).

В понеділок хлопці займалися благородним заняттям - складали пазл. Пазл попався вреднющий (подарок від Софки на ДН, хто б сумнівався) - Шумахер входить в шикану, в неділю за 3.5 години мені вдалося скласти весь болід, а 7 годин в понеділок пішли на складання трави (рівномірного зеленого кольору) і паркану (який займає відсотків 30 і являє собою місиво чорного кольору). Без Петрика я не справився б - то точно :) або справився би десь до Різдва. Останніх 80 "пазленят" ми складали методом повного перебору і почергового тику, зате задоволення від складеної мозаїки колосальне :) Дівчата тупцювали на кухні (Анна і Наталя), всі інші "special guests" прибули (як special guests і належить) безпосередньо на саме святкування. Ну і за те їм спасибі ;) - хоч не заважали.

В 9 ми всілися за стіл, чекали Оксану, яка добиралася з автостанції №2, хто знає де це - поспівчуває людині, яка міста взагалі не знає. І в 10 годині ми нарешті сіли проводжати старий рік. Почалося все активно, і до 3 години ночі активно продовжувалося. Все було весело - багато приколів, жартів, всі сміялися, і в принципі гарно віддихали. Для зустрічі Нового року вистроїлися біля телевізора, споглядали Любого Друга, і рахували останні 10 секунд разом, УРА, пили шампанське, завалили нашу кімнату китайськими "серпантинами" (люди, наступного разу я вас з такою хрінню до хати не пущу!!!), далі гуляли до ялинки на Південному, перегукувалися з такими ж як ми компаніями, фотографувалися і просто ловили кайф від свята (все таки на ці години кришу трохи рве), танцювали в хаті під звуки нашої "акустичної системи".

В 3 ночі сталося те, що я в принципі не розумію. Люди, які зібралися святкувати Новий рік, і спеціального для цього приїхали до Львова, почали вимагати сну. Одні з безсонної нічної зміни, інші з безсонної гулянки, ще інші - після безсонної ночі шаленого сексу :))) хіхі, таке враження що тільки 3 людей - Анна, Петрик і я тусилися би до самого ранку. Батьки наші, до речі, так і зробили - святкували до 6. Може ми даремно не лишилися вдома? Звісно ні - сіль дійсно не в тому. Свято, як на мене, вдалося. По крайній мірі скажу за себе. Настрій в мене був святковий, Новий рік зустрівся перфектно. Всі дрібні історії не варті того, аби їх памятати, ми навіть бачили початки стриптизу :))) хіхіхі, бачили кусочок казки Спляча Красуня, трохи цнотливої порнухи на кухні, а на ранок було цікаво скласти докупи деякі фрагменти нічних історій :) - хто де і з ким спав, і як вставав. Особисто в нас була побудка в 6 ранку (забутий будильник) ;)

Ну що, наше святкування завершилося о 3 ночі, почалося нічне прибирання. Ми викинули повний кульок "серпантинів", я забив пилесос, ходив "його" тріпати - десь до половини 4 справилися (Женя і Наталя - ви молодці, не всі гості захочуть помагати посеред ночі робити уборку ;) ми зацінили), і заснули солодким сном. А зранку (ну ранок - це умовно, в 1 годині дня) всі знову зустрілися за столом, жартували, їли і продовжували святкування. Не можу не поділитися медичним приколом від Оксани - виявляється, в чоловіків / жінок в голові є два основні канали - "каналіс спермовикидаліс" і "каналіс піськолизаліс" відповідно :) - чим не прикол вечора. Ще було багато інших "страшних" і "смачних" історій, добре що народ небрезгливий :)

В 4 дня народ почав розїжджатися по домах, і до ялинки в центр ми так і непотрапили. Зате було приємно зїздити на вокзал і подихати морозним новорічним повітрям. Свято перейшло в фінальну стадію прибирання, і справилися ми з нею дуже швидко. Фактично десь тоді і можна поставити крапку на святі.

Мінорна нота. Ну не розумію я все таки як можна на Новий рік видобувати з себе поганий настрій, чи хотіти спати, чи не відриватися, коли для цього є всі умови (навіть сусіди збоку забралися на всю ніч). І хоча це були поодиночні випадки, які швидко забувалися, враження лишили вони суперечне. Я кажу категоричне ні святкуванню в такому форматі, хай живе формат новий! Попереду сімейне свято Різдва, і лічильник уже тікає дні / хвилини / секунди до нього!