Гарна можливість і настрій написати щось на свій блог. Давненко тут не було нічого нового, від чого не дуже приємно, але мабуть все через те, що не завжди вистачає часу, аби викласти на розсуд людський якісь свої думки.
Зараз вечір, проминув ще один день і вже менш, ніж за тиждень нас огорне золота осінь - мабуть улюблена пора від недавна. Улюблена тому, що золота і тепла, радісна і весела не тільки своїми кольорами і променями сонця, але і посмішкою коханої людини, що зажди поруч.
Життя - це доволі складна річ і періодично нам трапляються випробування, які часом висмоктують всі сили. Здається, що цього не пережити і це не закінчиться ніколи. Болить серце, болить душа, в горлі постійний комок... Здається, що ніхто тебе не розуміє і не зможе зрозуміти. Не видно просвітку в кінці тунелю, не видно сонця і вітру, є тільки пустота, яку нічим не заповнити. Але проходить час і всі рани загоюються, залишаються ще шрами, які часом поболюють, але і вони змиваються. Зараз звучить нереально, але так воно і є.
Якби всі були однаковими, якби не робили боляче одне одному - то світ не знав би страждань і мабуть був би ідеальним. Але нажаль, це не про нас.
До чого я веду - та до того, що життя іде полосами - чорні, білі, сірі, червоні, жовті, зелені, блакитні і різно- різно- кольорові. Тільки коли проходить час можна зрозуміти що було добре, а що було зле. Мабуть якщо не кожному з нас, то більшості доводиться проходити через муку своїх почуттів і це нестерпно боляче. Але час все лікує і всі страждання винагороджуються щастям, яке хоч і приходить опісля, та все ж приходить.
Приходить і накриває велетенською хвилею, яка вже нікуди не дівається, а залишається поруч, назавжди... Тоді важливо не згубити тої хвилі, насолоджуватись нею щоміць і не відпускати, не відпускати нікуди і ні за що, бо втративши її втратимо те, до чого самі так довго йшли.
Не плач, бо з тобою плаче небо і плаче природа. Не тобі відведено плакати, ти не мусиш, це не твоя участь. Радій, радій всьому, що оточує тебе.
Життя неодмінно принесе тобі твоє, і щастя огорне тебе так ніжно, як тільки можна собі уявити. Все у житті має свій початок і кінець, все окрім Любові. Повір, вона тебе знайде і залишиться у твоєму житті назавжди.
1 коментар:
Надюня сказав...
так сильно ... так просто ... і так правдиво ....
31 серпня 2007 3:10
Lady-engineer сказав...
Радіти - так, радіємо. Але не можем не плакати, бо разом з нашими сльозами виходять негативні емоції. Якби тримати всі сльози в собі, то, мабуть, душа б прогіркла наскрізь через них. І коли плачемо - ми чистимось...
А Любов... Має початок. І має кінець... Але це моя, упереджена думка... Підтверджена деякими фактами...
Романтичний пост. Та трохи далекий від реального життя. Вибач.
31 серпня 2007 3:32
AMA сказав...
Ну писала користуючись теж власним досвідом, і писала те, що було в душі ;). А стосовно реалістичності - пост реальний і зовсім не далекий від життя, просто той момент до кожного приходить у свій час, а відповідно з ним приходить і розуміння ;).
Чого всім і бажаю, повірте, від щирого серця ;)!!!
І дякую за коменти, це все ж так цікаво, коли люди викладають свої думки :).
31 серпня 2007 3:36
Roman LuVR сказав...
в кожного мабуть свій спосіб дати вихід емоціям. мені краще розізлитися, бо плакати то довго і не по-чоловічому :)
питання про початок і кінець мабуть настільки ж філософське, як і про курку і яйце. мені набагато приємніше думати, що я того кінця не застану ... негатив притягує негатив, викинув негатив з думок - став чистішим ;)
31 серпня 2007 4:26
Lady-engineer сказав...
ІМХО, розуміння в кожного своє ;) І, мабуть, все буде залежати від характеру людини.
Для когось те, що ти написала - правда, для когось - романтика. І це вже не змінити словами. Та, мабуть, вже і діями важко...
Але це все лірика :) *пішла працювати*
31 серпня 2007 4:39
Halina сказав...
Гарно сказано, а головне все послідовним залпом: не відірвешся, поки не дочитаєш до кінця.
Тепер моя думка.
Кохання - це послідовність хімічних реакцій в організмі людини, яка викликає відчуття сильного болю або ж стану блаженства, які зрештою є нічим іншим як хімічними реакціями. Мета людини в цьому житті - не чекати чуда, яке призведе до другої реакції та в той час мучитись від першої, а всіма можливими способами шукати її джерела та каталізатори. Це не обов'язково кохання: причиною вироблення гормону "щастя" в організмі людини може стати, навіть, звичайний шоколад.
На мою думку шукати щастя треба не лише в коханні, а й у інших сферах людської діяльності. Головне реалізувати себе як особистість, яка викликає повагу та захват в самого себе та суспільства.
Життя це не страждання, а унікальна можливість, якою володіє не все у нашому всесвіті...
31 серпня 2007 6:07
Yuriy P сказав...
АМА - так романтично написано. Ти напевно закохалась ;-)))
17 вересня 2007 22:19
Дописати коментар